Громадська організація "Агенти крові" вже майже десять років займається популяризацією донорства в Україні. На волонтерських засадах "Агенти" працюють над тим, щоб донорство стало звичкою для якомога більшої кількості людей, креативно та доступно розповідаючи про важливість регулярного здавання крові, навіть у складний час війни.
Одним із результатів роботи організації стала книга "Пригоди в Кровбурзі", що вийде у видавництві "#книголав" — дитяча казка, яка розповідає про важливість донорства. Консультанткою у роботі над книгою стала дитяча психологиня Світлана Ройз.
В інтерв'ю для Суспільне Культура команда "Агенти крові" та співавторка книжки Ірина Виговська розповідають про те, як працювали над проєктом, діляться деталями творчого процесу, цікавими історіями з-за лаштунків, а також міркують про теми, які їм близькі.
Як виникла ідея "Пригод у Кровбурзі"?
Ірина Виговська, співавторка "Пригод у Кровбурзі": Я багато років слідкую за діяльністю "Агентів крові". Сама кілька разів була доноркою (поки не мала протипоказань) і дуже хотіла б, щоб якомога більше людей знали, наскільки це важливо. Коли я вперше потрапила на донацію, мене вразило все: привітні волонтери, гарна лікарня, комфортні умови, смачне печиво, піни-сувеніри на згадку. Я одразу подумала, що хотіла б зробити щось важливе разом з "Агентами". Щось, що популяризувало б донорство.
У мене двоє дітей, і вони часто ставлять питання, на які мені складно відповісти. Для того щоб пояснити щось дитині, потрібно дуже глибоко розібратися в питанні самій. Тому книга про донорство – інструмент взаємодії і з дітьми, і з батьками.
Ідея написати казку виникла ще під час ковіду. Цей проєкт багато разів відкладався і ще більше разів переписувався. Але зараз відчувається, що ідея кристалізувалася: ця книга — розмова дорослих із дітьми про важливість донорства. Хочеться, щоб нове покоління було свідомим. А разом з ними й ми, батьки.
З якими найбільшими викликами ви стикнулися під час створення історії?
Ірина: Як пояснити складні біологічні процеси зрозумілою для дітей мовою. Зробити історію цікавою, але щоб при цьому не зашкалював рівень метафоричності.
Хотілося, щоб персонажі були впізнаваними, але зробити Еритроцита чи Лейкоцита впізнаваними складно. Бо діти уяви не мають, хто це такі, і за якими ознаками їх упізнавати.
Тож потрібно було постійно повертатися на рівень дитини, і намагатися зрозуміти, чи точно зараз зрозуміло, що ми говоримо про кров.
Також важливо було бути точними в медичних нюансах. Колір, одяг, поведінка — кожна особливість персонажа мала бути чимось зумовленою. Для цього довелося 100 разів перечитувати купу інформації про різні компоненти крові й збирати команду для фактчекінгу. У нас були дзвінки як із батьками-донорами, так і з волонтерами "Агентів", які знають про донацію все.
Олена Балбек, засновниця ГО "Агенти крові": Для мене особисто найважливішим було уявити Кровбург. Це місто, село чи ціла планета? Червона чи жовта? Якщо місто, то урбанізоване й сучасне чи класичне? Саме місце є нашим головним героєм, тож до його створення потрібно було підійти максимально відповідально.
Наступним викликом стало інтерпретувати функції кожного компонента крові через персонажів — уявити, як ці функції могли б виконуватися в Кровбурзі. Так, Плазма в нас стала водійкою маршрутки, а Тромбоцит — будівельником.
Книжка поєднує науку й казку. Як ви вирішували, як подати складні теми доступно для дітей?
Ірина: Багато разів переписували й читали дітям. Дивилися на реакцію, чи цікаво їм, чи зрозуміло. Перепитували. Переглядали усі науково-популярні книжки для дітей про організм людини. Збирали фокус-групи батьків.
Для того щоб це було по-дитячому, продумували кожну деталь. Додавали те, що відгукується сучасним дітям. Намагалися робити історію актуальною — такою, що зможе конкурувати з улюбленими дитячими персонажами.
Які головні ідеї хотіли донести дітям та дорослим?
Олена: Скажу відверто: наша ЦА не лише діти, а і їхні батьки. Ми обирали ту вікову категорію дітей, коли книжки ще читають батьки. Через історію Міри та Тосі ми хочемо донести, наскільки важливе донорство крові.
Діти мали побачити чарівний світ Кровбургу та зацікавитись ним. А батьки, сподіваємось, відкриють для себе донорство крові.
Чому, на вашу думку, важливо говорити про донорство з наймолодшого віку?
Марина Козлова, тимлідка "Агентів крові" в Інституті серця: Для мене говорити з дочкою про донорство — це нормалізація цього процесу. Якщо діти знають про щось із дитинства і вільно говорять про це, не пошепки, без упереджень та міфів — для них це нормальна буденна справа і в дорослому житті. Свідоме донорство має бути нормальною буденною справою, регулярною та систематичною. Такою самою частиною повсякдення, як регулярні заняття спортом, профілактичні огляди стоматолога чи подання податкової декларації.
Як книжка допомагає змінювати ставлення до донорства в Україні?
Марина: Для мене наша книга — це не тільки казкова історія про чарівний світ, а ще і дуже класний спосіб пояснити простими словами складну тему. Не тільки дітям, але і їхнім батькам. А коли щось вже більше не здається таким складним, заплутаним і незрозумілим, це щось стає ближче до людини. Розвіявши міфи, подолавши сумніви та розібравшись у процесі, людині легше наважитись на донорство. Наша книга — це такий собі інструментарій зміни ставлення до донорства як до зрозумілого процесу, через нескладні пояснення, захопливу історію та яскравих персонажів.
Чи плануєте заходи, презентації або освітні ініціативи довкола цієї книги?
Іванка Коваль, операційна керівниця "Агентів крові": Ми з нетерпінням чекаємо на вихід книги, бо уже запланували низку заходів, метою яких буде закохати у фантастичний світ донорства. Ми хочемо розповісти й показати дітям та дорослим, що донорство крові — це важливо та зовсім не страшно. Будуть проведені презентації, спеціальні заходи в дуже неочікуваних і не менш чарівних місцях, ніж сторінки нашої казки. Також ведемо переговори з партнерами "Агентів крові" про майбутні освітні ініціативи.
Чи отримували ви вже відгуки від дітей або батьків? Який найцікавіший відгук вам запам'ятався?
Марина: Я читала книжку своїй 7-річній дочці багато разів у процесі створення. Уважно слідкувала за її реакціями, питаннями та зауваженнями. Насправді питань було не так і багато, оскільки вона дочка донорки крові та волонтерки "Агентів крові" Але вона щиро переживала за Кровбург та його мешканців. Найцікавішим відгуком для мене став не зовсім відгук, а наша нова традиція пити какао з мандаринками. А ще неоціненна реакція дочки на фінальний варіант книги з усіма ілюстраціями: "Мамо, вона ще суперкрутіша, ніж я собі уявляла!".
Чи можна сказати, що Кровбург — це метафора українського суспільства? Які паралелі ви бачите?
Іванка: Під час написання казки ми не будували таку паралель, однак зараз я задумалась і розумію, що вона прослідковується, особливо після повномасштабного вторгнення. Події в Кровбурзі відображають певні риси й випробування, через які проходить Україна в реальному житті, але найголовніше — відображають підтримку і злагодженість. Що в нашій казці, що вдома це дозволяє бути стійкими та сильними, а головне живими.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
