18 квітня в український прокат виходить стрічка "Любов брехня та кровопролиття" — еротичний трилер з елементами драми й криміналу від студії А24, відомої своїми артхаусними та нестандартними фільмами. Головну роль у фільмі заграла Крістен Стюарт, а її кохану-бодибілдерку — Кеті М. ОʼБраєн. Стрічку показували на таких престижних кінофестивалях, як "Санденс" та "Берлінале", у 2024 році.
У цій рецензії Суспільне Культура кінооглядачка Альона Шилова розбирається, в чому полягають сильні сторони "Любові, брехні та кровопролиття" і чого фільмові не вистачило, щоб зламати багаторічні канони у кіно.
Обережно, спойлери.
А24 — це бренд. За останні роки студія, що спеціалізується на виробництві та дистрибуції фільмів, побудувала собі репутацію материнського лона для всіх диких, яскравих та непередбачуваних кінокартин жанру артхаус. Серед її останніх найгучніших робіт — "Все завжди і водночас", "Усі страхи Бо", "Залізний кіготь", а також вже такі культові стрічки як "Сонцестояння", "Спадковість", "Маяк" та інші.
Тож коли А24 обіцяє глядачам новий фільм, епатаж та божевілля у кадрі вже є наперед очікуваними елементами проєкту. "Любов, брехня та кровопролиття" цілком вписувався у зазначені рамки. Ще на етапі трейлеру глядачам обіцяли криваву історію помсти, з жіночими накачаними м'язами, лесбійським коханням та обов'язковою дрібкою божевілля.
Режисеркою виступила Роуз Гласс, для якої "Любов, брехня та кровопролиття" стали другим повнометражним фільмом у кар'єрі і вже другою співпрацею з А24. Свого часу саме за підтримки студії Гласс створила свій дебютний повний метр — "Свята Мод" — химерну та моторошну історію у жанрі психологічного й релігійного горору.
Якщо у "Святій Мод" відчувалася камерність та певна обмеженість у ресурсах (все ж таки, А24 часто підтримує кіно незалежне та авторське, на яке знайти великі бюджети вкрай складно), то "Любов, брехня та кровопролиття" стали своєрідним шведським столом для режисерки — тут і мікс із різноманітних жанрів, і іменитий акторський склад, і більший бюджет та кількість локацій, словом, усе, щоб зробити наступний масштабніший крок у режисурі. Проте ось в чому нюанс — часто обмеженість у ресурсах (як це було у "Святій Мод") стимулює до креативних рішень і вміння працювати з невеликим інструментарієм та використовувати його на максимум. Водночас стрибок до широких можливостей може піти як на користь проєкту, так і навпаки, адже за фасадом різноманітних жанрів та масштабування кожної сцени, може ховатися розхлябаний сценарій та видовищність заради видовищності.
За сюжетом відлюдькувата менеджерка тренажерного залу Лу (Крістен Стюарт) стає близькою з амбітною бодибілдеркою Джекі (Кеті М. ОʼБраєн), яка в гонитві за своєю мрією прямує до Вегаса. Їхня пристрасть виливається в небезпечну пригоду, що затягне їх обох у тенета злочинних зв’язків.
Звучить як цілісний та захопливий опис, в якому чітко зрозумілий концепт — історія кохання двох жінок у жанрі трилеру та з натяком на сюжет "герої на втіках" (як, наприклад, у фільмі "Тельма і Луїза", який режисерка згадувала як один із референсів). Проте "Любов, брехня та кровопролиття" йде у кардинально іншому напрямі, і таке рішення є неоднозначним.
Головні героїні знайомляться у тренажерному залі й між ними одразу проскакує іскра. До цього глядачі вже бачили, як до Лу залицялася інша дівчина — Дейзі, дивакувата та навіть трохи настрашлива білявка, що явно закохана у героїню Крістен Стюарт. Одна з переваг "Любові, брехні та кровопролиття" — це те, як Роуз Гласс зображує лесбійські стосунки. Взаємодія між жінками нормалізована, їхній флірт, кохання чи секс не подається як щось, що має шокувати. Героїням комфортно зі своєю сексуальною орієнтацією, вони не страждають через це, а якщо хтось з їхнього оточення спробує присоромити — отримає розбитий ніс.
Отож, головні героїні знайомляться, між ними є симпатія та взаємний інтерес, що призводить до низки інтимних сцен, за які режисерку теж хвалять. В одному з подкастів Роуз Гласс та Крістен Стюарт говорили про те, як часто у фільмах про лесбійок секс показаний нарочито романтизовано та нереалістично: жінки тяжко дихають, довго цілуються, а потім глядачі бачать хвилі океану. У "Любові, брехні та кровопролитті" секс між жінками показаний пристрасно, але при цьому відверте зображення не скочується до порнографії та фетишизації лесбійок (як це, наприклад, було в сумнозвісній сцені "Життя Адель").
Перші пів години фільму справді нагадують романтичну історію. Джекі мріє поїхати на змагання бодибілдерів, Лу її підтримує (та навіть ділиться загадковим препаратом, який сприяє росту м'язів), вони кохаються — і загалом все наче складається добре. Але є одне "але". З самого початку фільму автори закидають уривки загадкових сцен із батьком Лу, де той тримає пістолет, а сама Лу явно щось приховує і не хоче говорити ані про свого батька, ані про зниклу матір.
