Віталій на фронті з 2017 року. Служив у 25 окремій повітрянодесантній бригаді. У 2021 році перевівся до полку "Азов". Його сестра Олександра розповіла: початок повномасштабного вторгнення її брат зустрів у Маріуполі. За три місяці, як й інші за наказом склав зброю та вийшов у полон. Армія РФ тримала військового в Оленівській колонії, там він і загинув під час теракту в ніч з 28 на 29 липня 2022 року. У пам’ять про нього родина відкрила кав'ярню.
Про те, як рідні Віталія пережили втрату — Олександра розповіла в інтерв'ю Суспільному. Далі — пряма мова.
"Ніхто навіть не підозрював що він підпише контракт"
У 2017 році він вперше підписав контракт з 25 бригадою. Контракт був на три роки. Весь цей час після підписання контракту він був безпосередньо в зоні АТО.
Для нас це було несподівано, абсолютно несподівано ніхто навіть не підозрював що він підпише контракт. Він нікому не сказав, він просто прийшов і сказав “Вітайте, я військовий 25 бригади”
Перебуваючи там у 25-й бригаді, він зажадав стати одним з військових полку "Азов". І він почав тренуватися, вивчати всю історію цього полку, займатися фізичним навантаженням, щоб вступити в "Азов". І у 2021 році він підписує контракт з "Азовом" і до початку повномасштабної війни він рік перебував в полку.
Про бої за Маріуполь та оборону Азовсталі
У нас зв’язку було “+” й “4.5.0”. Це могло бути один раз на три дні. Остання зустріч з ним відбулася перед поїздом, коли він рушав у Маріуполь на службу. Це було взимку 2021 року.
25 лютого мама йому подзвонила. Він біг і на ходу відповів що перетелефонує. А вже потім він не відповідав на повідомлення, не дзвонив.
Під постійним бомбардуванням міста вони були вимушені відходити на Азовсталь. Вони вилазили на висоти, щоб зловити хоч який зв’язок. Потім нам надавали позивні й за ними диктували поранений, або живий. Саме за цим одним повідомленням ми дізналися що у нього були контузії. Лише там він отримав три контузії.
18 травня 2022 року він виходив з Азовсталі за наказом для збереження життя. Все що ми мали — мінімальне спілкування через "Червоний хрест". Вони подзвонили моїй мамі й повідомили що є такий військовополонений, рахується у списках і готується до обміну.
Їм пояснювали що це буде просто взяття інформації тією стороною, їх трішки потримають і через три-чотири місяці вони повернуться додому.
Теракт в Оленівці
Рашисти виставили списки й майже одразу вони виставили відео де було все знято. Ангар, записи на дошці 193. Це та кількість людей яку звели безпосередньо ввечері попереднього дня в цей ангар і там підірвали.
Коли ми побачили що він в списках загиблих, тоді вже серйозніше до цього поставилися. Ми не вірили, і я не вірила до того моменту доки не прийшов збіг ДНК 14 червня 2023 року. І через місяць вже були роковини Оленівки. І ми розуміли що будемо його ховати.
На момент загибелі йому було 25. За рік до "Азову" він сказав що йому хочеться будинок, родину. У нього не було родини. На той момент то було саме мріями, бо він повністю розумів що родина це велика відповідальність. На той момент він її дозволити не міг.
"Немає відчуття, що він не повернеться"
Він мені снився якось раніше, зараз ні. Мабуть, тому, що я починаю емоційно відпускати. Я розумію, що мені стало добре на кладовищі. Цього ніколи раніше не було, я їх страшне боялася цих кладовищ.
В мене немає такого відчуття, що він більше не прийде. Я от стою, і коли заходить якийсь чоловік — я шукаю його риси. Я не знаю, як це пояснити, але в мене немає відчуття, що він не приїде і не розкаже щось таке смішне, що ми будемо усі сміятися, як раніше. Це більш якийсь емоційний фактор.
В один момент я подумала що потрібно створити те місце, де я зможу себе реалізувати та об’єднати більше людей, щоб допомагати фронту. Саме це стало для мене тим фактором що потрібно йти далі. Ми виставляємо столики, дівчата розсідаються як їм зручно і ми беремо мішки в яких приходить пюре, сухе молоко й сіль. Все це замішуємо і пакуємо у зіп-пакети. Зібрали й відправили хлопцям.
Це важко, але я розумію, що саме це надає мені емоційної сили, яка переростає в цю допомогу. Я б не змогла це полишити. Я не змогла б відректися від того, що мені потрібно допомагати фронту зараз. І це не просто правильно поставлені пріоритети. Це та шана, яку я можу віддати йому, і я хочу, щоб його ім'я продовжувалось.
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро
