У село Малинівка, що за 12 кілометрів від лінії фронту, почали залітати російські безпілотники. Населені пункти поблизу війська РФ щодня атакують КАБами, каже місцевий житель Михайло. У селі не працює жоден магазин, із людей залишилося лише кілька родин. Станом на 30 вересня у Малинівці є світло та вода, однак майже не працює мобільний зв’язок.
Чому місцеві відмовляються евакуюватися з села — читайте у матеріалі Суспільного.
Переселенка з Гуляйполя Світлана розповідає: у селі вибухи чути вже доволі гучно. Каже, від російських дронів ховаються у будинках. Господарства немає — каже, розпродали.
"Хотіли прибирати (біля хати — ред.) — краще хай буде заросле. Начебто нас тут немає. Дрон буде літати, дивитися — ми ховаємось. Хай дивляться, що тут не житловий дім. Щоб менше дивилися. Ну, літають, літають. Тільки побачимо — і ховаємось під стіночку. Оце ж собаку не прив'язуємо, бо після аварії з ногами вичухався. А тепер не хоче прив'язуватися. Тільки двері відкриті, десь бабахне — він залітає в кухню. І оце сидить у кухні. Він вже збирається в кухню — туди ховається", — каже жінка.
"Залишились такі, як оце ми. І лежачі"
Вона розповідає: у селі залишилось до 10 родин. Каже, вони теж нікуди не планують виїжджати — опікуються бабусею.
"Залишились такі, як оце ми. І лежачі. Оце як в нас бабуся лежача — ну куди? Вона в нас дуже лежача. Вона вся в ранах. Пролежні, починають гнити. Куди її тягнути? І це мажемо, кожного дня купуємо нові мазі, нові присипки. Її навіть трохи повертаємо — вона вже стогне. А якщо везти машиною — я не знаю", — розповіла Світлана.
Михайло розповідає, у цьому селі мешкає з народження. Каже, має пасіку, не знає, як перевезти її у більш безпечне місце.
"Тут дід мій жив, батько жив, я жив, і діти тут мої, і внуки. Пасіку я не вивезу. Тобто треба шукати село десь забите і перевезти. Вона того не буде вартувати, щоб її зараз перевезти, пасіку. 150 вуликів. Це ж треба якусь фуру наймати. І не одну. Щоб вивезти її", — каже він.
Місцевий житель Сергій каже: якби мав чим вивезти худобу — поїхав би з села.
"Я ще тримаю вісім корів. І теля. А як вбити? Два життя — теля і корову. Як? На м'ясо? Молоко ще поки приймають на молокозаводи. Кожного дня його відвожу. Боюся, але треба", — розповів він.
Ніна розповідає: нещодавно продали корову, та невелике господарство ще мають. Також намагаються трохи заготовити продуктів про запас.
"Дочка померла, а син залишився. А їсти, як кажуть, є що. Ще ж поки до Покровського пробирається син — кусок хліба привезе. Вже на всякий випадок і борошно є. Кури, півсотня бройлерів було, два десятки гусей, півсотня качок. Ну, а що робити? Ну, їсти-то треба щось", — зазначила вона.
За словами жінки, онуки виїхали до Дніпра, а син не хоче кидати її саму, тому поки залишаються у Малинівці.
"Онуки виїхали в Дніпро, що однокімнатну квартирку знімають — так це їм ще й пощастило: 8 тисяч плюс комуналка, однокімнатна. А в мене зараз на цей момент 4 тисячі пенсія. І все. А син як мене кине? Він би виїхав. Він каже: "Як я кину?" Ото вам і все. Хорошого — нічого. Ну, молим Бога, та і все", — розповідає вона.
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро
