Питання деколонізації уже досить давно порушують в українському науковому світі. Аналіз українських контекстів через призму колоніальних теорій можна знайти у працях Віри Агеєвої, Тамари Гундорової, Віталія Чернецького, Оксани Забужко, Марка Павлишина, Миколи Рябчука та багатьох інших.
Але з початком повномасштабного вторгнення Росії термін "деколонізація" дедалі частіше звучить у публічному просторі. Тоді ж зʼявилася потреба переглянути знання світу про Україну, створені "східноєвропейськими" студіями, які фактично були російським поглядом на проблему.
17 квітня у місті Утрехт (Нідерланди) на базі BAK (basis voor actuele kunst) відбудеться перша презентація проєкту "Український Деколоніальний Глосарій". За словами кураторок, проєкт — це внесок у поширення та критичне використання інструментів, теорій та методик, пов'язаних із де- та постколоніальними концепціями в українських контекстах.
Суспільне Культура поспілкувалося з кураторками — Юлією Еліас, Івою Найденко, Анастасією Омелянюк та Надією Коваль — про створення проєкту та потребу приєднатися до глобальної дискусії інтелектуальної боротьби з колоніальною ідеологією.
Що таке деколонізація
Деколонізація — це процес виборювання незалежності чи повного суверенітету колоній від колонізатора, а також це переосмислення спадку, історії та культурного впливу імперії на поневолену країну.
Дехто ставить під сумнів колоніальний взаємозв'язок Росії й України. Однак факти геноциду, лінгвоциду, примусового переселення й депортації народностей, знищення й "вимивання" інтелектуальних еліт, економічне підпорядкування свідчать саме про колоніальну політику Російської імперії, СРСР та Російської Федерації.
Навіщо створили "Український Деколоніальний Глосарій"
Одна з кураторок проєкту, Юлія Еліас, розповідає, що у Нідерландах ознайомилася з роботами багатьох митців із колишніх нідерландських колоній, які дали їй "мову і методологію для того, щоб адресувати непроговорене з історії власної родини та країни".
"Мене надихали роботи мисткині Patricja Kaersnhout та дослідниці Nancy Jouwe. Для глибшого дослідження на базі інституту Sandberg я створила читацьку групу з митців, де разом із колегами з Польщі, Естонії, Болгарії та Грузії ми аналізували тексти та досліджували ситуацію не лише в Україні, а й в країнах Центральної Європи та Центральної Азії. Як митці зі "Східної Європи", "колишнього Сходу", "пострадянського простору" або будь-якого іншого нечіткого терміна, ми стикалися з відмовами, навіть з опором у тому, щоб наші наративи відображали справжні складнощі наших географій, наших ідентичностей та наших історій, а не спрощене розуміння, що утримує поділ сфер впливу в культурній сфері, який відтворює епоху Холодної війни", — каже Юлія Еліас.
Вона додає, що до повномасштабного вторгнення в Амстердамі працював філіал російського Ермітажу. Однак після початку російської агресії там провели ребрендинг — тепер він має назву H'Art Museum.
А організація DutchCulture у 2022 році планувала цілу серію подій, присвячену до Дня народження російського імператора Петра І, який є символом дипломатії між Нідерландами та Росією. І навіть попри вторгнення Росії спочатку його просто планували перенести. Лише після публічної дискусії, ініційованої українською художницею Алевтиною Кахідзе, організатори прибрали цю інформацію з сайту. Пізніше вони також організували низку подій для українських музейників — зокрема, у лютому 2023 року до Нідерландів з візитом приїхали працівники українських музеїв, а на зустрічі обговорювали питання щодо збереження культурної спадщини за складних обставин.
Щобільше, на виставці мисткині Анни Імхоф YOUTH в амстердамському музеї Стеделек, було представлено низку робіт, створених у співавторстві з московським музеєм "Гараж". Вони "представляли романтичний образ Москви в момент повномасштабного вторгнення в Україну, в той час, як в Нідерландах проживало на той момент понад 80 000 біженців з України".
У своїй статті Еліас розмірковує про просування російських візій та тісні звʼязки з російськими інституціями навіть попри культурний бойкот країни-агресорки.
