Національна премія України імені Тараса Шевченка — найвища в Україні державна нагорода для діячів культури. Її присуджують лише один раз за життя та за найвидатніші твори. Традиційно переможців оголошують 9 березня — у день народження Тараса Шевченка.
Наразі лауреатів визначають у семи категоріях: література; публіцистика та журналістика; літературознавство та мистецтвознавство; музичне мистецтво; театральне мистецтво; кіномистецтво й візуальні мистецтва. Але так було не завжди.
Суспільне Культура розповідає про історію та зміни в Шевченківській премії за більш ніж 60 років існування.
Заснування Шевченківської премії
Історія Шевченківської премії почалася з часів Радянського Союзу. 20 травня 1961 року — у 100-ті роковини від дня перепоховання Тараса Шевченка — Рада міністрів УРСР видала постанову, якою заснувала Республіканську премію імені Т. Г. Шевченка.
Радянська влада погодилася на премію під натиском українських патріотів, адже під час хрущовської відлигиПеріод другої половини 1950-х — середини 1960-х в СРСР, що характеризується спробами десталінізації після смерті Йосипа Сталіна та реформами Хрущова образ Тараса Шевченка та вшанування його українцями використовувалися для пропаганди "успіхів ленінської національної політики". Тоді також затвердили Положення про премії та зразки почесних знаків і дипломи лауреатів, створене Урядовим комітетом на чолі з Олександром Корнійчуком.
Лауреати премії отримували диплом, нагрудну медаль і грошову винагороду в 2500 карбованців. Нагороду присуджували за твори літератури, образотворчого мистецтва, музики, кіно і театру. Офіційно лауреатів могло бути лише три. Також одним із важливих правил було те, що спочатку претендент або претендентка мали здобути широке визнання у суспільстві.
Першими лауреатами Шевченківської премії стали Олесь Гончар, Павло Тичина і Платон Майборода.
У 1969 році Шевченківську премію об'єднали з Республіканською державною премією з архітектури та створили Державну премію УРСР імені Т. Г. Шевченка в галузі літератури, мистецтва і архітектури. У 1970-му за досягнення в архітектурі ніхто не отримав нагороду, а вже у 1971-му першим лауреатом з архітектури об'єднаної премії стали Євгенія Маринченко та Петро Жилицький за Палац культури "Україна" у Києві.
У 1977 році до премії додали ще три категорії — в галузі журналістики і публіцистики, теорії та історії літератури, театрального мистецтва. Тоді ж Урядовий комітет перейменували на Комітет Державних премій УРСР імені Т. Г. Шевченка в галузі літератури, журналістики, мистецтва і архітектури при Раді Міністрів УРСР.
У 1982 році додано ще одну категорію — за найкращий твір літератури і мистецтва для дітей та юнацтва. У 1983 році першим лауреатом у цій номінації став Георгій Якутович — за ілюстрації до книжок "Повість минулих літ", "Слово про Ігорів похід", "Карби. Чічка. Злодія зловили" та "Козак Голота".
У 1988 році вирішили знову окремо заснувати премію з архітектури, тож цю категорію вилучили з Шевченківської премії.
Останні лауреати Шевченківської премії у радянський час свідчать про зміни, які вже відбувалися у суспільно-політичному житті. У 1991 році відзнаки отримали:
- література — Василь Стус (посмертно) за збірку "Дорога болю";
- журналістика і публіцистика — Іван Дзюба за "Бо то не просто мова, звуки…", статті "Україна і світ", "Чи усвідомлюємо національну культуру як цілісність?";
- музика — Юлій Мейтус за цикл романсів і балад на вірші радянських поетів та хоровий цикл на вірші Твардовського;
- кінематографія — "Тіні забутих предків" (Сергій Параджанов посмертно, Юрій Іллєнко, Лариса Кадочникова та Георгій Якутович; Іван Миколайчук отримував премію раніше) та документальні фільми "Відкрий себе", "Тарас", "Перед іконою" (Володимир Костенко посмертно, Микола Шудря, Роллан Сергієнко, Олександр Коваль);
- дитячий твір — Іван Білик за "Золотий Ра".
Шевченківська премія на початку незалежності
У 1999 році "державну" премію перейменували на Національну премію України імені Т. Шевченка — з такою назвою вона існує й досі. Тепер переможців обирають за допомогою конкурсного відбору і таємного голосування спеціального комітету. А укази про її присудження підписує президент України.
Першим головою саме Шевченківського комітету став дисидент і літературознавець Іван Дзюба. З того часу очільники комітету змінювалися шість разів. З 22 травня 2023 року головою комітету є Євген Нищук.
Імпровізована "Народна Шевченківська премія"
У 2007 році з'явилася ініціатива "Народна Шевченківська премія" — вона мала стати альтернативою до державної нагороди. А заснувати її вирішили, бо запідозрили Шевченківський комітет у непрозорому обранні переможців. Лауреати "Народної Шевченківської премії" отримували ковані фігурки "Залізного Мамая".
Першими лауреатами стали Остап Лапський (література), Іван Остафійчук (мистецтво), гурт "Кому вниз" (музика)та вистава "Про мишей та людей" (театр).
Секс та Янукович: скандали премії 2008–2011 років
У 2008 році скандал із Шевченківською премію стосувався театрального мистецтва. Акторку Галину Стефанову номінували на премію за три моновистави ("Стіна" за п'єсою Юрія Щербака, "Польові дослідження з українського сексу" за однойменним романом Оксани Забужко та "Палімпсест" за текстами Василя Стуса). Однак комітет вирішив прибрати зі списку "Польові дослідження з українського сексу". Тоді Стефанова заявила, що відкликає своє імʼя з претендентів на премію.
Врешті Шевченківський комітет перепросив у Галини Стефанової та повернув моновиставу до переліку. Попри це акторка попросила не поновлювати її у списках номінантів.
У 2011 році — на 50-ту річницю існування Шевченківської премії — розгорівся скандал з письменником Василем Шкляром. Шевченківський комітет присудив йому нагороду з літератури за тодішній бестселер "Залишенець. Чорний ворон". Проте 4 березня письменник оприлюднив відкритий лист до президента України Віктора Януковича з проханням перенести його нагородження на той час, "коли при владі не буде українофоба Дмитра ТабачникаУ 2010–2014 роках Табачник був міністром освіти.". Тому Шкляра не було серед лауреатів в указі Януковича.
Того року премію в категорії "Літературознавство і мистецтвознавство" отримали Роман Горак і Микола-Ярослав Гнатів з багатотомником "Іван Франко". Згодом історик Ігор Чорновол звинуватив їх у компіляції своєї монографії.
Скандал із гарвардським професором
У 2015 році на премію висунули професора Українського наукового інституту Гарвардського університету та президента Наукового товариства імені Шевченка у США Григорія Грабовича.
"У своїх дослідженнях використовує методи деконструкції, постструктуралізму, психоаналізу тощо. Критично налаштований до традиційних формул українського літературознавства", — так описували Грабовича у Texty.
Науковця критикували за його дослідження Тараса Шевченка. А його висунення спричинило появу низки відкритих листів на сайтах "Правого сектору", Науково-ідеологічного центру імені Донцова і тижневика "Слово Просвіти", підписанти яких говорили, що "неприпустимо присуджувати Шевченківську премію скомпрометованій українофобськими ідеями та антинауковою поведінкою постаті".
Водночас на сайті часопису "Критика", який заснув Грабович, йшлося, що інші публікації про нього є наклепом, побудованим на формулюваннях вирваних із контексту досліджень професора. Також часопис оприлюднив відкритий лист до президента Петра Порошенка з вимогою реформувати Шевченківську премію.
Того року комітет вирішив взагалі не нагороджувати літературознавців і письменників. Ця ситуація також стала поштовхом до змін: при президенті створили робочу групу з реформування премії. Згодом також повідомили, що всі члени комітету на чолі з Борисом Олійником пішли у відставку.
Перезапуск премії 2016 року
У березні 2016 року новим головою Шевченківського комітету призначили Юрія Щербака. Тоді лунало побоювання, чи зможе Щербак реформувати премію. До оновленого складу комітету також увійшли 25 культурних діячів, серед них імениті Сергій Жадан, Ростислав Семків, Ада Роговцева, Наталія Сумська, Тарас Петриненко, Мирослав Слабошпицький та інші.
Тоді змінили механізм внесення кандидатів. Право вносити кандидатів надали:
- експертам, визначеним журі для кожної номінації;
- членам комітету;
- культурним інституціям.
Також якщо до списку номінантів потрапляв твір близької до когось із членів комітету людини, він чи вона позбавлялися права голосувати за нього протягом усіх турів конкурсу.
Перезапуск премії 2019 року
У 2019 році головою комітету став шеф-редактор директорату Суспільного телебачення Юрій Макаров. Найбільше змін Шевченківська премія зазнала саме з цього моменту.
Наприклад, у візуальному оформленні: 2020 року агенція ISD Group спільно з TS/D Agency створили новий логотип та айдентику для премії.
Наприклад, того року Шевченківську премію присудили етногурту "ДахаБраха" за альбом "Шлях", що стало теж новим кроком і перезапуском премії.
"Тепер це (лауреати премії) дійсні, реальні учасники літературного, художнього, музичного процесів. Часто бувало таке, що професійна спільнота читає імена і – «а хто це взагалі, що вони зробили?», і потрібно ще ґуґлити, і ґуґл часто не видає, тому що ці люди просто існують поза інформаційним простором і отримують там якісь винагороди. Тобто це була паралельна реальність, яка замінилася якоюсь адекватною оцінкою на реальний художній процес, на реальний процес взагалі", — коментувала культурна менеджерка Ольга Балашова для "Радіо Свобода".
Однак 2020 року знову не обійшлося без скандалів. Після оприлюднення списку претендентів на премію, до якого увійшов Віталій Запека з антивоєнним романом "Цуцик", з'явився відкритий лист до президента України та голови й членів комітету Шевченківської премії, де відомі діячі і митці виступили проти Запеки.
2023 рік: пропозиція запровадити нову номінацію
Торік лауреатів не оголосили у річницю народження Шевченка. Голова комітету Юрій Макаров під час зустрічі з діячами культури та мистецтва 9 березня запропонував президенту запровадити нову номінацію — "За внесок у перемогу", щоб відзначити митців, які продовжують працювати і під час повномасштабного вторгення Росії. Тож раніше визначених переможців та лауреатів у новій категорії збиралися оголосити разом 22 травня.
Таке рішення викликало критику, зокрема про те, що "традиції Шевченківської премії змінюють на ходу", Макаров нібито "піддався тиску з боку влади", а до переможців хочуть "просунути своїх людей".
Зрештою, 11 березня комітет оприлюднив списки лауреатів. А 12 березня стало відомо, що Макаров склав свої повноваження. 14 березня Національна спілка письменників України закликала інших членів комітету також залишити свої посади. 16 березня вони склали повноваження.
Президент Володимир Зеленський призначив колишнього міністра культури Євгена Нищука головою Шевченківського комітету, який зібрав новий склад. За його каденції обрали лауреатів 2024 року.
Таємним голосуванням обрали переможців у п'яти категоріях. Однак лауреатів з літературознавства і мистецтвознавства, а також із кіномистецтва не визначили, хоча претенденти були. Євген Нищук пояснював, що за положенням, якщо у категорії декілька претендентів набрали велику кількість голосів, то комітет може оголосити лауреатами Шевченківської премії одразу обох, і разом з тим не визначити переможця або переможицю в категорії, де номінантам не вистачило голосів.
Оновлено 9 березня. Уточнено інформацію про премію 2023 року.
Авторка: Марія Онищенко
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
