Автентична фольклорна музика і співи мають стати частиною звичайного життя — говорять музиканти гуртів "ЩукаРиба", "Шум'я" і "ДваТри". Своєю творчістю вони розповідають про справжню українську народну культуру, якою вона була до впливу Радянського Союзу.
Суспільне Культура поспілкувалося з фольклористкою, учасницею колективу "ЩукаРиба" Яриною Сізик, учасницею гурту "Шум'я" Анною Комар та учасниками гурту "ДваТри" Марією Кононьчук і Захаром Давиденком про історії виникнення колективів, популярність серед молоді та запит на фольклорні пісні після початку повномасштабного вторгнення.
"ЩукаРиба"
"ЩукаРиба" — фольклорний гурт, що утворився при Музеї Івана Гончара наприкінці 2018 року. Вони грають традиційну українську музику, виконують пісні, а також влаштовують танцювальні вечірки-вечорниці в Києві.
Ярина Сізик, фольклористка, учасниця колективу "ЩукаРиба" і арткураторка "Кураж Київ" розповідає, що в один момент музиканти побачили певну закономірність: автентична музика існує лише в межах зацікавленої спільноти, обслуговує цю спільноту, адже у цій сфері багато консерватизму і правил, яким іноді досить важко відповідати. Тому для себе "ЩукаРиба" обрали найбільшою метою популяризацію музики серед різних верств населення, її удоступнення.
"Мені здається, що це вже дещо застарілі підходи до функціонування фольклорної музики, адже вона за своєю суттю належить українцям, народу, і має бути доступна йому. Наша спільнота своєю закритістю нехтувала цією масою, тим, щоб цей матеріал виходив поза межі цієї спільноти. І наша мета — створювати якомога більше каналів популяризації цієї музики. Люди позбуваються стереотипів, для нас це дуже важливо. Вони бачать, що ми не бабусі й дідусі, не якісь науковці в запилених кабінетах, а молодь, і це частина нашого життя", — говорить вона.
Ярина Сізик, фольклористка, учасниця колективу "ЩукаРиба", арт-кураторка "Кураж Київ"Про вибір пісень
Ярина Сізик розповідає, що в гурту немає жорстких критеріїв до відбору пісень — вони обирають те, що подобається. Гурти часом послуговуються матеріалом, який збирають в експедиціях: "ЩукаРиба" також їздили в експедиції, але зараз їм цікавіше працювати з архівами й доступними джерелами, показуючи людям, що якісний матеріал також можна знайти на просторах інтернету.
"До прикладу, є класні джерела «Поліфонія» і Цифровий архів фольклору Слобожанщини та Полтавщини, де можна вивчати пісні — ці джерела доступні абсолютно для всіх. Так ми показуємо, що якщо ви не є професійним гуртом, то цього достатньо. Адже існує міф, що для того щоб співати, потрібно обов'язково їздити в експедиції, відшуковувати якийсь унікальний матеріал".
Сізик говорить, що раніше "ЩукаРиба" не були популярним гуртом, але це змінилося з повномасштабною війною. "Жоден фольклорний гурт не був популярний навіть у 2018 році, ми почали хвилю створення молодих гуртів. Уже після нас виросла плеяда нових молодих гуртів, які також мають різні цілі й різне спрямування. До того існували такі мастодонти, як «Божичі», «Гуляйгород», «Володар», а серед молоді не було таких гуртів".
Про танцювальні події і невимушеність
"ЩукаРиба" організовує танці, на яких збирається молодь. "Це існувало давно, уже років зо 20, але, знову ж таки, аудиторія, яка туди приходила, не відповідала особисто моєму колу інтересів, адже це були старші люди", — говорить Сізик.
"І це дуже круто, але існують стереотипи про «Гідропарк» або «Театральну», де на такі заходи збираються лише люди похилого віку. А ми перевернули бачення цього формату, тому що, як виявляється, можуть танцювати і зірки, і Лачен, і хто завгодно. Саме існування такого формату в просторі і його певна закономірність, циклічність, систематичність якраз і створюють цю нову міську традицію".
"ЩукаРиба" першими почали збиратися на Алеї художників, а зараз там вже виступають інші гурти.
"Ми активно впроваджуємо цю історію на «Куражі»: домовилися з ними, що це буде постійна історія. І ми дуже вдячні за це, тому що систематичність якраз і є тим, що характеризує традицію, так це вкорінюється. Перший раз ти просто прийдеш подивитися, а другий раз уже долучишся".
Ярина Сізик розповідає, що нещодавно саме відео з танців на "Куражі" стало дуже популярним і набрало багато переглядів.
"Його запостила якась дівчина: вона зняла момент, коли ми граємо й до дівчини, яка танцювала, підійшов хлопець і запросив до танцю. Це було настільки невимушено і природно! Це відео під нашу музику на нашому івенті набрало понад 50 тисяч вподобань в інстаграмі. Люди в коментарях питають: а що це, де це? Було дуже смішно, коли хтось запитав, що це за гурт, а хтось відповів, що це «Рамштайн»", — ділиться вона.
За її словами, саме такі відео зараз працюють, окрім цього, важлива красива картинка, адже "коли це дійсно невимушено залучено у твоє життя, це працює стовідсотково. І це швидко додає тих людей, які ніколи до цього не долучалися або мали якісь упередження".
"Зараз у нас з аудиторією настільки класний зв'язок, що вони знають, що це дійсно наше часопроведення, ми єдина спільнота. Для нас важливо бути частиною людей, а не окремо: мовляв, ми артисти на сцені, з мікрофоном, слухайте нас і робіть тільки так, — говорить Сізик. — Усі помиляються і це нічого. До нас приходить багато артистів, зокрема народників, які танцюють у своїй манері, і ми це не зупиняємо, тому що є такі випадки, коли наші колеги говорять: ой, а це не так, те не так. Ми абсолютно всім даємо волю, у нас навіть брейк-денс танцювали. Знову ж таки, для нас це дуже цінно", — розповідає дівчина.
"Шум'я"
Гурт "Шум'я" виник незадовго до повномасштабного вторгнення: колектив зібрала Тетяна Собко, яка співає з дитинства, але не має формальної музичної освіти. Саме Таня найкраще пам'ятає, з якого села та чи та пісня, адже за освітою вона інженерка телекомунікаційних систем, а за професією — програмістка, розповідають учасники "Шум'я".
"Також завдяки Тані та її мамі Оксані ми маємо в репертуарі багацько пісень з їхньої родини, а саме від тріо у складі Таніної прабабусі Антоніни Ананіївни Тимченко, її свахи Олени Рев’юк та її подружки по буряках (!) Павлини Серветник. Так, з їхніх вуст ми змогли повністю відтворити обряд весілля з містечка Красилів, що на Хмельниччині", — діляться "Шум'я".
Про діяльність гурту ми поспілкувалися з Анною Комар — учасницею гурту.
Анна Комар, учасниця і менеджерка гурту "Шум'я""Спочатку мотивація появи гурту була простою: Таня хотіла зібрати людей, з якими можна було б поспівати. Вища мотивація з'явилася пізніше — від початку вторгнення ми зрозуміли, наскільки це актуально. Що це не просто поспівати, а важлива справа, адже пісні всі актуальні, традиційні. Я завжди кажу, що в принципі нічого не змінилося: співають про любов і війну — як тоді співали, так і зараз. Це дві найпоширеніші теми".
Як обирають і де знаходять пісні
Основна частина, за яку взявся гурт "Шум'я" у своєму репертуарі, — це Полтавщина і загалом Наддніпрянщина. У них є також пісні з Хмельницької області, чернігівського Полісся, а заходу України вони не чіпають, адже, за словами Комар, там є свої колективи, які цим займаються. "У нас два члени гурту з Полтавщини, це я і Сашко Федоренко, і, відповідно, Полтавщина нам близька, бо ми тембрально схожі. Ще троє учасників з Наддніпрянщини. Пісенна традиція кожного регіону фонетично відрізняється, є певна подача. Поліщуки не співають так, як полтавці, наприклад.
Зараз, коли ми стали вже трошки серйознішим колективом, ми переважно не співаємо те, що інші співають, стараємося обирати унікальний репертуар. Переважно це сімейні архіви, тому що у Тані й Сашка від баби з дідом геть багато пісень. Я таким похвалитися не можу, бо в мене все дуже намішано, але є люди, в яких ці пісні з родин".
Також "Шум'я" їздить в експедиції, до прикладу, в Чернігівську область, у село Верба, на Полтавщину, Гребінківський район, також у Новомиргород на Кропивниччину та в село Проців на Київщині. "Ми активно шукаємо і опрацьовуємо старі записи, зі старими бабами зустрічаємося. І також це архіви, багато було записано етномузикологами до нас, ми стараємось знаходити якісь диски, є відомий ресурс «Поліфонія», Архів Слобожанщини і Полтавщини, звідки ми беремо багато записів", — говорить Комар.
Презентація альбому
22 червня "Шум'я" презентували новий альбом "Голоси", який вже можна послухати на стримінгах. "Ми цілий рік працювали над альбомом, але нарешті він готовий і записаний. Там багато наших унікальних знахідок — із сімей, із експедицій, але є також і виконання-переспів кількох найбільш улюблених записів із дисків та відкритих джерел. Хочемо, напевно, поїздити по інших містах з цією презентацією.
А надалі — в експедиції, шукати новий матеріал. У нас запланована експедиція по Гребінківському району, хоч вже він в складі Лубенського, але ми називаємо його «Гребінчин край» (сміється). Хотілося б, щоб про нього почули. А взагалі, на Полтавщині є кілька дуже популярних сіл: це Крячківка, Клюшниківка, там усі співають. Крячківське «Древо» — це легендарні баби, їх всі знають і ми теж з ними знайомі, дружимо, в дуже хороших стосунках", — розповідає Комар.
Про популярність серед молоді
Анна Комар говорить, що їй хочеться, щоб традиційний спів існував на рівні молодіжного контенту. Щоб люди зрозуміли, що це не тільки для бабів, дідів і ще "якихось умовних фріків", не лише для концертів і сцени. "Ми реально співаємо завжди. На якихось вечірках, застіллях. Для нас ця культура є елементом життя, не сценічного, а побутового. Ми хочемо, щоб з часом це так і сприймалось, як соціальна штука, соціальне об'єднання. До прикладу, всі знають про ірландську музику, ірландські танці. У нас такої культури немає, а хотілося б, щоб була".
Зацікавленість молоді дійсно усе більше і більше зростає, говорить Комар. За її словами, "тусовка" раніше була досить закритою, але з часом, особливо після початку повномасштабного вторгнення, коли тема традиційної культури актуалізувалася, почалися розмови навколо питання шароварщини — ця тема дедалі сильніше зацікавлює молодих людей.
"Нещодавно відбувся етнорейв у «Колайдері« на Кирилівській, коротше, оцей рейверський Поділ. І це було настільки класно, у мене є фотографії звідти в леопардовому прикиді. Я ходила на цю традиційну тусовку, там грали техно-обробку традиційної музики. Це реально було схоже на рейв: там є бар, люди странно вдіті, кислотне світло, баси. Такого ще точно не було! Називався цей етнорейв «Смик» і заголовки про це писали «традиція і безпорядок». Це наш внутрішній прикол, але коли це вже звучить у медіа, це кумедно", — розповідає вона.
"ДваТри"
Інструментальний гурт "ДваТри" говорить про себе як про відносно молодий колектив, адже зібралися вони для спільного музикування трохи більш як рік тому. "У нас немає якоїсь унікальної історії створення, я б сказала, що це, швидше, було неминуче: люди, які цікавляться традиційною культурою і вміють (або вчаться) грати на інструментах, рано чи пізно зберуться це робити разом. Так сталось і в нас: двоє людей вирішили спільно робити те, що їм близьке", — розповідає Марія Кононьчук, учасниця гурту.
Марія Кононьчук, грає першу скрипку в гурті "ДваТри"Історія назви гурту та репертуар
Власне, від початкової кількості учасників у гурті виникла й ідея назви — "ДваТри", адже спочатку музиканти грали вдвох — це і є традиційно найменший склад троїстої музики: скрипка + бубон чи скрипка + барабан, пояснює Кононьчук, а інколи до них доєднувався пограти хтось третій, хто не був постійним учасником гурту. "Але це не єдине тлумачення назви — також усі танці, що існують в традиційній українській культурі граються «на два» або «на три» (тобто у дводольному або тридольному розмірі)”, — говорить вона.
Зараз у "ДваТри" повний склад музик: два скрипаля, басист та бубніст / барабанщик. Саме така комплектація інструментів в гурті історично була поширена на Наддніпрянщині — регіоні, з якого походить значна частина репертуару гурту.
"Але справжній наш крашПро об'єкт симпатії або безмірного обожнювання.-регіон у світі традиційно-музичного виконавства — це Полісся. Як у народному одязі, так і в музиці існують помітні регіональні відмінності: в стилі виконання, репертуарі та навіть складі музикантів. Ось, наприклад, музику з Полісся ми переважно граємо стандартним для цього регіону складом — дві скрипки та барабан. Стараємось дотримуватись особливостей виконавства і відтворювати цю музику максимально наближено до того, як вона і звучала раніше", — розповідає Кононьчук.
Записи, з яких "ДваТри" вчать музику, вони беруть із відкритих джерел: є достатньо дисків з традиційною музикою, записаною в експедиціях дослідниками та фольклористами в кінці ХХ та навіть на початку ХІХ століття. "Зараз, на жаль, можна знайти хіба залишки інструментального виконавства у селах (або розповіді та оповідки про музик і танці), традиція відмирає. Саме тому ми і займаємося цим — аби органічно та природньо зберегти тяглість автентичного інструментального виконавства уже в сучасних реаліях".
Найближчим часом гурт можна буде почути і долучитися до танцю під час "Виделка Fest", який цьогоріч проходитиме 25–28 липня у Чорноморську, розповідає Марія Кононьчук.
"Також ми радо запрошуємо усіх охочих долучатися до танців на Алеї удожників, які проходять що два тижні у Києві. Усі можуть приходити і вчитися танцювати так, як це робили наші пращури: просто та комфортно. За усіма анонсами можна стежити на сторінці гурту «ДваТри» в інстаграмі".
Про запит на фольклорну музику під час війни
Запит на на фольклорні пісні, музику і автентичне виконання останнім часом зростає, говорить Марія Кононьчук. "Звичайно, запит є, навіть скажемо більше — інколи ми не встигаємо його закривати. Адже та кількість гуртів, що існує зараз і позиціює себе як відтворювачів справжньої традиційної української музики (без обробок та кітчу), доволі незначна. Тому ми завжди раді новим людям у своїй спільноті, особливо тим, хто виявляє бажання навчитись грати та співати, це завжди цінні кадри.
Таку цікавість соціуму до нашої культури після початку вторгнення можна пояснити становленням власної ідентичності, бажанням якісного відокремлення як народу, віднайдення своїх особливостей", — додає вона.
Захар Давиденко, фольклорист, учасник гурту "ДваТри", ведучий Радіо Культура"Так, людям нарешті хочеться свого: справжнього, рідного та неспотвореного. Саме тому запит є. Ми та інші подібні гурти зараз повинні консолідуватися і використовувати цей інтерес для того, аби виховувати у людей їхній національний смак. Цей загострений інтерес до національної культури має стати відповіддю на запитання «хто ми?»", — додає учасник гурту Захар Давиденко.
Про популярність серед зумерів та у соцмережах
На питання про те, чи спостерігає він зростання популярності української традиційної музики серед зумерів чи, наприклад, у TikTok, Давиденко відповідає, що, з одного боку, він живе у бульбашці, де люди люблять фольклор, тому не знає, чи вважати свої спостереження обʼєктивними.
З іншого боку — його TikTok та Instagram від початку повномасштабної війни перетворилися на "особистий омріяний світ": "Усі осучаснені версії фольклорних пісень — це прекрасно. Усі спроби відтворювати пісенну традицію — це неймовірно. Усе це зараз має міце бути, як ніколи раніше.
З особливою любов'ю та захватом я спостерігаю за людьми, які записують своїх бабусь і дідусів. Це щире та чисте захоплення цими людьми вселяє в мене надію, що не все втрачено і що традицію можна поновити.
Якщо ваші бабусі чи дідусі готові розповідати чи співати щось на камеру — записуйте їх, не соромтеся. Це скарб, яким ви володієте. Покажіть його іншим. Це є наше єство, яке треба відродити і зберегти".
Підтримайте збір Суспільного Мовлення разом із Фондом "Повернись живим" для батальйону безпілотних авіаційних систем 14 Окремої механізованої бригади ЗСУ.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