Колаж Суспільне КультураЗа словами ще однієї кураторки Анастасії Омелянюк, деколоніальні, антиколоніальні та постколоніальні теорії мають сенс тоді, коли вони можуть бути доступними для тих, чиї права й свободи ці теорії виборюють.
"Глосарій — це насамперед збірка інструментів для українців, але також для закордонних працівників культури. Інструменти, які можна використовувати для розуміння історії та позиції України у світі; для діалогу (внутрішнього та зовнішнього); для пошуку спільної робочої мови для роботи з нашим минулим та сьогоденням — митців, істориків, журналістів, дослідників, громадських діячів, активістів", — стверджує Анастасія Омелянюк.
За словами Омелянюк, в Україні про колоніальний контекст говорили ще у ХХ столітті, продовжили вже у 2014 році, а от у 2022-му тема почала популяризуватися поза академічним середовищем. Водночас загострилась важливість використання власних методологій, а не запозичення або копіювання закордонних досвідів.
Вона додає, що в антропологічній роботі завжди було тяжко відстоювати право розглядати Україну та інші пострадянські країни як постколоніальні. І навіть після початку відкритого вторгнення Росії до України інтелектуальні дискусії на Заході лише ускладнилась, оскільки українцям доводиться виборювати право розповідати свою історію на своїх умовах.
Кураторка Надія Коваль додає, що в західних університетах багато років вчені-славісти досліджували історію виключно з погляду Росії.
Колаж Суспільне КультураКураторки додають, що хотілося об'єднати українських дослідників та дослідниць, що вже працюють у цій царині. А тим, хто не дуже знайомі з темами постколоніальної критики й деколонізації, хотілось показати, яким багатим та корисним є цей напрям досліджень у протистоянні імперськості.
Хто створювали "Український Деколоніальний Глосарій"
За словами Юлії Еліас, кураторки отримали понад 80 заявок. Вона додає, що було досить непросто вирішити, які саме статті приймати, але "ухвалили рішення цього разу не приймати роботи, які пропонують нові терміни, а опрацювати наявні знання".
Омелянюк також розповідає, що над глосарієм працювали одразу 20 авторів і колективів (з України та за її межами), оскільки хотілося зібрати фахівців з різних дисциплін та з різним досвідом.
Разом з тим, усі автори та авторки мають ґрунтовний досвід дослідження через призму де- та постколоніальності, знайомі з літературою та використовують ці теорії у дослідницькій чи мистецькій практиці.
- Світлана Бєдарєва
- Ярослав Мотенко
- Стефанія Сідорова
- Юрій Бойко
- Лія Достлєва
- Олександра Котляр
- Юлія Кіщук
- Марія Варлигіна
- Дарина Скринник-Миська
- Мирослав Шкандрій
- Валерія Бураджиєва
- Надія Кісс, Людмила Підкуймуха, Леся Скінтей, Дарія Оробчук
- Євгенія Селезньова
- Марія Вторушина
- Марія Кардаш
- Анна Коваленко
- Юлія Кравченко
- Христина Семерин
- Дарʼя Попіль
- Марина Хрипун та Валерія Карпань
Омелянюк додає, що процес створення текстів до глосарію був "дуже діалогічний і колегіальний" — з авторами та авторками проводили семінари й обговорення, вони ділилися джерелами, критикою та порадами.
Колаж Суспільне КультураСеред тем статей глосарію: "Колоніалізм і колоніальність", "Колоніальність гендеру", "Гендерна субалтерність", "Перформанс меншин" та "Епістемологічна несправедливість".
Надія Коваль розповідає, що процес перекладу текстів теж був викликом. Першочергово всі автори писали тексти українською, тому доводилося чимало дискутувати, як перекладати окремі терміни, оскільки першоджерела досліджень є іспанськими, французькими або англомовними і українського відповідника досі не існувало: "До прикладу, термін «unlearning» — перегляд та зміну панівних моделей знань у контексті деколонізації — було перекладено як «відзвичаювання»".
