Олександр Ніжніковський – боєць з Павлограда на Дніпропетровщині. Останні роки жив у Києві, після початку повномасштабної війни став до лав 130 батальйону тероборони. Спершу захищав столицю, згодом інші частини країни. Олександр загинув 5 липня на півночі Харківщини, намагаючись врятувати поранених бійців. Якою він був людиною, Суспільному розповіли волонтерка і посестра бійця.
“Це також наші”
Цю світлину зробили за кілька годин до смерті Олександра, розповідає головна сержантка взводу Валерія Парфеній, яка служила разом із бійцем. “У нього тут дуже втомлені очі, але настільки добра посмішка і добрий погляд – це не передати”, – говорить вона.
Валерія познайомилася з Олександром у лютому, коли Росія почала повномасштабне вторгнення в Україну. Каже: він був для неї не просто побратимом, але й другом. Одна з яскравих рис його характеру, що запам’яталися дівчині – постійне бажання допомагати.
“Він не був медиком, але у нашому взводі кожен знає, як надати першу допомогу. Сашко допомагав не тільки своїм побратимам, але й бійцям з інших підрозділів. Казав просто: “А що їм, не допомагати? Це ж також наші люди”. У таких ситуаціях завжди зберігав позитив, посміхався, гуморив”, – згадує Валерія.
У день загибелі Олександра, каже бійчиня, їхню позицію постійно обстрілювали з артилерії. Поруч стояли військові з іншого батальйону, які перестали виходити на зв’язок.
“Сашко за них дуже хвилювався, він був старший на тій позиції. Він виліз з окопу, бо вважав, що їм потрібна допомога, йому було не байдуже. Це свідчення хлопця, який був з ним тоді. Знову почався обстріл – цей хлопець лишився живим, хоч і поранився, а Сашко – ні. Кілька годин не дожив до нашої ротації”, – говорить Валерія.
Рижий і рудий кіт
Волонтерка Анастасія Теплякова розповідає: Олександр писав вірші, вона познайомилася з ним більше десяти років тому на поетичних вечорах. Спершу спілкувалися не дуже близько, але потім, у 2016 році, хлопця мобілізували.
“Коли йому прийшла повістка, я сказала: якщо треба, звертайся. Він відповів, що раніше на армію не донатив, тож ані в мене, ані в інших волонтерів нічого не візьме”, – згадує Анастасія.
Втім, із початком повномасштабного вторгнення дівчина все ж почала допомагати його підрозділу. Зокрема, придбала для бійців дрон – Олександр назвав його Чортеням.
“Ми зібрали на нього дуже швидко, буквально за добу. І через годину першого вильоту його підстрелили росіяни. Після цього Чортеня пережило ще багато пригод, йому навіть лопать відривало. Але воно літає, досі в строю”, – говорить волонтерка.
Останнім часом Анастасія багато листувалася з Олександром. Розповідає: той постійно надсилав їй свої відео і фото з тваринами. “Там дуже багато кіз люди тримають, він знімав козенят, а ще гусок, качечок. Потім виявилося, що він опікувався кошеням, хотів його вивезти і забрати собі. Бійці сперечалися, хто має забрати тваринку. Але Сашко сказав: у нього позивний Рижий, кошеня руде – вони за кольором одне одному пасують, тож буде його”.
Згодом, каже Анастасія, це кошеня витягли з-під обстрілів. Один з побратимів Олександра забрав його до себе в родину.
“Тримаємо позиції”
І Валерія, і Анастасія згадують: Олександр жартував навіть у найскрутніших ситуаціях.
“У бою він усіх підтримував. Він був командиром відділення, і якщо командир завжди посміхається і на позитиві, то це передається усім – завдяки цьому ми і вистояли”, – говорить Валерія.
Анастасія каже: гумор боєць проявляв і під ударами ворожої артилерії. “Він писав у їхній загальний чат: “У нас хороша погодка, місцями можливі опади у вигляді уламків”.
Крім того, розповідає Валерія, Олександру можна було довірити усі секрети і знати, що він ніколи їх не видасть. “Дуже часто я півночі могла йому розповідати про особисті проблеми, питала поради, виговорювалася йому. Він жартував і підколював, але завжди вислухував”.
Вірші Олександра, каже Анастасія, були витонченими: “Так може писати людина, яка тонко відчуває світ. Це був філософ. За останні місяці він змінився. Він і завжди був хорошим, але останнім часом це ніби концентрувалося у ньому. Усе, що він мав зробити, він робив щохвилини. У найгірші моменти писав мені: все нормально, тримаємо позиції”.
У червні Олександру виповнилося 35 років. У нього лишилися мати, брат та сестра.
Читайте також
В боях за Україну загинув Вадим Шаповалов з Дніпропетровщини
У боях за Донбас загинув 35-річний воїн з Дніпропетровщини Євген Гречка
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро
