В Одеському національному художньому музеї до 5 травня триває виставка Даніїла Ревковського та Андрія Рачинського "Степ Мікі Маусів", яку в партнерстві з Одеським національним художнім музеєм відкрила платформа культури пам'яті "Минуле / Майбутнє / Мистецтво".
У центрі цього художнього дослідження харківських митців — справжні кадри танків, знищених на території України протягом останніх ста років, але дивимося ми на них із майбутнього очима глядачів, які намагаються зрозуміти, що тут відбувалося до 2024 року включно.
Ця робота була показана на кількох міжнародних виставках та навіть увійшла до колекції Художнього музею Штутгарта (Німеччина). Але вперше представлена в Україні у розгорнутій версії. У межах виставки 22 березня відбудеться публічна розмова митців, де вони розкажуть про ідею проєкту "Музей людської цивілізації" і важливість альтернативної історії та архівування реальних злочинів.
Спеціально для Суспільне Культура поетка, письменниця і дослідниця жанру speculative fiction Марія Галіна аналізує виставку саме з погляду "музеєфікації" вигаданої та реальної історії.
Людство, принаймні у своїх сучасних формах, використовує музеї як своєрідні майданчики, на яких здійснюється культурний зв'язок з минулим. Припускається, що культура більш-менш безперервна, ми — нащадки, які користуються колишніми досягненнями, і, враховуючи, що досягнення дійсно неабиякі, ми й самі можемо вважати себе вартими великої спадщини.
Тут треба дещо додати: трансляція культури й загалом уявлень про світобудову (палеонтологічні, геологічні експозиції) через музейні інститути — це суто європейське ноу-хау. Плин часу, бачення часу як ріки, що рухається від первинного джерела до гирла, щоб врешті-решт впасти у Велике море, — це суто європейська концепція. А якщо навіть серед людських культур існують різні погляди на концепцію часу, з якою музейна справа невіддільно пов'язана, то що говорити про культури нелюдські?
Фантасти, які вже давно граються в різноманітні припущення "а що б було, якби..?", не оминули й концепції музеїв та взагалі реконструкції історії людства за вцілілими матеріальними зразками. Тут погляд чужинців, до яких потрапляють матеріальні свідчення чужої історії, спрацьовує як прийом очуднення, що в передусім дозволяє подивитися з боку на власні штамповані уявлення.
Дуже часто до теми культурної спадщини додається слово "вціліла": дослідникам у руки (якщо це руки, а не мацаки) потрапляє те, що залишилося від колись процвітаючої, але загиблої внаслідок катаклізмів цивілізації. Буває й таке, що і самі останні нащадки загиблої культури збирають свої здобутки у своєрідний меморіальний музей, щоб його змогли знайти інші розумні істоти. Потреба поширювати інформацію, хоча б у такій законсервовані формі, споріднена з потребою живих істот розповсюджувати генетичний матеріал (ось звідки, до речі, беруться численні графомани).
Тут треба згадати насамперед зворушливе оповідання "Зірка" Артура Кларка, в якому мирна й просунута цивілізація, очікуючи знищення у вогні своєї зірки, яка перетворюється на наднову, зносить до сховища всі свої цивілізаційні здобутки в надії, що хоч хтось побачить їх згодом — і саме це сховище знаходить земна експедиція. Гірка іронія оповідання закладена в тому, що в прадавні роки розум і красу знищила саме та зірка, яка згодом засяяла над Вифлеємом. Однак тут виникає проблема правдивості реконструкції. Добре, якщо, як у цьому оповіданні, будування сховища було спланованим. Добре, якщо чужинці будуть схожі на нас із вами. А якщо ні?
В іншому оповіданні, що теж належить Кларку — "Експедиція на Землю", — останні люди як святиню зберігають кіноплівку в бляшанці. Саме ця кіноплівка залишається, коли людство остаточно зникає, і саме по ній венеріанські вчені, розумні рептилії, намагаються реконструювати життя та звичаї землян. Проблема в тому, що на плівці, де дивовижні істоти в дивовижному середовищі займаються своїми дивними справами та якось взаємодіють одне з одним, стоїть логотип Волта Діснея. Віднині горда миша з зухвалим поглядом та великими вухами і є повноважним представником землян. Про неї будуть писати численні наукові роботи, намагаючись реконструювати побут і звички загиблої цивілізації. Месидж оповідання в тому, що реконструкція завжди неповна, довільна і розповідає більше про реконструкторів, ніж про реконструйованих.
Якщо вже річ зайшла про Мікі Мауса, то повернемося до нашої первинної теми. Бо, згідно з легендою, саме прибульці й зробили той "Музей людської цивілізації", частиною якого є проєкт "Степ Мікі Маусів", у 2153 році, вже після загибелі цивілізації. Ревковський і Рачинський опрацьовують той факт, що на території України було знищено більше танків, ніж у будь-якій іншій країні світу — от саме їхні уламки і репрезентують зараз людську цивілізацію. Сама назва "Мікі Мауси" походить від прізвиська, яке німецькі військові часів Другої світової війни дали радянським БТ-7 та Т-34-76 зразка 1942 року: відкриті люки машин нагадували їм вуха диснеївського персонажа.