Також вона поділилася, що до проєкту запросили чотирьох міжнародних гостей, які брали участь в одному з панельних воркшопів з авторами і авторками статей. Одна з менторок — Tehmina Goskar — попросила весь її гонорар віддати на благодійність, у фонд підтримки українських музеїв. Марія Хлавайова також відмовилась від гонорару і передала кошти на потреби проєкту, а Ботакоз Кассимбекова сказала, що віддасть свій гонорар на придбання дронів для ЗСУ.
Для кого створювали "Український Деколоніальний Глосарій"
Кураторки зазначають, що їхньою метою є розробити комплексний глосарій для представників культури та суміжних сфер, що слугуватиме інструментом:
- об'єднання працівників культури України, щоб визначити виклики у роботі з темою колоніальності, імперіалізму, роботи з радянським минулим;
- систематизації відомостей та створення на їхній основі спеціального розширеного словника;
- популяризації цього словника та розширення кількості адаптацій для різних контекстів;
- сприяння діалогу та визнання суб'єктності в ієрархії різних архівів знань у закордонних інституціях.
Коваль додає, що мета глосарію — пояснити терміни для достатньо широкої аудиторії, але не вдаючись у спрощення чи примітивізацію теми та понять: "Я думаю, що всі тексти будуть досяжні людям без бекграунду в де-, анти- та постколоніальних теоріях".
Але основною аудиторією є працівники культури як в Україні, так і за кордоном, тому команда проєкту вірить в обізнаність читачів та їхню готовність розбиратись у комплексних поняттях.
"Ми також заохочуємо всіх читачів не зупинятись тільки на 20 темах глосарію. Бо словник також слугує певною мапою досліджень, які ведуть наші автори. Кожна стаття містить низку посилань та джерел і лише відкриває маленьку хвіртку для подальшого самостійного дослідження", — говорить Надія Коваль.
Іва Найденко додає, що важливо було зробити крок до діалогу, підтримати потяг до знань і дискусії, яка загострилася.
Колаж Суспільне КультураЯкими проєктами надихалися кураторки
Юлія Еліас розповідає, що в мистецьких та кураторських практиках часто використовують формат словників, глосаріїв і лексиконів. Один із таких прикладів — Laura Provust. Також є більш утилітарні приклади, організовані дослідницькими платформами. Інший варіант — це проєкт "Минуле / Майбутнє / Мистецтво" в українському контексті, де словник є супроводом до матеріалів і статей на сайті.
Кураторка Іва Найденко додає: "Наша команда проєкту хотіла б вибудовувати в майбутньому шляхи солідаризації з іншими контекстами, але ми поки що робимо перші кроки, намагаємося розібратися з базовими поняттями. Ми усвідомлюємо, що до формування глосарію можна підходити з різними пріоритетами, тож навіть щодо українського контексту з’являтимуться і інші глосарії, тема надто широка і потребує багатьох зусиль".
Що ще важливо знати про "Український Деколоніальний Глосарій"
Анастасія Омелянюк назвала три речі, які варто знати про проєкт:
- "По-перше, глосарій двомовний — нам важливо говорити про проблеми української деколонізації українською. Проте важливою частиною є дискусія та є глобальна солідарність, можливість бути почутими закордоном — англійською";
- "По-друге, кожна стаття глосарію — це результат колегіальної роботи та дискусій: ми проводили семінари та обговорення як і всередині команди, так і з запрошеними експертами";
- "По-третє, варто пам'ятати, що деколонізація — це процес, а не кінцевий результат. Коли (а не якщо!) ми звільнимо землю від окупації, повне «очищення» колонізатора і повернення до якогось «первісного» стану є, на жаль, неможливим — бо шкода від століть гніту є незворотною".
Кураторка Іва Найденко додає, що це лише перший випуск і він наповнений баченням термінології від певних авторів, що посилаються на український контекст. Пізніше його планують доповнити іншими працями — цим самим розширюють погляд на цей контекст з різних українських оптик, різними авторами і авторками, що мають різноманітний бекграунд.
"Ми не маємо амбіцій створити універсалізовану точку зору, а радше збірку, що даватиме поштовх для плідного обґрунтованого обговорення", — стверджує Іва Найденко.
Проєкт "Український Деколоніальний Глосарій" підтримує Європейський Союз за програмою House of Europe.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
