Мирослав Ірчан — український поет, прозаїк, драматург, перекладач родом із Коломиї, важливий культурний діяч доби Розстріляного відродження, убитий 3 листопада 1937 року в російському Сандармосі.
У тексті для Суспільне Культура дослідник літератури та перекладач Остап Кінь звернув увагу на ще одну біографічну деталь — Ірчан як фотограф, адже його світлина нью-йоркського Бродвею з'явилася на обкладинці журналу "Нова ґенерація" (жовтень 1929 року). Цей текст — спроба побачити портрет самого письменника у динамічному пейзажі американського мегаполіса.
Життя письменника Мирослава Ірчана динамічніше за його літературу.
Постійний, не завжди цілком збагненний рух через кордони та території, законно й не зовсім, дозволяли опинятися там, де більшість не могли, або не бажали. Під час Першої світової війни в лавах Галицької армії доходить до Києва й там залишається (принаймні так стверджують деякі джерела). За якийсь час уже з Радянської України відправляється до Чехословаччини (кілька тогочасних джерел замовчують конкретніші деталі), звідки, через кілька років, на початку на 1920-х чергова мандрівка — тепер уже до Канади (так само без вказання докладних причин), а звідти, по кількох роках, — до Радянської України, де, власне кажучи, через кілька років не оминули чистки.
Літературний корпус текстів Ірчана критики звично поділяли на два жанри: проза й драматургія. Був він радше неспинним ремісником, аніж палким експериментатором. Публікувався і в українських видавництвах лівого спрямування у Канаді, і в державних видавництвах у Радянській Україні. Після повернення з Північної Америки наприкінці 1920-х років автор тісно співпрацював із видавництвами: чи не кожного року по кілька виданих нових і перевиданих старіших книг. У невеликих біографічних даних про ті буремні роки Ірчан без особливих подробиць ділився відомостями, оминаючи найцікавіші епізоди біографії.
На цьому тлі мене, однак, цікавить зовсім інший епізод його біографії, присвячений нетиповій для Ірчана роботі: одній фотографії. Письменник зняв кадр, поданий тут-таки, під час одного візиту з Канади до Сполучених Штатів. Сталося це 1929 року, коли автор саме повертався з Канади до України, — через Нью-Йорк.
Про Ірчана-фотографа надибуємо приголомшливо мало інформації. Інакше кажучи, фактично нічого, крім, мабуть, цього артефакту. Чим була ця фотографія? Випадковим кадром, знятим упродовж ненав'язливого кількаденного фланерування містом? Цілісним кадром у ширшому (фото)сюжеті? Робочим знімком, візуальною закладкою для подальшого опрацювання міста в письмовій формі? Пошуком міського нерва? Доказом, який фіксує триб міста, та взірцем для подальшого використання в описі Нью-Йорка? Спогадом мистецького зображення найвагомішого урбаністичного центру?
У Нью-Йорку Вергілієм письменника був представник місцевої української лівиці, Микола Тарновський, який через три десятиліття повернеться до Радянського Союзу. Й пізніше поділиться промовистими деталями зі спілкування з Ірчаном: "За тих два з половиною дні, які він провів у цьому місті, ми ходили по вулицях, і він намагався все охопити своїм зором, усе запам'ятати".
Ірчан був явно заскочений і захоплений магією, яку пропонував модернізований, індустріалізований, наелектризований Нью-Йорк — власне кажучи, тим, чого, певно, бракувало в Радянській Україні, у Галичині та, цілком можливо, навіть у канадському Торонто, де той провів шість років напередодні повернення.
Світлина з'явилася друком на обкладинці жовтневого числа часопису "Нова ґенерація" за 1929 рік. Часопис виходив під редакцією Михайля Семенка і продовжував традиції жвавого футуристичного процесу, розпочатого літератором десятиліттям напередодні. Загалом фотографія посідала в часописі чільну естетичну та ідеологічну нішу, цілком у дусі часу, коли фотографія в Радянському Союзі заполоняла шпальти газет і часописів.
"Акт зору є фотографія", — проголошувалося в одній зі статей.
Про те, як світлина Ірчана опинилася в редакції, наразі можна придумувати хіба що всілякі гіпотези. Наприклад, отаку: редакція довідалася про повернення Ірчана й попросила подати що-небудь із метрополісу. До тієї публікації Ірчан не з'являвся на шпальтах часопису "Нова ґенерація" — радше перебував на її цілком протилежному естетичному фланзі. Та ж поява залишилася однісінькою в його бібліографії. Залишається нез'ясованим, хто ж подав назву світлини: письменник-фотограф чи редакція, але значно важливіше, що вона відома. Світлина називалася зовсім просто: "Нью-Йорк, Бродвей".
За задумом, мабуть, у читацтва повинно відразу відбуватися картографування території міста. Бродвей — епіцентр і екватор водночас. Уздовж цієї найдовшої вулиці Нью-Йорка, яка тягнеться з долішнього Мангеттену до Бронксу трапляються найдивовижніші архітектурні асамбляжі.
Сама фотографія зроблена у той спосіб, який практикували чільні тодішні фотографи-експериментатори. Тоді-таки бралися до уваги менш поширені способи фіксування: зверху, знизу, по діагоналі. Тінь і тони — не менш знакові фактори. Стверджувалося, що фотографічна оптика пропонувала безліч можливостей.
Ось чому місто Ірчана наче перекошене, ніби щось невидиме тягне вулиці, натомість протилежний бік — домінує. Одним рядом відображені різної висоти будівлі, які так само можуть символізувати динаміку й ріст. Утім, посеред загалом високої забудови затесався колектив нижчих домів — уся панорама, певна річ, якщо не вражає, то, безумовно, вабить зацікавленого спостерігача.
Які виклики пропонує нам фотографія Ірчана?
На ній спроба письменника зафіксувати місто завдяки блуканню просторами метрополісу. Зображено те, що може водночас і вабити зацікавленого читача/глядача/спостерігача, і відштовхувати. Створює пронизливе бажання опинитися там. Намагнічена, скуйовджена асиметрія міської архітектури; поверхні будівель не симетричні, скрізь різні, кути нерівномірно загострені й, певним чином, нагадують праобраз пірамід.
Інакшими словами, з Ірчаном могло статися у фотографії те, що Ролан Барт назвав трафунком. Потреба чи бажання опинитися в певному місці, яке зрештою аж ніяк не відіграє ролі кінцевого пункту призначення, а втім, постає вагомою транзитною зоною на тривалішій дистанції.
Підтримайте збір Суспільного Мовлення разом із Фондом "Повернись живим" для батальйону безпілотних авіаційних систем 14 Окремої механізованої бригади ЗСУ.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
