Київський гурт Renie Cares блискавично увірвався в український музичний простір зі свіжим подихом меланхолійного інді-попу. Особливу популярність проєкт здобув після того, як у мережі завірусилася чуттєва пісня "Якби".
Більше року вокалістка Іра Панчук та саундпродюсер Саша Мусевич працювали над дебютним альбомом "Легка нестерпність буття" , реліз якого відбувся 3 листопада.
"«Легка нестерпність буття» — це музичний твір, який запрошує у світ власних думок та рефлексій, де кожна нотка є кроком у власному пошуку ідентичності у світі симулякрів. Перенасичений посиланнями на творчий доробок Мілана Кундери, альбом відкриває найфундаментальніші стовпи українського екзистенціалізму під час повномасштабного вторгнення", — йдеться в пресрелізі гурту.
Суспільне Культура поспілкувалося із солісткою Renie Cares Ірою Панчук про довгоочікуваний реліз, життєву філософію виконавиці, інтертекстуальність у її рядках та навчання в "Києво-Могилянській академії".
Як виникла Renie Cares
Проєкт Renie Cares — про що він? Що означає назва?
Мені важко скомпонувати це в одне речення, адже цей проєкт зароджувався без якоїсь певної мети. Він просто стався, бо мені хотілося в щось сублімувати свої почуття та переживання. От у когось є нотатки в телефоні, а мені найкраще вдається осмислювати те, що зі мною відбувається через пісні. Renie Cares — мій щоденник саморефлексії.
Renie — це одна з форм імені Іра. Ірина, Ірена, Рені. Renie Cares — "Рені турбується".
У випуску "Artилерії" на Суспільному Культура ти розповідала, що проєкт Renie Cares розпочався в далекому 2019 році, коли ви з друзями їздили автостопом Європою і виступали, щоб зібрати гроші на музичні інструменти. Як цей досвід вплинув на твою творчість? Чи хотілось би тобі його повторити?
Однозначно. Я живу з цією думкою від початку ковіду. Зараз такої можливості немає, бо багато друзів-хлопців невиїзні. Хотілося би повернутися до того світогляду, коли все дуже просто, людям потрібно довіряти, світ відкритий, мільйон можливостей... Війна трохи змінила це "веселкове" сприйняття. Я відчуваю навіть ментальний бар'єр, щоб зараз знову це реалізувати.
Тоді я подумала, що не може бути так багато випадковостей, які знову і знову приводять мене до музики. Ця подорож стала вирішальним моментом, щоб зрозуміти: все-таки це моє. За ту поїздку я написала дуже багато пісеньок у блокнотику й подумала: "Все, треба щось із ними робити!".
Також раніше ти згадувала, що тебе надихає життєва історія Леоніда Кантера. Думаю, ти дивилася його стрічку "Людина з табуретом". Там навіть сюжет схожий: також компанія друзів покинула рутинну роботу й вирушила в мандри, заробляючи на життя музикою. Чи правильні мої здогади? Як на формування твого світогляду вплинув фільм Кантера?
Насправді цікаво те, що я дізналася історію життя Леоніда Кантера вже після того, як відбулася наша подорож. Мене дуже шокувало, що є така частинка сучасного українського мистецтва, що така людина взагалі була. Важко сказати, що мене надихає ця життєва історія, бо вона доволі трагічна. Мене радше вражає його сміливість жити так, як йому хотілося. Але, знову ж таки, все псує війна. Бо вона спричинила те, що сталося зрештою з Леонідом Кантером.
Мені здається, переважно твої пісні (як-от "Якби", "Моя весна" або "Навчи мене" з нового альбому) — доволі меланхолійні та ліричні. Попри це, є й "Заратустра" — більш драйвова й з елементами панк-року. До якого жанру ти більше тяжієш? І який настрій та сенси хочеш транслювати слухачам?
Новий альбом вийшов все ж більш меланхолійним і легким. Але загалом у мене немає якогось плану в голові, якого жанру ми мусимо дотримуватися. Як відчувається, так і виходить.
"Заратустра" стала такою завдяки Саші (саундпродюсер Renie Cares — Ред.): якщо читати текст, то він не дуже відрізняється за настроєм від інших пісень.
Мені подобається те, що на живих виступах є і пісні, під які можна задуматися, поспівати, і такі, щоб "попригать" (сміється).
Про альбом "Легка нестерпність буття"
Дебютний альбом Renie Cares — "Легка нестерпність буття" виходить 3 листопада. Вітаю з прем'єрою! Поговорімо трохи про нього. Як довго ви над ним працювали? Які були труднощі, а що, навпаки, вдалося легше за очікування або ж стало відкриттям? Як ти змінилася протягом створення альбому?
Дякую! Над записом ми працювали півтора року, але деякі пісні я написала ще десь у 2020-му. Коли я створювала їх, то була ще, як виявилося, "супернетравмованою" людиною. Мені зараз дуже цікаво слухати їх, бо вони здаються якимись наївними. Багато речей переосмислилися з того часу.
У цьому й була складність. Уяви, ти три роки живеш з піснями на репетиціях, концертах чи в студії, мугикаєш їх собі під ніс. І в якийсь момент ти вигораєш від того, що сама і створила. Перші два тижні після запису альбому я казала, що в мене "післяпологова" депресія і я ненавиджу те, що народила (сміється). Зараз вже все ок, але тоді воно мене просто задовбало.
А що було легко? Все було складно (сміється).
В альбомі є три треки, які вирізняються з нього: "Легка", "Нестерпність" та "Буття". У них ти лаконічно роздумуєш над екзистенційними питаннями: сенс життя, тривіальність людських потреб, що таке справжня свобода тощо. Розкажи детальніше про цей момент. Що ти хочеш цим донести для слухачів?
Взагалі це роздумую не я, а Мілан Кундера. Це цитати з його книги "Ідентичність". Я вибрала саме ці цитати, щоб створити вектор для думок під час прослуховування альбому. Ніби "дороговказ". Щоб люди розуміли, на які запитання я шукала відповіді в "Легкій нестерпності буття".
Чи є в альбомі якісь алюзії на майже однойменний роман Мілана Кундери ("Нестерпна легкість буття" — Ред.)? Адже в цій книзі описані складні стосунки між чоловіком та жінкою, а на тлі або як окремий персонаж — тоталітарний режим, який впливає на життя персонажів, роздуми про свободу. Чи закладені схожі сенси у твою "Легку нестерпність буття"?
Коли я вперше читала "Нестерпну легкість буття" та інші твори Кундери, мене дуже зачепило те, як він показує людські стосунки — зокрема, романтичні. Думаю, в мені закарбувалися якось ці погляди: мовляв, що любов — це прекрасно, але й по-людськи приземлено. Це дуже вплинуло на мій світогляд — думаю, це помітно і в альбомі.
Я захоплююся не тільки текстами Кундери, але і його історичним мисленням. Він був комуністом, але змінив свою думку. Він вже дуже давно говорив, що Росія — це імперія, яка хоче уніфікувати всіх у "єдиний радянський народ". Ситуація в Чехословаччині, про яку він пише, — це те, що було б з українцями, якби на початку повномасштабного вторгнення нам не вдалося зберегти Київ. Це була би окупація з особливим рівнем жорстокості.
Кундера зображав те, що бачив у людських стосунках в окупації. А я у своєму альбомі описую людські стосунки на межі окупації.
Так, у "Легкій нестерпності буття" дуже багато алюзій на Кундеру. Аж занадто, якщо чесно!
Про інтертекстуальність та філософію в "Києво-Могилянській академії"
Як на твою творчість впливає література? У твоїх піснях є алюзії на Ніцше та Кундеру. Які ще письменники та письменниці вплинули на тебе? Які ще твори ти б хотіла згадати у своїх піснях?
Конкретних задумів немає — це приходить у моменті, коли я чимось дуже сильно захоплююся.
Насправді мені хотілося б відійти від цієї інтертекстуальності. Вона дуже постмодерністська — думаю, нам пора вже рухатися далі. Але я ще тільки вчуся, тому можу собі це пробачити: про що ще говорити, як не про те, що вже говорили раніше розумні люди?
До речі, складно сказати, що я багато читаю. Я роблю це дуже прискіпливо. Напевно, це Могилянка так вплинула: тричі читаю одне речення, виписую цитати, потім буду ще два місяці їх обдумувати... Словом, це дуже тривалий процес.
Мені подобається дуже-дуже багато авторів. Зараз на думку спадає Іван Семесюк. Мені дуже подобається його сатиричний виклад про українське суспільство. Дуже цікаво, що він писав багато корисних речей ще до повномасштабного вторгнення. А зараз читаю Віру Агеєву "Марсіани на Хрещатику".
Також ти часто згадуєш у піснях Бога, релігійні сюжети. Яку роль у твоєму житті відіграє віра?
Я віруюча, але не релігійна людина. Не знаю точно, у що я вірю — але у щось точно вірю. Я ще досліджую це питання. Думаю, це дуже довга робота, а може й нескінченна. З огляду на те, що я читала й досліджувала, навіть у науці завжди знаходиться точка, поза якою людський мозок не може щось усвідомити. Тому я, найімовірніше, спираюся на агностицизм.
Як ти пишеш тексти? Наприклад, ти розповідала, що сингл "Чому" з нового альбому написаний на емоціях, через смерть друга на війні. Чи всі твої пісні базуються на реальних подіях або ж не обов'язково? Умовно: якщо в тексті йдеться про нещасливе кохання, чи означає це, що і в тебе був такий досвід?
Необов'язково. Це може бути і щось абстрактне. Наприклад, в альбомі є трек "Душа", створений для максимальної свободи інтерпретацій. Там немає конкретного ліричного героя і антогоніста. Усе залежить від того, як зрозуміє слухач.
Але здебільшого я справді спираюся саме на свій досвід. Бо все-таки я проживаю життя, вражаюсь, засмучуюсь — і ці емоції перетворюю на пісні.
Ти навчалася на філософській спеціальності "Києво-Могилянської академії". Чому саме такий напрям?
Я розуміла, що не стану лікаркою, перекладачкою чи юристкою. Тобто мені не потрібна була профільна освіта. Тому, якщо вже вступати в універ, мені хотілося провести ці чотири роки цікаво, щось для себе почерпнути. Я подумала, що було б класно прочитати багато хороших книжок, тому й обрала філософію.
Окрім цього, я знала професорів з "Києво-Могилянської академії": Тараса Володимировича Лютого, Володимира Анатолійовича Єрмоленка та інших. Дуже хотіла повчитися в цих розумних та приємних людей.
Плюс це базова гуманітарна наука: після магістратури можна вступити куди завгодно, якщо ти нормально "викупаєш" філософію.
Але я поки не закінчила бакалаврат: покинула університет влітку, перед захистом диплому. Тому мушу ще захистити свою роботу — думаю, зроблю це цього року.
А як філософія вплинула на твою творчість? Ти себе ідентифікуєш і філософинею, чи суто співачкою, артисткою?
Коли вчишся на філософії, ти перебуваєш у перманентному стані роздумів — тож у мене з'явилося більше тем для рефлексії.
Ні, я точно не філософиня — це дуже гучно сказано. Але й артисткою я себе поки не дуже позиціоную.
Про улюблену музику та майбутні фіти Renie Cares
Яка твоя улюблена пісня з нового альбому?
Пісня "Тлінно". Ми написали її останньою. Мені дуже подобається аранжування в цій пісні — а ще вона мені поки просто не набридла (сміється). Так, я слухаю свої пісні!
Окрім Renie Cares, що у твоєму плейлісті зараз на повторі?
Ой, зараз гляну в Spotify..."Пиріг і Батіг", Sheetel, Біллі Айліш, Radiohead, Puma Blue, Андрій Бармалій, Мак Міллер. О, ще трек "Ницо Потворно" та Паліндрома. А також багато класики — наприклад, Клод Дебюссі чи Моцарт, — бо я сплю під цю музику.
Тобто на повторі зазвичай "заїдає" щось українське, але коли я уважно слухаю музику як дослідження, то це переважно таки закордонна музика.
Музиканти Renie Cares також грають в інших проєктах: Sheetel, "Монатік", BOJEVILLA, lumosback. Окрім цього, ти граєш у гурті "Дичка". Чи можливі спільні роботи цих проєктів з Renie Cares? Взагалі, з ким би ти хотіла записати фіт?
Дуже-дуже хочу фіт із Sheetel (і думаю, що в найближчому майбутньому це станеться!).
Також дуже хочу співпрацю з київським гуртом Chubareenee. Ще було би прикольно з Паліндромом, Бармалієм, "Лівінстон" (думаю, ми б знайшли точки перетину). О, а ще в мене є мрія записати фіт із sucilna_nevdacha_exe та Promsonya.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
