Підкорив небо і серця людей: яким був автор "Маленького принца" Антуан де Сент-Екзюпері

Підкорив небо і серця людей: яким був автор "Маленького принца" Антуан де Сент-Екзюпері

Антуан де Сент-Екзюпері, автор "Маленького принца"
Антуан де Сент-Екзюпері. Суспільне Культура/Вікторія Желєзна

Ви точно знаєте "Маленького принца": повість про хлопчика, який живе на планеті B612, була перекладена на 300 мов світу й поступається популярністю тільки Біблії та Корану.

Автором цієї філософської казки був Антуан де Сент-Екзюпері — французький письменник та льотчик, чиє життя нагадує пригодницький бойовик.

29 червня виповнюється 124 роки з дня народження Екзюпері — і з цієї нагоди Суспільне Культура розповідає найцікавіше з його біографії.

Підкорив небо і серця людей: яким був автор "Маленького принца" Антуан де Сент-Екзюпері
Портрет Антуана де Сент-Екзюпері, зроблений на 45 East 66th Street на Манхеттені невдовзі після публікації його книги "Вітер, пісок і зірки" в 1939 році. Getty Images

Дитинство

Антуан де Сент-Екзюпері народився 29 червня 1900 року в місті Ліон, що розташоване за 400 кілометрів від Парижа. Хлопчик походив із сім'ї здібнілих перигорських аристократів: "Тоні", як його називали вдома, був третім з п'яти дітей і зростав у гамірному оточенні сестер та братів.

Його батько, Жан де Сент-Екзюпері, помер від інсульту, коли Антуану виповнилося чотири роки, тож виховання малюків (найстаршій сестрі Екзюпері, Марі-Мадлен, було шість) впало на плечі матері — графині Марі де Сент-Екзюпері. Сім'я мешкала у двох прекрасних замках: один розташовувався у Сен-Морис-де-Ремені та належав двоюрідній тітці, а в іншому, поблизу Сен-Тропе, господарювали батьки Марі.

Саме в першому, з його таємничими горищами та красивим лісистим парком, Антуан створив те, що він описав як "таємне королівство" свого дитинства, свій "внутрішній світ троянд і фей". Усе життя його переслідувала ностальгія за дитинством.

"Цей світ спогадів дитинства завжди здаватиметься мені безнадійно більш реальним, ніж будь-який інший", — писав Антуан уже в дорослому віці.

Мати Екзюпері була люблячою, побожною, дуже турботливою та постійно потурала своїм дітям. А ті, своєю чергою, були відомі в околицях бешкетною поведінкою — причому Антуан, із янгольсько-золотистими кучерями, був найбільш свавільним і некерованим з усіх. Дорослі родичі дітей Сент-Екзюпері вважали їх жахливо розпещеними і час від часу намагалися запровадити дисципліну в їхньому вихованні.

Американська біографка Стейсі Шифф припускає, що саме таке несхвальне ставлення тіток і дядьків надихнуло письменника на презирство до світу дорослих у "Маленькому принці".

"Я багато жив серед дорослих. Я бачив їх зблизька. Це не дуже покращило мою думку", — казав він.

Проте мати була винятком: син бачив у ній джерело ніжності.

"Він носив цю шалену материнську любов, як своєрідний плащ, куди б не йшов — і, старіючи, натягував його все щільніше", — пише Шифф.

Майбутній письменник був допитливою дитиною: в ранньому віці захопився авіацією, а у дванадцять років вперше підкорив небо на літаку.

Він також жадібно читав (улюбленими авторами були Жуль Верн і Ганс Крістіан Андерсен) — і складав власні вірші. Робив Тоні це переважно вночі: коли його охоплювало натхнення, міг безжально розбудити братів і сестер та потягнути їх у материну спальню, щоб продекламувати сім'ї свою нову поему.

До речі, такі звички він зберіг і в подальшому житті: міг зателефонувати друзям о третій ранку, а одного разу навіть змусив свою дружину випити психостимулятор бензидрин, щоб та не засинала й могла прочитати всі п'ятсот сторінок його твору підряд.

Освіта та авіація

Антуан не відзначився особливими успіхами в школі, а потім провалив іспити у військово-морську академію. Зрештою він вступив на факультет мистецтв, щоб здобути освіту архітектора.

Сент-Екзюпері тривалий час утримувала мати: він жив просто, але іноді дозволяв собі вечері в розкішних ресторанах, доступ до яких відкривало його дворянське прізвище.

Хисту до архітектури Антуан у собі не виявив, але в 1921 році йому випала можливість здійснити свої дитячі мрії про польоти — під час обов'язкової служби в армії. Військову підготовку він проходив у Страсбурзі.

"Мамо, якби ти тільки знала, яку непереборну жагу я відчуваю до польотів", — писав він у листах.

Рідна країна сприяла захопленню молодого мрійника: Франція на той час мала більше ліцензій на польоти, ніж Сполучені Штати, Англія та Німеччина разом узяті, а до 1918 року французька авіаційна промисловість була однією з найбільших у світі.

Підкорив небо і серця людей: яким був автор "Маленького принца" Антуан де Сент-Екзюпері
Портрет Антуана де Сент-Екзюпері, льотчика та письменника, у кабіні його літака "Кодрон Сімун", 1936 рік у Франції. Getty Images/Keystone-France/Gamma-Rapho

Вже в 1922-му Сент-Екзюпері отримав ліцензію пілота. Його першим роботодавцем була комерційна компанія, яка спеціалізувалася на двадцятихвилинних польотах для туристів. Після короткого періоду цієї невибагливої діяльності він приєднався до Compagnie Latécoère — найамбітнішої з поштових авіакомпаній країни, яка стала відомою як Aéropostale.

До цього, у 1923-му, він встиг пережити першу в житті авіакатастрофу: через черепно-мозкову травму його комісували — юний авіаційник навіть певний час жив у Парижі й займався літературою. Загалом протягом своєї кар'єри Антуан потрапив у 15 авіакатастроф.

На той час Франція була другою за величиною колоніальною державою, і Latécoère, з флотом літаків Breguet 14s, відкривала мережу поштових маршрутів до Французького Марокко, Дакару, а потім до Буенос-Айреса, Ріо та Патагонії.

Кар'єра пілота ідеально підходила відважному авантюристу Сент-Екзюпері. Вона передбачала небезпеку й високі вимоги, сувору дисципліну та постійну самотність. У своїх книжках автор часто описував години, проведені наодинці в кабіні літака: згадував, як літав під час піщаних бурь, снігопадів і поривчастих вітрів, пролітаючи низько над гірськими перевалами і долаючи милю за милею пустелі з мавританськими племенами. Він насолоджувався цією ізоляцією та незалежністю, що й висвітлив у своєму дебютному романі "Південний поштар" (1929).

Через рік Сент-Екзюпері призначили начальником аеродрому на мисі Хубі в західній Сахарі — ймовірно, найпустішої злітно-посадкової смуги у світі. Там митець насолоджувався тишею і спокоєм:

"Коли племена примиряються, коли настає прохолодний вечір, настає тиша миру... Буває полуденна тиша, коли сонце призупиняє всі думки і рухи. Буває тиша несправжня, коли вщухає північний вітер і комахи, вирвані, мов пилок з внутрішніх оазисів, прилітають, щоб сповістити про піщані бурі зі сходу", — писав він.

Небезпечне й пригодницьке життя Сент-Екзюпері

Улюблена робота Антуана була не для слабких духом. Хоча Breguet 14 був найнадійнішим літаком того часу, за нинішніми стандартами його вважають жалюгідно слабким: з дерев'яним пропелером, відкритою кабіною і дальністю польоту менше ніж чотириста миль. У ньому було відсутнє радіо, амортизація та гальма. Літаки регулярно ламалися або здійснювали аварійні посадки, а пілоти потрапляли в полон — їх тижнями утримували в заручниках місцеві племена.

Карти були недосконалими, тож пілотам доводилося орієнтувалися за такими сумнівними маркерами, як ряд дерев, фермерський будинок, поле чи річка. Легко було загубитися під час сильного дощу чи туману, або просто в темряві, а прогнози синоптиків рідко можна було сприймати всерйоз.

У березні 1929 року Сент-Екзюпері повернувся до Франції, де вступив на вищі авіаційні курси морського флоту в Бресті. А в 1930-му його посвятили в кавалери ордена Почесного легіону за внесок у розвиток цивільної авіації.

"Виняткові дані, пілот рідкісної сміливості, відмінний майстер своєї справи, виявляв чудову холоднокровність і рідкісну самовідданість. Начальник аеродрому на мисі Хубі, в пустелі, оточений ворожими племенами, постійно ризикуючи життям, виконував свої обов'язки з відданістю, що перевищує всякі похвали. Провів кілька блискучих операцій. Неодноразово літав над найнебезпечнішими районами, розшукуючи взятих у полон ворожими племенами льотчиків Рена і Серра. Врятував з території, зайнятої вкрай войовничим населенням, поранений екіпаж іспанського літака, який ледь не потрапив до рук маврів. Виручив інший іспанський літак, який зазнав аварії в тому ж районі, і забезпечив порятунок екіпажу, який готувалися захопити в полон найбільш войовничі та вороже налаштовані маври. Без вагань переносив суворі умови роботи в пустелі, повсякденно ризикував життям; своєю ретельністю, відданістю, шляхетною самовідданістю вніс величезний внесок у справу французького повітроплавання, значно сприяв успіхам нашої цивільної авіації", — зазначали в представленні цієї нагороди.

Після мису Хубі Антуана відправили до Південної Америки. Там він мав долучитися до відкриття поштових маршрутів, які з'єднали Буенос-Айрес з Ріо, Патагонією та Парагваєм. Серед бурхливих буревіїв і величної тиші Анд він знайшов романтику, не гіршу, ніж в африканській пустелі. Йому на все життя запам'яталися льодовики, індіанці та вівці, які, засинаючи, "зникали в снігу, але їхнє застигле дихання виглядало з повітря, як сотні крихітних димарів".

Саме там Сент-Екзюпері надихнувся на другий роман — "Нічний політ" (1930). Книга миттєво набула шаленої популярності: за нею зняли фільм, а будинок парфюмерії Guerlain навіть випустив аромат Vol de Nuit, присвячений письменникові. Паруми продавалися у флаконі, прикрашеному пропелерами.

Доросла дитина

Попри серйозну й небезпечну професію, в характері Сент-Екзюпері завжди залишалася дещиця інфантильності. Від був вічною дитиною: вважав кумедним кидати водяні бомбочки з вікон верхніх поверхів, а улюбленою грою було котити апельсини по клавішах піаніно — мовляв, це звучання нагадувало йому Клода Дебюссі.

Окрім цього, Антуан був мастаком у словесних іграх та карткових фокусах, вмів виготовляти мініатюрні гелікоптери з кленового насіння та шпильок для волосся. А ще часто ілюстрував свої листи милими малюнками, на яких зображував себе в ліжку чи із зубним болем.

Багата фантазія ставала в пригоді й на роботі: одного разу Сент-Екзюпері виправдовувався перед американським видавцем за протермінований дедлайн тим, що до нього з'явився поспілкуватися ангел-охоронець.

Підкорив небо і серця людей: яким був автор "Маленького принца" Антуан де Сент-Екзюпері
Письменник та пілот Антуан де Сент-Екзюпері в літаку, травень 1944 р., Франція. Getty Images/ullstein bild/ullstein bild

Особисте життя

Коли справа доходила до жінок, Антуан де Сент-Екзюпері закохувався в тих, з ким міг підтримувати свій вигаданий світ.

Його першим серйозним коханням була письменниця Луїза де Вільморен, яка теж глибоко ностальгувала за "дитинством у зачарованому саду". Але кокетка Лулу, попри це, виявилася досить прагматичною: коли постало питання про шлюб, брак статків Антуана легко переважив цукрові фантазії двох закоханих.

А в 1931 році він зустрів свою майбутню дружину — Консуело Гомес Карілло. Вона була тендітною, симпатичною і примхливою. Побачивши їх разом, один друг описав цю пару як маленьку пташку, що сидить на величезному опудалі ведмедя. Як і Антуан, Консуело мала свої дивацтва: була непунктуальною, запальною та невротичною, мала патологічну схильність до вигадок та брехні, а також заздрила чоловіковим успіхам в авіації та літературі.

Подружжя Сент-Екзюпері постійно сварилося та розлучалося, але саме до Консуело Антуан повертався знову і знову: він завжди відчував, що не зможе жити без неї.

Екзюпері-журналіст

Незабаром після публікації "Нічного польоту" кар'єра Екзюпері як комерційного пілота добігла кінця. З середини 30-х років Антуан де Сент-Екзюпері займався журналістикою.

У квітні 1935 року він відвідав Радянський Союз як кореспондент газети "Парі-Суар". Цю поїздку описав у п'яти нарисах. Нарис "Злочин і покарання перед обличчям радянського правосуддя" став одним із перших творів письменників Заходу, в якому автор спробував проаналізувати сталінізм.

Згодом, у 1936-му, життя занесло Екзюпері-кореспондента на громадянську війну в Іспанії. Там він мешкав серед каталонських анархістів, спостерігаючи за їхніми звичаями, а одного разу навіть врятував від розстрілу анархістами католицьких ченців.

Коли ж світ вибухнув Другою світової війною, Антуан боровся з нацизмом не лише в ролі льотчика, а й за допомогою журналістської діяльності.

Література

Та все ж найбільшу популярність Антуанові принесли його літературні твори. Першу пробу пера він здійснив у чотирнадцять років: взяв участь у письменницькому конкурсі з казкою "Одіссея циліндра" — і переміг.

У 1925 році Антуан гостював у кузини, де познайомився з популярними на той час авторами та видавцями. Він вразив їх непересічним талантом і отримав кілька пропозицій про співпрацю. Після цього його розповідь "Льотчик" опублікували в журналі "Срібний корабель".

Протягом десятиліть Антуан працював над своїм літературним доробком. Серед найвідоміших його творів: "Південний поштар" (1929), "Нічний політ" (1931), "Планета людей" (1938), "Воєнний льотчик" (1942), "Лист заручнику" (1943) та "Цитадель" (1948). Втім, справжньою перлиною творчості Екзюпері, яка увійшла в золотий фонд світової класики, стала повість "Маленький принц".

Ілюстрація автора до повісті "Маленький принц"
Ілюстрація автора до повісті "Маленький принц". Open Culture

"Маленький принц" — це казка для дорослих, поетична та містична історія про пілота, який опинився в пустелі, та його розмову з юним принцом з іншої планети. Сент-Екзюпері сам проілюстрував перше видання, яке вийшло французькою та англійською мовами в 1943 році. Пізніше легендарна історія розійшлася приблизно 140 мільйонами примірників по всьому світу.

Ілюстрація автора до повісті "Маленький принц" в оригінальному рукописі
Ілюстрація автора до повісті "Маленький принц" в оригінальному рукописі. Open Culture

Ба більше, її переклали на 300 мов та діалектів — книга стала третьою у світі за кількістю перекладів після Біблії та Корану. Українською вона вперше вийшла в 1976 році у перекладі Анатолія Жаловського (видавництво ЦК ЛКСМУ "Молодь"). Пізніше її також адаптував українською Леонід Кононович ("Кальварія", 2009).

Війна і таємнича загибель Сент-Екзюпері

Попри те, що друзі вмовляли Антуана відмовитися від ризикованої професії військового льотчика (мовляв, він принесе більше користі країні своєю письменницькою діяльністю), досвідчений авіаційник не зміг залишатися осторонь бойових дій. На початку вересня 1939-го він мобілізувався в авіачастину дальньої розвідки 2/33, яка базувалася в Орконте (провінція Шампань).

"Я зобов'язаний брати участь у цій війні. Усе, що я люблю, — під загрозою. У Провансі, коли горить ліс, усі, кому не байдуже, хапають відра і лопати. Я хочу битися, мене змушують до цього любов і моя внутрішня релігія. Я не можу залишатися осторонь і спокійно дивитися на це", — писав Екзюпері.

Сент-Екзюпері здійснив кілька бойових вильотів на літаку "Блок-174", виконуючи завдання з аерофоторозвідки. Його навіть нагородили "Військовим хрестом" за мужність та героїзм.

Після поразки Франції він переїхав до сестри в неокуповану частину країни, а пізніше виїхав до США. Саме в Нью-Йорку Антуан написав "Маленького принца".

У квітні 1943 року він із великими труднощами домігся свого поновлення в бойовій частині. Йому довелося освоїти пілотування нового швидкісного літака P-38 "Блискавка".

31 липня 1944 року Антуан де Сент-Екзюпері вирушив з аеродрому Борго на острові Корсика в розвідувальний політ, з якого не повернувся. Тривалий час про його долю нічого не було відомо: аж у 1988 році поблизу Марселя знайшли браслет письменника з вигравіюваним ім'ям дружини Консуело, а у 2000 році — уламки літака, яким він керував.

У 2008 році з'ясувалося, що письменник загинув через атаку німецького льотчика — пілот ворожого авіасудна згодом сам публічно в цьому зізнався.

Втім, існувала також версія, що причиною смерті могло бути самогубство через депресію або несправність літака Сент-Екзюпері.

Підтримайте збір Суспільного Мовлення разом із Фондом "Повернись живим" для батальйону безпілотних авіаційних систем 14 Окремої механізованої бригади ЗСУ.

Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok

Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]

На початок