З кінця грудня у прифронтових Отрішках на Дніпропетровщині триває примусова евакуація населення. Після ударів "шахедами" по житлових будинках — люди почали виїжджати, кажуть місцеві жителі. Лінія фронту від села — у 18 кілометрах.
Як живуть люди, які досі там залишаються — читайте в матеріалі Суспільного.
Місцева жителька Лариса розповідає, в Отрішки переїхала понад 11 років тому, аби доглядати за мамою, потім, каже, так і залишилась тут жити.
"97 років їй було, от вона влітку померла. Зараз тихіше в селі стало, не так чутно вибухи. То дуже було чутно, якщо у Покровці, там дуже було. Зараз не так. Ну, чутно, але не так", — розповіла жінка.
Каже, через атаку у селі побиті будинки. Під час одного з ударів поранило жінку. Потім ці жителі, каже, поїхали з населеного пункту.
"Одразу виїхали, на вечір. Це в обід сталось, порозбивали їх. Ми ще бачили, як це все летіло туди. Гарна погода тоді була, і оце один за одним вибухи. Ну, а так живі. Зараз тут сім людей залишилося", — зазначила вона.
Аби купити продукти місцеві їздять в сусідні села. Звʼязок подекуди зникає, та загалом, каже Лариса, стабільний.
"Телевізор працює. Світло — ну, якщо відключать, то добу не буває, може і дві. А так світло поки є. Ну, а там хто знає, як воно буде далі. Банкомат закритий в Чаплиному, нам тепер аж до Васильківки треба їхати, щоб гроші, якусь копійочку зняти, пенсію ту нещасну. Взагалі важко живеться тут, думаю, що, як далі бути? Куди? Чи їхати, чи тут залишатися? Та кругом воно ж, ви ж бачите, кругом", — каже вона.
У селі оголосили примусову евакуацію населення.
"Сказали, що відключать і медичні послуги, і світло відключать, і все відключать нам. Ну, медичні ми і так не доїдемо нікуди, тому що так ми ж в Покровку їздили, а тепер туди не доїдеш. І чи залишилось там що, чи не залишилось. Ну, або вже буде така ситуація, що будемо виїжджати в Дніпро", — розповіла Лариса.
Ярина в Отрішках мешкає декілька років. Перед цим жила в Чаплиному.
"Робота в мене тут була, в клубі. Завідувачкою була. Поки воно ще було схоже на клуб, поки діти були. Газу в цьому селі ніколи й не було, а світло ж нам, кажуть, відключать, щоб ми виїжджали звідси, але його тут і так часто відключають — або вітром дроти рве, або ще щось. Тут часті вітри через те, що поля кругом. І часто просто замикає", — розповіла жінка.
Жінка розповідає, попри примусову евакуацію в селі ще є люди, адже виїздити їм нікуди.
"Лишились люди, яким нема куди поїхати, ніхто нас ніде не жде. І ще й взимку — це просто жахливо. Уже як ми сидимо тут, що буде, те й буде. Ми не ждемо когось, не ждемо. Ми раді були завжди допомагати чи підтримувати якось, щоб була ця перемога. Я б хотіла дожити до весни, щоб хоча б своїх (тварин — ред.), і вже тих, що не мої, а я їх годую — вони не мої, щоб їх випустити повесні, щоб вони вижили", — каже Ярина.
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро
