Ольга Брильова — це письменниця, відома під псевдонімом Ольга Чигиринська, сценаристка та громадська активістка. Коли розпочалось повномасштабне вторгнення, вона спершу допомагала як волонтерка-перекладачка, а згодом пішла на фронт. Попри відмови через вік і стать, жінка стала бойовою медикинею, служила на "нулі" та отримала поранення.
Як нині проходить службу — вона розповіла Суспільному.
До війська Ольга потрапила не одразу. Спочатку вона волонтерила, потім вирішила мобілізуватися.
"Жінка 48 років, навіть коли далі йде суцільний букет чеснот, — це не те, на що кидаються. Сказали: "Ми б вас із задоволенням взяли, але наш комбат категорично проти жінок у бойових частинах", — згадує Ольга.
До війська її взяв командир Ігор Луценко, який тоді формував роту "Сантьяго", — розповідає вона.
"Я довго не знала, чому він захотів мене взяти, але потім дізналася, що він згадав мене за моїм блогом у "Живому журналі", — каже Ольга.
Вже в травні 2024 року Ольга почала службу бойовою медикинею у роті «Сантьяго», майже через рік перевелася до 142-ї бригади, у батальйон безпілотних систем.
"У 142 бригаді я не маю нікому нічого доводити. Хлопці знають, що я дбаю про них, що я їх не залишу в "неприємному" розкладі. Я достатньо довго й багато часу з ними проводжу, живу в таких самих умовах, і вони знають, що я такий самий солдат, як і вони. Військовий має перш за все подбати про своє здоров’я. Про те, щоб у тебе не було окопної ноги, про те, щоб ноги були в теплі. Тому що окопна нога — і ти приземляєшся в шпиталі на рівному місці", — каже військова.
Попри підтримку побратимів, гендерна нерівність помічала й пізніше, розповідає Ольга.
"Є один офіцер, який, коли я була головним медиком роти, спілкувався зі мною в такому зверхньо-повчальному тоні. Але щойно у нас з’явився хлопець на цій посаді, він почав спілкуватися з ним зовсім в іншому тоні", — зазначає вона.
Деякий час Ольга перебувала на "нулі" на Покровському напрямку. «Коли мене міняли на ротації, за нами погнався ворожий дрон… Наш водій врізався в дерево… Я розбила головою лобове скло і груддю вдарилась об панель. Перші секунди було доволі погано. Я не знала, чи я зможу дихати найближчі 20–30 секунд. Правило безпеки в літаку: "спершу надягни кисневу маску на себе, а потім подбай про інших". Коли я зрозуміла, що зі мною все нормально, перше, що я зробила — вколола собі знеболювальне, і почала перевіряти інших двох хлопців, чи потрібна їм медична допомога", — згадує військова.
Ольга розповідає, що цей досвід став тоді для неї дуже важливим.
"Після цієї історії я зрозуміла, що, так, в стресовій ситуації я вивезу. Я не втрачу голови, я не впаду в ступор — адреналіновий або норадреналіновий. Якщо навіть я буду поранена і біль буде терпимий, я зможу взяти себе до рук і виконувати свої обов'язки. Знати, що тепер я знаю, що я вивезу, — це було полегшенням", — зазначає Ольга.
Військовослужбовиця розповідає, що робити військову кар'єру не планує; каже, хоче лише, аби закінчилася війна.
"Все, що я хочу, — це закінчити цю війну і піти додому. Ми всі найбільше хочемо — просто зламати Росію, зламати їхню агресію, закінчити цю війну і піти додому", — розповідає вона.
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро
