Маруся Чуприненко — музикантка, акторка театру та кіно, засновниця жанру "документальної пісні" в українській музиці. Якби мені треба було описати Артистку Чуприненко, я б сказала, що вона ніжна, чуттєва і "трушна".
13 серпня на стримінгових платформах з'явиться нова пісня виконавиці — "Нравишся". Зараз у широкому доступі є три її композиції: "Серце", "Легко" та "Пісня".
Оксана Заблоцька для Суспільне Культура поспілкувалася з Артисткою Чуприненко про творчий процес, акторське мистецтво, дитинство та плани на кар'єру.
Творчість: "Моя музика — для людей, що не бояться бути вразливими"
Уявімо, що потрібно розказати про проєкт "Артистка Чуприненко" людині, яка ніколи про нього не чула. Як би ти описала свою творчість трьома словами?
Чесна документальна пісня.
Твої пісні — як на мене, унікальне явище в українській музиці. Вони звучать дуже "трушно", а сама ти називаєш їх "документальними". Розкажи трішки про процес творчості. Як ти придумуєш свої тексти? Що означає ця "документальність"?
Я сама придумала це визначення в якийсь момент, тому що мені не дуже подобалося, як це характеризують інші люди. Вони казали: "О, вау, це як бард!", а я така: "Та ні, це не зовсім як бард" — і от воно придумалося. Це документальна пісня, бо з певного часу я перестала вигадувати й почала писати про те, що я пережила. І зараз всі ці пісні — дуже про мене.
Якщо послухати всі мої пісні (хоча це, мабуть, нереально, їх дуже багато!), то можна дізнатися просто всю мою біографію та переживання. У цьому є і мінуси. Коли, наприклад, у залі сидить людина, про яку написана пісня, — 200 %, що ця людина здогадається про це. Мої пісні створені на реальних подіях: якщо я пишу про "рожеві крокси", то в людини точно є ці рожеві крокси.
Взагалі у твоїх піснях використовується мінімальний музичний супровід: ти на акустичній гітарі, ще одна гітара і кахон. Поки що ти загортаєш зміст у просту музичну форму, тож виникає враження, що основний акцент у твоєму проєкті — саме на текстовому складнику. Чи дійсно це так? Лірика відіграє головну роль у твоїй творчості чи все ж вона рівноцінна з музикою?
Так органічно складається. Супровід, який я створюю разом з текстом,— завжди мінімалістичний. Я не задумуюся про те, як виразити краще цю ідею через музику. Воно як народжується, так і народжується.
Вже потім, на етапі аранжування, хлопці, які зі мною грають, додають якесь своє бачення. Інколи я виступаю сама, і це взагалі супермінімал, дуже singer-songwriter жанр, де основа — це текст. Тому коли я виступала за кордоном, ми придумали такий формат, що переклали всі пісні англійською. А інколи ще й мовою країни, у якій я перебувала. І субтитрували. Тобто я співала, емоційно розповідала про щось, і люди навіть розуміли — це було прямо комбо.
А як ти уявляєш свого слухача?
Це людина, яка не боїться бути вразливою. І розуміє, що вона жива істота, яка може відчувати, що їй може боліти. Моя музика — для чуттєвої людини з емоційним інтелектом.
Мені дуже подобається, що в моїх піснях знаходять щось своє і підлітки, і бабусі. От нещодавно на мій концерт прийшла дівчина зі своєю бабусею! Це було супер.
Мій слухач точно уважний. Це не фонова музика, під неї не дуже будеш щось робити. Хоча, може й будеш...Не знаю, я не дуже слухаю свої пісні — я їх більше співаю (сміється). Але мені здається, що під них, умовно, не попрацюєш.
Театр: "Мені завжди цікаво грати щось, до чого треба внутрішньо рости"
Ти не лише співачка, а й акторка в "Малому театрі". Що тобі ближче: музика чи театр? Чому?
А хто тобі ближчий — мама чи тато?
Взагалі "Артистка Чуприненко" — це не якийсь продюсерський концептуальний проєкт, який народився від того, що зібралися люди і такі: "Шо б нам створить, щоб заробить іще на цьому дєнєг і щоб все було класно". Я просто вчилася в КарпенкаКиївський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого, до того ще писала вірші, потім почала писати пісні. Спочатку їх слухали тільки мої сусідки по кімнаті в гуртожитку, а потім цих людей ставало більше і більше. Запрошували на якісь квартирники чи дні народження. І так виявилося, що є попит на це, що людям хочеться слухати ці пісні не тільки наживо, а ще й в записі. Це було дуже органічно. І зараз мені дуже цікаво спостерігати, як росте це все і стає вже рівноцінним моїй роботі в театрі.
Інколи я замислююся — туди чи туди, але поки вдається поєднувати.
Що тебе надихнуло стати акторкою?
Позавчора я написала пісню, і там є рядок: "Просто коли ти мене слухаєш і я співаю — я на своєму місці". На сцені я теж на своєму місці. Це теж відбулося дуже органічно. Особливість моєї психіки така, що я гіперемоційна та гіперчутлива. Як каже мені психотерапевт: "Твоє щастя, що ти працюєш у театрі, а не в бухгалтерії". Бо людям навколо було б дуже важко зі мною, якби я працювала в бухгалтерії. Є професії, у яких ти можеш якось органічніше себе почувати. У мене є ще педагогічна освіта, я можу викладати в школі — для учнів початкових класів. Але це значно складніше. Просто через особливість психіки, темперамент.
Взагалі в дитинстві я казала, що буду Аллой Пугачьовой, коли виросту. Може ще стану. Прімадоннай (сміється).
Яка вона — роль твоєї мрії? Кого ти б хотіла втілити на сцені?
Мені дуже подобається моя роль у виставі "Осіння соната" за Інгмаром Бергманом. Тим, що мені знадобилося дуже багато часу, щоб перестати її "грати". Це не зовсім моя природа. Я граю там головну роль — доньку, що ненавидить свою матір, у неї купа претензій до матері. У нас чудові стосунки з мамою і з татом, та й, в принципі, така злоба мені не властива. Я радше всіх завжди виправдовую. Мені важко на когось ображатися чи злитися, бо я можу зрозуміти, чому людина так вчинила, майже в усіх випадках — ну, окрім росіян і Путіна. Там ні. А та героїня просто зіпсувала собі життя тією злобою та образою.
Якщо ти хочеш почути конкретне ім'я чи персонажа, то такого немає, але мені завжди цікаво грати щось, до чого треба внутрішньо рости. Щось ще, окрім того, хто є я.
А чи було б тобі цікаво спробувати себе в кіно?
Та, я пробувала себе в кіно! Я хороша акторка! (сміється) У мене два повні метри: мюзикл "Гуцулка Ксеня" та "Простір".
Що більше подобається: грати на сцені чи в кадрі?
Ой, це дуже по-різному. Знову ж таки, кого любиш більше — маму чи тата? Просто це різні специфіки того ж самого: того, що ти можеш зробити зі своєю психікою чи фізикою. У цьому й прєлєсть.
Дитинство: "Село — це вєршина цивілізації"
Ти виросла в селі на півдні України й називаєш себе "амбасадоркою степів та морів Херсонщини". Розкажи про дитинство в селі. Як це було?
З селом взагалі складна ситуація. Коли кажуть: "Ну, це як типовий житель села", то в мене сіпається око. Це якесь жостке відчуття меншовартості. Я розумію, що діти з села та з міста — це зовсім різні діти з різними можливостями. Тому я б дуже хотіла зробити проєкт, присвячений дітям у маленьких селах, щоб їздити до них, грати їм, писати з ними пісні чи реп.
Просто для мене дуже велика цінність, коли дитина мусить прокидатися на дві години раніше перед школою, щоб поратися зі скотиною, виводити корову на пасовисько, потім вертатися і йти в школу — а після школи знову працювати з батьками, йти на поле полоть буряки. І ще після цього це дитяточко приходить і малює мотоцикли супердеталізовано, бо кайфує від них, чи записує реп — це ж просто вау! Але воно все одно якось "з'їдається", ну бо "це селюк". Дуже хочу підтримувати таких дітей.
Я розумію, що мені було дуже важко в селі. Я була там трошки винятком. І коли ти відчуваєш зараз, що ти якийсь особливий, то тобі кайфово. Типу "Юху, я не такий, як всі!" А коли ти в підлітковому віці відчуваєш себе винятком, то це ужасно, ти ізгой.
Мені дуже хотілося втекти з села. Після дев'ятого класу з'явилася перша можливість. Моя мама дуже хотіла, щоб я була вчителькою, тому вона "пушила" мене в педагогічний. Я не дуже добре навчалася в школі, тому вступила на контракт у педагогічний коледж в Одесі. Хоч я й з бідної сім'ї, і це було випробування для моїх батьків. Вони хотіли, щоб після коледжу я вступила в університет. А я тоді ходила в театральну студію, а потім неочікувано вступила в Карпенка-КарогоКиївський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого на бюджет.
Але село — топ. Це вєршина цивілізації. Мені дуже шкода, що є цей "нальот" негативної суспільної думки про людей із села: що вони менш освічені, менш розвинені люди з вузьким світоглядом. З якогось боку, це дійсно так. Я думаю, Україна зробила велику помилку, коли перейшла на платне телебаченняІдеться про те, що з січня 2020-го закодували низку телеканалів, зокрема "1+1", ICTV, "Інтер", тобто їх не можна дивитися безплатно через супутникову тарілку.. Люди в моєму регіоні та області не платять за тєлік, а дивляться те, що ловить тарєлка. А це російські телеканали.
До речі, у своїх текстах ти іноді використовуєш суржик — як у пісні "Нравишся", наприклад. Яке твоє ставлення до суржика?
Прекрасне! Це мова мого серця і я її не проміняю ні на шо. Це мова моєї любві.
Які в тебе плани на подальшу кар'єру? З якими артистами хотіла б записати фіти?
Ду-уже багато! По-перше, і головне, це "Курган & Agregat". Це мої любимі українські виконавці! Але є ще й інша сторона: я б хотіла фіт із Джамалою. Я дуже люблю її, вона мені така класна! Обожнюю її ще з джазових часів. А ще з гуртом Blooms Corda, напевно.
13 липня відбувся твій сольний концерт у "Багряному", 15 липня ти зіграла на заході "В гості", а 18 липня взяла участь у концерті Nazva у Львові. Як пройшли ці три події?
Ці виступи були дуже різні. 13-го я виступала сама, потім 15-го ми виступали з хлопцями з аранжуванням — контрабасом та гітарою. А 18-го я була "на разогрєвє". Це був перший досвід, коли я виступала перед "віновніками торжества".
13 липня прийшли люди, які мене люблять і яких я дуже люблю. Це мої друзья — навіть якщо ми не знаємо, як одне одного звати. Люди, які купують квиток на твій концерт — це геть інше, вони приходять спеціально, щоб послухати тебе.
А у Львові це була зовсім "чужа" публіка, з якою ми тягнулися одне до одного. Але це було суперцікаво: дуже видно, кому заходить і відгукується, а кому ні. Потім підходили люди й казали: "Я львів'янин, але дуже радий, що ви говорите про це і що я можу розуміти це не тільки з новин, а й переживати так чуттєво й підключатися до цього". Мені це дуже цінно.
До речі, 9 вересня в мене буде сольний концерт на "Сцені 6" у Києві. Відкрию сікрєт, концерт буде про дім. Взагалі літо — це для мене зараз найскладніший час, тому що кожного літа я їздила додому і проводила час там. І мені хочеться цим концертом трішки теж "побути вдома", і ще й запросити туди людей, які розділяють мої цінності. Буде інтимно, але повітряно. Приходьте!
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