Мікі Мауси Ревковського і Рачинського якщо й прийняли естафету від диснеївських, то дуже опосередковано, але те, що вони все ж Мікі Мауси, дуже важливо. І не тільки тому, що вони ситуаційно перегукуються з кларківською мишею — амбасадором людства. Проєкт, як вказано в описі, "поєднує архівування з альтернативною історією". Тут ми бачимо синтез кількох напрямів:
1. Футурологічна антиутопія. Йдеться про далеке майбутнє, людство загинуло (а якщо воно в майбутньому живе та квітне — це, авжеж, утопія). Тут додам, що за версією "Хвостосховища", однієї з частин "Музею людської цивілізації", причиною загибелі стала зміна ландшафтів через експлуатацію надр. Але враховуючи, що "Хвостосховище" було показано в PinchukArtCentre 2021 року, ще до повномасштабної війни, причина загибелі людства могла й змінитися. Недарма у Ревковського і Рачинського з'явиляється тема танків.
2. Мок'юментарі, тобто імітація хроніки, взагалі свідоме підроблення реальності. У цьому разі до автентичних фотографій танків додаються їх зображення від руки, штучно зістарені. Малюнки, як і колекція фотографій, за легендою створювались за наших часів. Згодом (а може, вже, бо експозиція будується на певному хронічному зсуві) вони потраплять у музей людства з відповідним супроводом.
Тобто перед нами не тільки колекція, але також її музейний опис і біографічна довідка, яка розповідає про двох збирачів та інтерпретаторів колекції, наших сучасників, харків'ян, які загинули в м'ясорубці російського нападу. З формального боку — довідка як довідка, ми, на жаль, бачили вже багато таких. Всі матеріали та форма їхнього оприлюднення — саме такі, які ми зазвичай знаходимо в музеях. Тобто нам пропонують свідомо прийняти розказану історію як реальність, принаймні поки ми роздивляємося експозицію.
3. Альтернативна історія. Прив'язка до проєкту саме цього поняття робить концепт не тільки трагічним, але й певним чином вразливим. Це той випадок, коли, на жаль, альтернативні біографії збирачів колекції дуже нагадують біо реальних людей в умовах російської навали. На те, що біо вигадані, вказує тільки дата смерті. Коли я відвідала виставку на початку лютого, один із персонажів ще був живий, хоча ми вже знали дату його смерті — 12 лютого 2024 року (бо ми роздивляємося експозицію з майбутнього, пам'ятаєте?). Але коли ви читаєте цей текст, він, згідно з біографічною довідкою, вже загинув від переохолодження в розвалинах свого будинку, зруйнованого російською ракетою. Тим самим вигадана біографія не відрізняється від будь-якої реальної. Альтернативної історії тут обмаль, бо моделі майбутнього — це футурологія. Альтернативна історія має справу з численними версіями наявної реальності, а тут реальність одна, тобто наша.
4. Власне музейна справа, або, скоріше, її імітація. Прибульці стягнули вцілілі артефакти в музей, але чи зрозуміли вони щось у них? Чи не маємо ми справу з феноменом кларківської миші?
Важливо, що "Степ Мікі Маусів" пропонує нам не тільки фотографічну колекцію танків зразків 1919–2022 років, а й художню інтерпретацію їхніх уламків, дуже схожу на палеонтологічну реконструкцію вимерлих тварин — яка часто не має жодного стосунку до їхнього справжнього вигляду. Не дивно — ми в наявності (якщо можна так казати) бачимо, як змінюється вигляд тих самих динозаврів протягом досліджень; ми також бачили жартівливі реконструкції птаха та кролика згідно з науковими принципами. Звісно, реконструйовані з кісток тварини аж ніяк не нагадують реальних істот.
Тому не дуже зрозуміло, як будуть сприймати вцілілі архіви наші прибульці: на малюнках, які супроводжують фотографії, танки перетворюються на нешкідливих, майже живих істот. Мабуть, так їх і будуть розуміти глядачі у 2153 році, бо інших зразків в них не залишиться; залізо за тих часів вже стане частиною ландшафту — і це тема другої частини виставки, фільму "Степ Мікі Маусів. Шукачі", знятого у 2022 році в Харківській області.
"Музейна" експозиція Ревковського і Рачинського побудована на подвійному, мерехтливому ефекті: дивимося на неї все ж таки ми, а ми більш-менш розуміємося на нашій реальності. Власне, прибульцям буде набагато гірше, вони просто нічого не зрозуміють: на це натякає сама експозиція з її вже згаданим "ефектом Мікі Мауса". Тож не будемо забувати про вплив очуднення, якого саме й домагаються автори проєкту.
Зрештою, "Степ Мікі Маусів" — це саме те поле, на якому мок'юментарі та альтернативна історія стикаються з Великою Історією, бо в ситуації постправди, ІПСО та дипфейків смерть є, з одного боку, тим єдиним, що неможливо ані скасувати, ані спростувати; з іншого — в умовному 2153 році відрізнити документовану загибель реальних людей та уявну — вигаданих персонажів — буде ой як важко.
До того ж для прибульців ми всі будемо на одне лице, як для нас, припустимо, мурахи, а наша цивілізація — не менш загадковою, ніж поведінка дивних істот з єдиної вцілілої плівки Волта Діснея для венеріанських вчених. І нам достатньо усвідомити, що на місці двох загиблих колекціонерів у запропонованих обставинах (загибель від переохолодження у розбомбленому будинку або від прямого влучання ракети С-300) наразі може опинитися кожен із нас.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
