Військовослужбовець на позивний Змій з Дніпра — один з тих, хто створив 40 окрему бригади морської піхоти. Чоловік пішов в ТрО добровольцем з перших днів повномасштабної війни, працював на блокпостах та на власні очі бачив перші атаки військ РФ по місту. Внаслідок ракетного обстрілу має інвалідність, але продовжує служити. Крім того, неодноразово був поранений на позиціях на фронті. За словами Змія, з 2022 року воював майже на кожному напрямку, нині ж боронить Дніпропетровщину.
Що розповідає про поранення та як в бригаді опанували всі види дронів— читайте в інтерв'ю Суспільного. Далі — пряма мова.
Що Змій розповів про себе
Мій позивний Змій, чим займаюся? Захищаємо державу, свою землю, місто Дніпро. У цю військову частину, саме в 40-му бригаду морської піхоти, я потрапив на початку її створення. І, відповідно, як в складі організаційного ядра, я створював сержантський корпус цієї бригади. Потім прийшла, як сказати так, військова реформа невеличка, з цієї бригади зробили елітну військову частину, призначили молоде сучасне командування з сучасним командиром, і, відповідно, далі ця бригада пройшла вже в морську піхоту, де я зараз займаю одну із керівних посад. Відповідно, завжди морпіхи, що в Україні, що за кордоном, на нас рівняються, на нас дивляться.
Маючи п'ять державних нагород, я скажу чесно, що для мене найцінніші нагороди, це мої люди, і кожен ранок я в 5.45 бачу доповідь без подій, обстріл не зафіксовано, втрат немає. Це моя найвдаліша операція. Я зі сльозами на обличчі, тому що навіть зараз, певний такий час дуже складний, і ми кожен день когось втрачаємо, коли хтось в нас, на жаль, отримує поранення. Але все одно ми робимо все для того, щоб вистояти.
Про початок повномасштабного вторгнення
Я був заступником директора у місті Дніпро. Ми виготовляли гофрокартонну продукцію, забезпечили дуже велике підприємство. Тобто звичайне життя, як сказати, звичайного громадянина. Коли прийшло повномасштабне вторгнення у 2022 році, уже був час обирати, і ми обрали свій шлях. Я був командиром відділення розвідки, проходив свою підготовку в Десні. Раніше, пам'ятаєте, були оці одноразові курілки, палили всі.У нас не було, цигарки закінчились, курилок цих немає. І привезли нам оцих одноразок, блок, і вони розписались: «від містян», «від дніпрян», «дякуємо за захист». І відповідно, з цього дня, я зрозумів, що більше я захищаю, так і територію, свій дім, але найцінніше, найголовніше, це народ, це дніпряни.
Я пам'ятаю, як я створював блокпости руками добровольців, які прийшли, хлопців, 16 років. Ми приїхали з блокпоста, залишили зброю, взяли речі, поїхали в Десну. Там формувалася бригада з ветеранів війни, потрапили до штату в артилерійську розвідку, і далі виконували вже напрямки, задачі на напрямках Донецької області, Луганської і трохи Харківської.
«У мене два тяжких поранення»
У мене два тяжких поранення. Я інвалід на захисті батьківщини, інвалід війни. Перше поранення було, ще не встиг повоювати. Отримав я тяжке це поранення в навчальному центрі. Не можу сказати, в якому, але в одних із навчальних центрів, в п'ятиповерхову казарму, там, де знаходилися я і підлеглі прилетіло п'ять ракет і склало будівлю повністю. І вижив я завдяки тому, що жив на третьому поверсі і спав біля вікна, щоб мене викинуло у вікно, прилетів донизу. Впав на підлогу, дуже сильно вдарився головою об асфальт і втратив зір на ліве око та слух на ліве вухо.
Але все одно інвалідність пожиттєва, тяжкий ПТСР. Дуже багато діагнозів. Будемо лікуватись потім. Поки я можу, я виконую свої обов'язки.
«Наш рід військ — це опанувати три стихії»
Наш рід військ — це опанувати три стихії. І ми їх опановуємо різними типами та засобами. У тому числі є засоби нашого надводного враження. І саме це баракуди, які в нас, наші технарі, їх спроєктували, створили і успішно застосовують на воді.
Ми єдина бригада в Збройних силах, яка застосовує повітряні засоби враження, надводні засоби враження і наземні роботизовані комплекси. Баракуда — це надводний дрон, який був розроблений нашими техніками нашої військової частини, відповідно дуже вдало застосований, наразі він зараз знаходиться на чергуванні нашого моря і міста, і річки Дніпро, відповідно. І аналогів, як кажуть, немає.
Ми боронимо Дніпропетровську область. Але починався шлях, це, звісно, оборона міста Дніпра, свого рідного дому. Далі пішла Чернігівська область, після Чернігівської — Сумська. Після Сумської ми відкотилися на Рівненську. За Рівненською відкотилися знову на Сумську. Потім на Харківську, з Харківської — Донецька-Луганська. ще додаємо туди Миколаївську, Херсонську. Тому дуже багато.
Наша військова частина зараз веде дуже складні бої в межах Дніпропетровської області. Там, де ворог намагається нас продавити, притиснути, свій ударний кулак він спрямовує повністю для того, щоб зайти в область і закріпитися. Але спроби невдалі, ми все робимо для того, щоб захистити нашу область. І, відповідно, дуже велика зараз проблематика, це логістика, як з їхнього боку, так і з нашого. Але наше вирішення, питання цього — це повністю логістична доставка роботизована. Тобто на наші позиції прилітають наші обвантажені дрони, які розвантажються, завантажуються, і, відповідно, дають провізію. Або, наприклад, наскільки я знаю, тестували навіть пораненого, намагалися вантажним дроном пораненого підняти.
І, відповідно, приносять все, що їм хочеться. Зарядки, телефончики, що їм треба, що б вони туди загрузили. Наприклад, навіть я пам'ятаю, на Пасху шашлики ми зробили так. Ми загрузили в ці вантажні логістичні дрони і доставляли на позицію так шашлики. У нас навіть десь було відео, де хлопці брали цей казанок з логістичного дрона.
«Я став більш жалісним, ніж до війни»
Знаєте, дуже хотілося б стояти зараз тут, можна круто сказати, що в мене немає жалю. Я безжалісний. Я став більш жалісним, ніж до війни, скажу чесно. Набагато став жаліснішим, ніж до війни. І знаю, що в мене діти, як сказати, донецькі діти. Була в нас зарплатня, коли ми отримували дуже небагато. Та й зараз небагато. Міняли по 10 гривень пачку. Їхали, дітям роздавали.
Про хороший вчинок, ой, хороший вчинок був у нас. Значить, їхав у нас головний сержант нашого підрозділу, заїхав на поле до фермерів якихось, з ними там щось розбалакався. Загалом приїхав він і повна фура у нього кавунів. Я приїхав, він каже, Романович, я не пустий, відкривай.
Запам'яталось із геройських вчинків, я дуже багато бачив, навіть в монітор, на командному пункті, де хлопці героїчно вмирали. Більше трьох років, кожен день на лінії, по лезу ходжу і ментально мені вже 70, а по факту 35. І коли ми переможемо, я хочу, щоб наступні покоління цінували і дуже поважно ставилися до того, що саме зробили свій час ми.
У що вірить військовий
Я вірю в Бога, а ще вірю в людей. Бог — це люди. Ви бачите зараз мене, я бачу вас. Якщо б не Бог, ми б з вами не зустрілись. Тому ми живемо всі в один час. Я не знаю, що буде потім, або не знаю, що було до. Але знаю, що зараз.
Для мене чітке розуміння людському — це людяності, в першу чергу, і Богу. Захистити своїх людей, а я вважаю, що українці — це люди мої. Тому захистити своїх людей від зла, яке прийшло їх вбивати. І ми знаємо, що захищати свій дім — це під Богом. І я, до речі, консультувався, мені дали чітке пояснення, що Божа воля може бути і з мечем у руках.
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро
