Попри майже безперервні російські бомбардування, цієї осені Харків став одним із центрів міжнародного тяжіння актуального мистецтва — завдяки виставці "Відчуття безпеки" та серії поєднаних із нею заходів "Мости солідарності". Події у різних містах Німеччини, Нідерландів, Грузії та Польщі в реальному часі транслювалися на екрани в "ЄрміловЦентрі", прориваючи відчуття ізоляції через війну.
Спеціально для Суспільне Культура Костянтин Дорошенко розповідає про деякі з них.
"Репетиція концерту до Дня перемоги#9"
"Репетиції концерту до Дня перемоги" спільнота _mediaklub розпочала 2022 року, коли один із її засновників Макс Роботов став бійцем Служби цивільно-військової співпраці ТрО.
У непевності перших місяців повномасштабного вторгнення учасники проєкту не втратили зв'язків ані з мистецтвом, ані між собою.
Війна зустріла їх у різних містах і країнах, ідея аудіовізуального перформансу "Репетиція концерту до Дня перемоги" зберегла спілкування й співдію крізь випробування та кордони.
Поєднуючи аналогові та цифрові засоби, художниці й художники _mediaklub одночасно з різних місць створюють спільну аудіовізуальну роботу для конкретної локації. Виступ має формат відкритої імпровізації, підпорядкованої, однак, чітким командам Макса Роботова, які він озвучує з лаконізмом та жорсткістю військових наказів. Процес не буває ідеальним технічно — якість зв’язку, а іноді й можливість участі когось у перформансі залежить від різних чинників. Що додає унікальності та заворожує глядачів.
Кожна "репетиція" має свій порядковий номер. Місцем її дев'ятої презентації стала сцена інституції "Музика століть" (Musik der Jahrhunderte) в Театральному домі Штутгарта.
На тлі екрана з відеорядом перформансу, за пультами та акустичними інструментами грали Дмитро Тентюк і Лєра Полянськова. Створений нею разом із Роботовим гурт Sviter незалежне видання "Люк" назвало одним із трьох, що формували харківський андеграунд наприкінці нульових.
Кілька учасників не змогли доєднатися до штутгартського виступу через обставини військового часу, Анна Івченко під'єдналася з Берліну, Дарія Маєр — із Гамбургу, місце дислокації Макса Роботова не розголошували.
Вільне виконання, синтез електронного, аналогового звуку, живого голосу та шумів під проводом ієрархічних команд занурювало в стан та ритм українського сьогодення майже на рівні трансу.
У розмові після виступу Лєра Полянськова прокоментувала: "Музика — це насправді завжди дисципліна".
Musik der Jahrhunderte була заснована 1978 року та є на сьогодні однією із провідних європейських інституцій сучасної музики. Вона просуває гібридні мистецькі формати, мультимедійність, використання цифрових технологій, а також приділяє увагу актуальній культурно-політичній адженді.
Робота з авторами та виконавцями Східної Європи, а нині — особливо із українськими — важлива для центру.
Художня керівниця "Музики століть" Крістіна Фішер у неформальній розмові поділилася тим, що вважає Україну місцем розвиненої нової музики. Згадавши, зокрема, композиторку Аллу Загайкевич.
"Дозвольте показати вам щось прекрасне"
На фотографії воєнного часу, зокрема миколаївської школи MYPH, зробили акцент у Тбілісі.
До "Мостів солідарності" там долучилася мистецька спілка Bouillon Group. Серед її проєктів — мобільна галерея "Дозвольте показати вам щось прекрасне", практика якої звертається до способу стихійної торгівлі зубожілих пострадянських громадян у переходах метро чи на вулиці.
У публічному просторі художники розкладають і розвішують роботи, які підважують стереотипи "прекрасного", торкаються політичних і деколонізаційних питань.
Цього разу попап-виставку "Дозвольте показати вам щось прекрасне" провели навпроти Парламенту Грузії, поряд із меморіалом пам'яті жертв демонстрації 9 квітня 1989 року, вбитих радянськими силовиками.
Кураторка та художниця Наталія Васадзе представила роботи Марії Горшкової, Оксани Камі, Олени Лемберської, Сергія Мельниченка, Олександра Осіпова, Станіслава Остроуса, Айнур Сакішевої.
"Це іноді ризиковано. Ми обираємо мистецтво критичне. На вулиці мене не захищають стіни, бувають агресивно налаштовані люди. Але таким чином роботи бачать ті, хто не прийшов би до традиційної галереї", — говорить Васадзе.
Другою активністю Bouillon Group у діалозі з "ЄрміловЦентром" стала українсько-грузинська дискусія у Тбіліському музеї фотографії та мультимедіа. З Харкова розмову онлайн вела Альона Каравай, менеджерка програми "Мости солідарності". Під'єднались і фотографи.
"Нам було важливо осмислити досвід, через який фотографами війни стають зовсім не воєнні фотографи. Межу між особистістю художника та реальністю. Адже, що би не знімали сьогодні фотографи в Україні — відпочинок людей на річці чи навіть себе у власній квартирі — це про війну.
Грузія має свій досвід російської агресії, війн та анексій. І сьогодні в моїй країні художник не може обійти політичну ситуацію, ми всі вимушено втягнуті. Чи можливий в такі часи просто фільм про кохання? Справжнє мистецтво, навіть не проговорюючи щось прямо, все одно вбере в себе, проявить те, що відбувається. Важливе питання — яким етичним навігаційним компасом користуються фотографи, щоб оминути ruin porn або war porn у своїй практиці?" — розмірковує Наталія Васадзе.
Її тішить, що роботи українських фотографів, представлені у Тбілісі, знайшли колекціонерів. На прохання авторів усі кошти пішли на донати створеній харківською творчою спільнотою волонтерській організації "Культурний шок".
"Безпека як колективна практика"
Ініціатори виставки "Відчуття безпеки" — antiwarcoaltion.art — репрезентували міжнародну програму відеоробіт у межах проєкту Revolutionale та Лейпцизького фестивалю світла. Їхні організатори обрали для акції особливі місце та час у знаковий для Німеччини день.
Понад 70 000 людей 9 жовтня 1989 року вийшли в Лейпцигу на демонстрацію під гаслами "За відкриту країну з вільними людьми" та "Ми — народ".
Це стало поворотною точкою Мирної революції проти влади НДР, місяць по тому зруйнували Берлінський мур. До 35-річчя події в найбільшому місті Саксонії Лейпцизький фестиваль світла розташував на історичному маршруті протестної ходи світлові інсталяції художників із різних країн. А Revolutionale влаштувало як "Міст солідарності" відеопроєкцію "Безпека як колективна практика".
Revolutionale — платформа художників і громадян, яка актуалізує дискусію про права людини, культурне різноманіття, протистояння тоталітарним та авторитарним режимам через активістські практики, партисипативність, інтерактив. В цьому контексті "Безпека як колективна практика" справила на Лейпциг ефект.
Навіть у візуальній та емоційній насиченості святкування, на яке особисто приїхав Олаф Шольц. З ним я ледь ніс у ніс не зіткнувся, поспішаючи до Ring Café на показ від "Мостів солідарності".
Федеральний канцлер без поспіху йшов вулицею серед натовпу співгромадян. Звісно, з кількома охоронцями, які ввічливо давали перехожим знаки, що варто б голову уряду пропустити, бо він прямує на урочисту промову.
На ній Олаф Шольц, не називаючи прямо "Альтернативу для Німеччини", популярність якої росте в землях колишньої НДР разом зі скепсисом щодо підтримки України, засудив апропріацію радикалами лейпцизького гасла 1989 року: "Говорячи «ми» вони мають на увазі «не ви», говорячи «народ» вони мають на увазі «раса»". Констатувавши, що Україна перебуває на передньому краї захисту свободи в Європі, Шольц вкотре запевнив: "Ми підтримуватимемо їх доти, доки в країні не запанує справедливий мир".
Ті, на кого ці слова не справили враження, отримали його біля Ring Café.
Найбільше кафе в НДР займало 2000 квадратних метрів у мегаломанській будівлі 1956 року в каноні сталінської архітектури. Після падіння Берлінського муру воно спорожніло. У 2003-му перший поверх закладу передали Асоціації вільних протестантських спільнот, зали верхнього іноді використовують для балів та концертів.
І ось, на весь неосяжний фасад транслюють відеороботи, присвячені впливу авторитаризму на світ та війні в Україні.
Політ Russian Rocket 2022 Жанни Кадирової, змонтований на тлі ошатних європейських, насамперед німецьких пейзажів, приголомшив натовпи людей зі свічками.
Святковий гомін став тихішим від переконливої наочності: свободу неможливо вибороти раз і назавжди — доведеться її захищати. І протистояти поширенню тиранії. Принаймні підтримкою тих, хто проливає кров, стримуючи її навалу недалеко твоїх кордонів.
"Ти не боїшся впасти"
По коментар про "Мости солідарності" звертаюсь до Наталії Іванової, очільниці "ЄрміловЦентру".
"Дасте мені трохи часу? У нас сьогодні прилетіло у сквер між двома корпусами. Всі цілі, але вікна у Держпромі та Каразінському університеті знову повибивало", — відповідає вона.
Але вже за кілька хвилин розповідає: "Коли ми думали над спільними активностями в межах проєкту «Відчуття безпеки», нам було важливо побудувати двосторонню взаємодію, зв'язки між міжнародною спільнотою і Харковом. Ці мости солідарності — про взаємопов'язаність, взаємозалежність і взаємну підтримку. Понад 20 європейських інституцій долучились до спільнодії. І процес не зупиняється: виникають нові ідеї, можливості для інтеракцій в майбутньому".
Експериментальний формат виставки як медіуму, реалізований у "ЄрміловЦентрі", витримав транскордонне та ціннісне масштабування.
"Тяглість у культурі вартує багато сил, віри, ентузіазму і коштів. Нам пощастило будувати мости у партнерстві з Валентиною Кисельовою та Анною Чистосердовою із Ambasada Kultury, з прекрасною кураторською командою. Мости солідарності можна зводити в різних країнах, в різних форматах, але коли вони вже існують, є стале партнерство — ти рухаєшся цими мостами і не боїшся впасти. Між нами виникає зв'язок, це тримає і дає надію", — резюмує Наталія Іванова.
Підтримайте збір Суспільного Мовлення разом із Фондом "Повернись живим" для батальйону безпілотних авіаційних систем 14 Окремої механізованої бригади ЗСУ.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
