Майже все життя Орися займалася професійною стрільбою з лука. У 2023 році дівчина залишила спорт і приєдналася до лав 25-ї окремої повітрянодесантної бригади. Зараз вона – операторка дронів.
Про свій перший виліт, знищеного російського військового на моноколесі, про традицію перед кожним виїздом на позиції та про те, що допомагає триматися — 23-річна бійчиня розповіла в інтерв'ю Суспільному.
Як потрапила на службу
"Спортом я займалася з 8 років. Була і чемпіонкою Європи, і бронзовою призеркою чемпіонату світу, і майстра спорту я виконала. Могла би далі стріляти, якби не війна. Ще до повномасштабного вторгнення я хотіла підписувати контракт. Хотіла вступити у військову академію, але тоді батьки відмовили. Це все було ще у 2014 році, батьки волонтерили, тож все дитинство я провела на волонтерському складі. Але вже тоді було розуміння: так чи інакше я опинюся в армії", — говорить Орися.
За її словами, на початку повномасштабної війни вона пішла до ТЦК, де їй відмовили. Потім захворіла, а коли одужала — підписала контракт. Військова зазначила: варіанти для служби розглядала такі, аби змогла потягнути і фізично, і ментально.
"Бігати в штурми я не стягну. Сидіти, перебирати армійські папірці — це було для мене щось страшне. Тому я розглядала варіанти медицини і пілотування. Поки була цивільною, вчилася літати на "Мавіку". Я розуміла, що це доволі монотонна, одинакова робота, і це буде досить тяжко, тому обрала FPV", — додала жінка.
У перший виліт знищили військового РФ
Орися згадала свій перший виліт в якості операторки дронів. Говорить: руки трусилися і нічого такого не очікувала, а вийшло знищити російського військового.
"Перший виліт, перше вбиство російського військовослужбовця. Це таки тяжко забути, чесно. Ми вилітали на чергування, ми нічого не очікували, оскільки це був мій перший пробний виліт. На якомусь етапі дивимося: йде рух по полю. Але це не мотоцикл, не машина, не квадроцикл. Просто людина в повний зріст, але дуже швидко рухається. Ми вже потім, коли робили розбір, зрозуміли, що він реально їхав на моноколесі", — розповіла бійчиня.
Вона додала: війна стала жорсткішою, існує постійна загроза від FPV-дронів армії РФ.
"Як тільки з'явилися FPV-дрони в такому активному використанні, то в будь-який момент це загроза. Ти не знаєш, чи тебе бачать зверху, чи не бачать, тобто ти можеш чути на слух. Але знову ж таки вітер, не почуєш, що там робиться десь далеко. Це доволі тяжко, дуже багато проблем", — зазначила Орися.
Про традицію і підтримку
Військова додала: мають свою традицію — випити кави перед виїздом.
"Є традиція перед кожним виїздом, бо інакше щось станеться. Хоч трошки треба випити кави, навіть ті, хто її зазвичай не п'ють", — говорить жінка.
Побратимів Орися називає своєю "циганською" родиною, а внутрішню силу черпає у підтримці рідних.
"Так само і волонтери, вони всі також мені рідні, моя мати, вони вічно їздять сюди. Тяжко розуміти, коли мама каже, що рік тому їздила в Бахмут, а сьогодні вона вже в Краматорськ вже їхати не може, тому що там працюють FPV. І воно так трошечки додає сили працювати. Розуміння того, що десь через рік вони (війська РФ — ред.) можуть бути біля Львова", — сказала вона.
Найтяжче ж, говорить, коли прокидаєшся зранку, а тобі говорять, що когось з побратимів вже немає.
Про життя після війни
Орися додала: після настання перемоги на всіх українців чекає багато роботи.
"Треба піднімати країну, треба відновлювати економіку, відбудовувати все, що зруйноване... Тяжко казати про мир. Тобто це мрія, так. Мрія, яка навряд чи скоро здійсниться, але є надія... Це кордони 1991-го і мирне небо. І, напевно, бетонна 10-метрова стіна з сусідом. Далі що? Хатинка біля озера, сім'я, собака. Не знаю, що ще треба для щастя, для спокійного життя". — сказала військова.
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро
