Поетеса Дар'я Лісіч 24 жовтня презентує свою другу збірку поезій "Один великий вірш". У ній буде чотири історії різних людей, що обʼєднані спільними темами, які відгукнуться багатьом: війна, любов, спонтанність і побут в тилу.
Суспільне Культура поставило Дар'ї Лісіч 6 запитань про нову збірку, поезію, а також попросило написати вірш про Суспільне — ось що з цього вийшло.
1. Чию поезію ви перечитуєте, коли потребуєте натхнення?
Дмитра Лазуткіна та Анатолія Кичинського. Іноді, якщо хочу зробити натюрморт зі слів — читаю Іздрика. Або слухаю тексти пісень Артистки Чуприненко.
2. Яку останню книжку прочитали та чим вона вас вразила?
Нещодавно я дочитала смішнючу (і дуже філософську) книгу "Дивні люди" Артема Чапая. Там йдеться про неандертальця, якого штучно вивели та виростили в Україні кінця нульових. І який же він зворушливий та чудовий, той неандерталець Стьопа! Він функціонує так само, як і ми, homno sapiens — працює, вчиться, закохується, але з дитячою відкритістю та наївністю. В книзі під соусом "хіханьки-хаханьки" порушують питання про природу людської жорстокості, пихатості, шкідливих звичок, перфекціонізму й упередженості. Але найбільше в цій книзі мене вразило, що головний герой (себто неандерталець) спілкується суржиком. Ну хіба це не кумедія!
3. Є думка, що відсутність натхнення — це відмовка від написання будь-яких текстів, а важливіша за натхнення рутина. Чим ви керуєтеся під час написання віршів? Та чи є у вас рутина для написання віршів?
Безпрограшний для мене варіант написати щось гідне — сісти в потяг. Шість-сім годин без інтернету роблять диво з моїм мозком. Через нудьгу я починаю себе розважати римуванням — відсотків 60 моїх віршів народилися в інтерсіті "Львів — Київ".
А ще коли в мене "сіла батарейка", то я заходжу на сторінки своїх колег, читаю щось в них геніальне, злобно кажу: "Ну чому не я це написала?!" і, сповнена заздрості, йду писати щось своє.
4. Як варто читати нову збірку: чи є послідовність віршів, якої потрібно дотримуватися? Для кого ця збірка?
Читати збірку треба в тому порядку, в якому вона написана. Бо "Один великий вірш" — це повноцінний драматичний твір із прологом, епілогом, чотирма сюжетними лініями.
Ця збірка для людей, які вірять у диво випадковості. Для тих, хто не може знайти відповідь на питання "за що це все мені?". Для тих, хто активно шукає свою "долю". Для тих, хто зміг в дорослому житті зберегти в собі трохи дитячої безпосередності та відкритості для світу — або для тих, хто хоче знову цьому навчитися.
5. Як довго тривала робота над збіркою, що було найскладнішого?
Процес написання — найцікавіше. Бо одного вечора в березні я вирішила, що за місяць у мене буде великий концерт у Києві. Я внесла передоплату за приміщення, почала робити афішу — але ані сюжету, ані ідеї, ані персонажів не було ще і в проєкті. Це був, по суті, творчий виклик самій собі — зробити за чотири тижні з нічого 50 хвилин драматичного і цікавого чогось. І вийшло! Я писала щодня по 5–6 годин, герої самостійно вилазили з-під пальців на клавіатуру. Я іноді плакала і сміялася від того, як струнко випадкові образи заплітаються в повноцінну драматургію.
6. Чим відрізняється ваша лірика (поезія) від текстів пісень?
Нічим. Спочатку і завжди у мене в голові є вірш, а музичні мотиви — це побічний ефект або бонус. Що би я не писала — саме поезія залишиться моїм улюбленим жанром.
7. Жартівливе питання: якими б римованими словами ви могли описати Суспільне Культура?
Війна, P. Diddy, ТЦК,
книжки, пісні, концерти,
ХАМАС, архів Івасюка,
поради від експертів,
приліт, середня зарплатня.
"Шахтар"… Що в цьому спільне?
Про це все пишеться щодня
в ньюзрумі ЗМІ "Суспільне".
Підтримайте збір Суспільного Мовлення разом із Фондом "Повернись живим" для батальйону безпілотних авіаційних систем 14 Окремої механізованої бригади ЗСУ.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
