З 12 вересня у прифронтовому Братському, що у Синельниківському районі Дніпропетровщини, оголосили примусову евакуацію родин з дітьми. По селу війська РФ б’ють ударними дронами. Внаслідок атак загинула подружня пара, троє дітей залишилися сиротами. Кілька будинків зруйновані, ще десяток – побиті.
Про ситуацію в Братському – дізналися кореспонденти Суспільного.
"Хати немає, хлопець – дивом вижив"
Місцевий житель Сергій розповів: російські війська обстрілюють село ледь не щоночі. Аби якось врятуватись, люди ночують у посадці, зазначив він.
"Ми машинами на ніч в посадку виїжджаємо, тільки так. Тому що страшно спати. Я, наприклад, до 3-4 години ночі не сплю, бо починаючи з 11 години вечора тривожність. Ти чуєш, як воно летить. Ти зриваєшся, одягаєшся, документи хватаєш. І не розумієш, чи то бігти, чи то заводити автівку і тікати", — розказав він.
Всі родичі Сергія виїхали, крім його батька. Чоловік розповів: зараз шукають квартиру, аби також евакуюватись.
"Всі виїхали, я залишився і батько. В батька просто "посівна", це смішно навіть звучить. Для кого вони сіють – не знаю. Зараз знайшли квартиру, а там потихеньку виїжджаємо. Якийсь тиждень, два і все. А то і менше", — сказав чоловік.
Під час однієї з атак, за словами Сергія, російський дрон влучив у будинок. Місцеві жителі самотужки витягали людей з-під завалів.
"О 12-й годині ночі впав шахед. Схопився, на велосипед і приїхав одразу ж відкопувати, по іншому не скажу. Хати немає, хлопець – дивом вижив. Він був під завалами, ми своїми руками все відривали. Якби він не обізвався, то ми б не побачили його", — сказав чоловік.
Хлопець вижив завдяки тому, що його прикрило вікно, яке витримало удар, розповів Сергій. За словами чоловіка, у врятованого був шок та контузія.
"Йому пощастило, що вікнами не придавило. Вікно стримало і якраз на нього, а він на дивані був. Якось так, що просто пощастило. В нього був шок сильний, сильний удар по голові був. Заспокоїти його було неможливо, в нього контузія. Він не розумів, що він робив, бігав", — розказав він.
"Я глянула на свою хату, а її — нема"
Допомагала рятувати хлопця з-під завалів й місцева жителька Тамара. Вона живе у сусідньому будинку від того, куди влучив дрон РФ. Оселя жінка також зазнала руйнувань.
"Я глянула на свою хату, а її — нема. Знесло дах, і сінник, і два сараї, все перебило... Вікна всі повибивало, двері відкрило, все. Вогонь кругом, горить, страшне", — розповіла вона.
Ще раніше внаслідок удару РФ у селі загинуло подружжя. Їхні діти лишилися сиротами, розказала Тамара.
"Знаю, що дітки залишилися живі, вискочили й кричали: "Допоможіть, допоможіть". А там сусіди поруч, забрали їх, а їх (батьків — ред.) витягли вже мертвими. Дуже прикро. Страшне, що робиться", — сказала жінка.
Через постійні російські атаки у селі немає зв'язку. Також лишився один магазин, який також планує зачинятися.
"Нема зв'язку ніякого. Один (магазин — ред.) вже майже виїхав, розпродає ще трошки. А другий ще працює. Як закриється, тільки аж у Покровське будемо їздити", — розповіла Тамара.
Вона також розказала: збирається евакуюватися до онука у Дніпро. Чоловік Тамари ж виїжджати відмовляється.
"Я поїду, він не хоче, кричить: "Я залишаюся в хаті, і все". Ну що залишається, все повибивало, все тече. Я ж не заберу його на руки й не посаджу. Є також в мене 90 курей та 20 качок. І оце куди мені з тими курками, як мені поїхати?", — розповіла вона.
"Діти прибігли, перелякалися, думали, що вже я мертва"
Пошкоджено оселю через російські удари й у 84-річної Людмили. Вона розказала: під час обстрілу лежала у ліжку, як раптом на неї почало сипатися скло.
"Я у спальні лежала, а воно сиплеться на мене усе. Я не зрозумію нічого. Вікна й двері повиривало. Хата замкнута була, замок вирвало. Діти прибігли, перелякалися, думали, що вже я мертва", — сказала жінка.
Прибирає скло в оселі Людмила й досі, розповіла вона. Також під обстрілами доглядає власний город — засіває пшеницею або ячменем.
"У мене город, тільки засіваємо. Або пшеницею, або ячменем. До війни садила трошки. І картопельку, це все садила. А тоді вже нічого не стала садити", — розказала вона.
Попри обстріли, Людмила виїжджати не хоче. Вона зазначила: бажає померти та бути похованою у рідному селі.
"Не хочеться нікуди їхати, я вже стара. Мені вже 84 роки, хочеться мені тут померти. Щоб тут мене поховати. Своє село найрідніше і найліпше. Я тут народилася, тут і живу. Ніде, ніде я не була", — розповіла вона.
Також жінка мріє про закінчення війни та повернення до життя без страху та тривог.
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро
