В українському соціумі маршрутки давно перестали бути лише засобом пересування, а їх водії та пасажири стали героями пісень, мемів, легендами, навіть своєрідним культурним прошарком. Про їхні діалоги та взаємини можна написати не один сценарій — від хоррору до ситкому.
Журналістка Радіо Культура Анна Море вирішила втілити таку історію, створивши радіофільм про тих, з ким зустрічаються майже усі мешканці великих міст і маленьких містечок. А заодно дізнатися, чи вплинули квоти на українську музику на вподобання водіїв і пасажирів маршруток. Обрана локація — Троєщина, один із найбільших за площею та густотою населення район столиці.
У Києві маршрутні таксі поділяються на графікові та експрес. Експрес їздять, як метро: кожні 3-7 хвилин. Хоч заробити у Києві водії мають більше можливостей, умови тут порівняно з іншими містами не найкращі, пояснює диспетчер Олег: “У Черкасах маршрути синхронні, вони схожі один на одного. Там є водій, є кондуктор. А тут немає кондуктора. І там не такі темпи зранку та звечора. Водій день “відкатав”, і є офіційна зарплата. А тут його заробіток залежить від кількості “кіл” за день. Треба більше годин працювать, щоб заробити. Врахуйте ще й затори. Це не кожен витримає”.
Читайте також: "Більше особистого простору. Як дистанція стала цивілізаційним вибором сучасної людини"
Водій: влада економить на маршрутках, а люди вважають нас “козлами”
Про таксистів часто жартують, що вони дуже балакучі, а часто занадто. З водіями маршруток складніше — погодилися на хоч якийсь коментар 6 з понад 35 опитаних. “Ви що, не знаєте, що ми раби?” — чи-то віджартовується, чи-то всерйоз відмовляється один із водіїв. “Ідіть туди, назад, там мають поговорити”, — каже інший.
Найдовше вдається поспілкуватися з Денисом. Обіцяє “розговорити” Дениса диспетчер Олег, з яким ми разом чекаємо, поки приїде “балакучий та відкритий водій”. Припаркувавшись, Денис бере собі “американо”, підкурює і починає розповідь. За два десятки років він встиг попрацювати водієм у Харкові, Краматорську, Дніпрі. І “авторитетно” заявляє, що “найжадібніша” — столиця: “В інших містах не економлять так представники влади, навіть на освітленні дороги. Тут уже темно, а світло не вмикають".
А от ставлення людей до водіїв у різних містах однакове, певен Денис. “Люди нас вважають козлами”, — говорить він. Особливо важкими бувають розмови з представниками пільгових категорій. Хоча сам водій переконаний, що у будь-яких конфліктних ситуаціях важливо пам’ятати, що пасажир завжди має рацію. Диспетчер підтверджує: “Ми ж не забуваємо, що це — сфера обслуговування. Ми обслуговуємо так само, як офіціант чи бармен”. Денис каже, що ставлення до водіїв дуже залежить від самих водіїв. “Пасажири дякують завжди, якщо нормально везеш, не лаєшся”. Водій розповідає, що у багатьох його колег — вища освіта. Наприклад, у нього технічна, а у диспетчера Олега — педагогічна.
Торкаємося ще однієї болючої як для водіїв, так і для пасажирів теми. Денис каже, що слухає рок, на підтвердження вмикаючи приспів відомого треку російської “Арії”. “Але часто пасажирам не подобається будь-яка музика”, — каже він. І водій, і диспетчер погоджуються: квоти — добре, але найважливіше, аби сама музика була якісною. Денис: “я і “Океан Ельзи” слухав. З цим (квотуванням — ред.) треба поступово підходити, тому що у нас довга історія, і ми багато століть говорили і російською, і німецькою. Не треба так різко “рубати”. Поступово, не за рік і не за два”.
“Якщо музика прикольна, чому б не слухати? — каже Олег. — Ось, наприклад, Мерлін Менсон. Я вважаю, він яскравий персонаж. Треба, щоб нашу музику слухали скрізь у світі. І в нас були яскраві виконавці. Стандартна музика маршрутчиків, шансон, здається… не всім подобається”.
Пасажири: одним — аби не шансон, а іншим — комфорт
Деякі пасажири, як-от Аня, яка пересідає з однієї маршрутки на іншу, каже, що готова слухати що завгодно: “Українське чи не українське — головне, аби не шансон”. Інші кажуть, що музику чують у троєщинських маршрутках дуже рідко. Людмила скаржиться на постійну заповненість маршрутних таксі: “Вони некомфортні. Особливо оці жовті: сідаєш, і страшно в ній їхати. І водії постійно не передають здачі. Якщо ти сів ззаду, треба нагадувати про здачу. До того ж водії не зупиняються, коли гукаєш, щоб став на зупинці”.
Диспетчерка Наталя працює у сфері маршрутних перевезень понад 5 років, із них рік — на Троєщині. Каже: найбільше пасажирів дратує графік, “бо їм не подобається, коли довго стоїть маршрутка”. Проте останнім часом пасажири стають приязнішими. “Тепер більше дякують”, — розповідає Наталя.
Водій Саша говорити спочатку відмовляється, каже: час рушати. Батько хлопця також працював водієм маршрутки. І насправді робота йому подобається. Взаємоповага — секрет комфортних поїздок і для водіїв, і для пасажирів, вважає Саша. “Уже просто стільки накопичується, що ти не звертаєш уваги, як до тебе ставляться пасажири. А яка може бути увага тоді водія до пасажира? Пока не буде взаєморозуміння, більше поваги від пасажира, бо водій встає о четвертій ранку, спить по 4-5 годин на добу. Це ж ні для кого не секрет. І водії теж різні є. На нашому маршруті були і грубіяни, але їх уже звільнили”. З ним також говоримо про музику. Те, що через квоти збільшується кількість українських треків, Саша помічає і підтримує. “Так, збільшилася. По-моєму, це правильно, бо має грати українська музика”.
“Могилевська і Білик — не шансоньєтки, краще — рок”
Водій Олег зустрічає журналіста, зробивши радіо гучніше. Він, як і Денис, теж любить рок. “Музику не вимикаю з ранку до вечора. Люди кажуть, що класно, бо рідко в маршрутці почуєш рок”. Проте квоти Олегу не подобаються. “Немає українського шансона як такого. Є хороші гурти. Мені подобається “Без обмежень”, “СКАЙ”, але це одиниці. Ось я вмикаю вам “Шансон”. Хто там? Могилевська, Ірина Білик… знайшли “шансоньєток”... Квоти ці нікому не треба. В інтернеті зараз усе можна й так знайти”.
Олег працює водієм маршрутки уже 20 років. Каже: постійні пасажири вітаються завжди. Згадує цікаві знайомства: “Не знаю, у мене всім задоволені. Бувають невдоволені, коли в години пік ти без зупинок їздиш, коли спішив, не почув, що просили. Хтось встав не з тієї ноги, настрій не заладився. А хтось із гарним настроєм їде. Зі мною колись, наприклад, Олег Скрипка під’їжджав”.
Водій Віктор п’є каву і не перестає усміхатися протягом усієї недовгої розмови. “Давно вже роблю, років вісім на різних київських маршрутах. У центрі було краще, зарабіток. З пасажирами не лаюсь, є правила дорожнього руху, і я їх дотримуюсь. А пасажири думають, що маршрутки як таксі”. Віктор — єдиний, хто трапився зі слухачів шансону, незважаючи на поширене уявлення, що шансон у маршрутках грає постійно. Квоти, каже, потрібні. “Більше стало артистів на радіо українських, і вони потрібні, бо легше жити. Радіо в мене грає, але тихенько, щоб до мене не “чіплялися”.
За даними TopHit, частка україномовних пісень в ефірі українських радіостанцій у 2018 році склала 51%. Обов’язкова квота на радіо — 35% контенту українською мовою. Усі мають право слухати ту музику, яку їм хочеться та по-різному ставитися до такого явища, як квоти. Проте водії маршруток певні: до людей ставитися потрібно по-людськи. Яку б музику вони не слухали.
Фото: Анна Море