Сама ж Джекі починає працювати на батька Лу, і там знайомиться із Джейджеєм — неприємним чоловіком, який жінок сприймає суто як об'єкти та можливість або познущатися, або задовольнити власні потреби. При цьому Джейджей виявляється чоловіком сестри Лу: і чоловік він теж паскудний, адже б'є свою дружину (за що Лу його ненавидить).
Вже на цьому етапі можна відчути одну з головних проблем "Любові, брехні та кровопролиття" — у фільмі забагато всього. Забагато героїв, заплутаних взаємин між ними й таємниць (і це тільки у перші 30 хвилин фільму). Надалі стається поворотна подія, і сестра Лу потрапляє у лікарню через побої чоловіка. Її стан — вкрай важкий, і це спонукає Лу сказати, що вона ладна вбити Джейджея. Джекі бачить паніку та відчай Лу і вирішує сама розібратися з чоловіком. Каталізатором стає дія препарату — в моменти стресу м'язи Джекі збільшуються і складається відчуття, що з неї от-от вирветься монстр.
Джекі вбиває Джейджея, Лу про це дізнається і спішить допомогти коханій прикрити сліди вбивства. Можна було б подумати: нарешті, фільм довго розганявся, але тепер у нас є історія з убивством-помстою, головні героїні змушені будуть переховуватися від поліції, все стає на свої місця. Але "Любов, брехня та кровопролиття" знов обманює очікування. Лу хоче залягти на дно, а Джекі — поїхати на змагання у Вегас. Після з'ясовування стосунків Джекі все ж таки тікає на змагання, але її виступ стає провалом, а сама бодибілдерка влаштовує бійку, через яку її забирають у відділок поліції.
Сама Лу свою кохану не шукає, натомість на горизонті знов з'являється Дейзі, яка продовжує залицятися до Лу. Зрештою вона навіть шантажує дівчину і погрожує розповісти поліції, що бачила як Лу і Джекі ховали докази вбивства, якщо Лу не переспить з нею.
Не забуваємо і про батька Лу: він періодично з'являється протягом фільму, щоб нагнати жаху своїм образом. В підсумку саме батько забирає Джекі з в'язниці та змушує працювати на нього — убити Дейзі, яка шантажує Лу.
Потім фільм перетворюється на екшн із пострілами, біганиною та обіцянками вбити одне одного. Внаслідок цих подій головні героїні возз'єднуються, зізнаються одна одній у коханні, Дейзі вбивають, а батько стає "фінальним босом", з яким треба розібратися. В момент кульмінації фільму, коли батько от-от має вбити Лу, Джекі накриває хвиля гніву — препарат знов починає діяти, її м'язи ростуть і зрештою вона стає... гігантською жінкою. Ця сцена точно є однією з найбільш диких у фільмі, відповідаючи усім традиціям А24. Проте чим такий поворот сюжету зумовлений — неясно. Протягом усього фільму момент трансформації м'язів Джекі мав дуже моторошний настрій: її м'язи буквально тріщали та рвалися під дією препарату, і складалося враження, що коли її сила нарешті вирветься, то Джекі стане страшною перекачаною версією себе. Натомість сцена має більш комедійний настрій — Джекі стає велетенською жінкою, вони з Лу легко перемагають батька, а потім щасливі біжать у захід сонця.
У фінальній сцені Джекі, вже нормального розміру, спить у машині, поки Лу везе їх подалі від міста і ховає труп Дейзі. Кінець.
"Любов, брехня та кровопролиття" — це про суто питання смаку. Комусь такий калейдоскоп подій, жанрів та персонажів видасться перенасиченим, хтось, навпаки, оцінить усю нетривіальність та яскравість кінокартини.
Головний нюанс полягає у тому, що фільм прекрасно працював би і без усіх цих надмірностей. Під час перегляду складається відчуття, що Роуз Гласс не вірить у силу власної історії. Ніби сюжет про закоханих жінок, які змушені тікати та переховуватися через злочин (якому сприяла несправедливість системи) — це недостатньо цікаво та занадто тривіально. Через це фільм обростає додатковими персонажами, грається з настроєм на стику жанрів — від еротичного трилера до сюрреалістичного абсурду, ніби авторка хоче закидати глядачів несподіваними поворотами та перевершити очікування. Проте у підсумку все виглядає так, ніби на дуже просту історію нашарували багато ексцентричних сцен та поворотів, щоб викликати вау-ефект. Через це і велика кількість жорстокості та крові у кадрі зводиться до насильства заради насильства, шоку заради шоку.
Зрештою "Любов, брехня та кровопролиття" стали вибуховим коктейлем, у якому глибокі концепти змішуються з провокаційними сценами у надії створити щось незабутнє та неповторне. Можливо, було б краще, якби Роуз Гласс зосередилася на суті своєї історії та використовувала гру з жанрами й персонажами для її підкріплення, а не спроб зробити ще цікавіше, ще яскравіше, ще краще. Проте "Любов, брехня та кровопролиття" все одно залишаються самобутнім та оригінальним фільмом, перегляд якого точно схожий на гарячковий сон. От тільки, чи захоче глядач або глядачка затриматися у ньому, чи якомога швидше прокинутися — питання відкрите.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
