У серії художніх нарисів "Нотатки військових" захисники і захисниці з різних точок України, люди з військовим досвідом з передової і тилу розповідають про свої спостереження. Їхні історії — не завжди про битви, але вони допомагають краще зрозуміти війну.
Ділимося віршами поета й військовослужбовця Артема Полежаки. У них автор говорить про кохання, сигарети й інші матеріальні й нематеріальні речі, з яких складається життя воїна. Оригінальні тексти наводимо без змін.
— Та я, єслі чесно, пішов на війну із-за баби.
Вона ж така видна, навколо мужики роєм.
Думав, хоч так на себе зверну увагу хоча би,
І стану її Єдиним Бляха Героєм.
От знаєш, все, шо не зроблю, — все якось не так.
Дідько попутав, придумав собі Дульсінею...
Як відшила мене — все пішло наперекосяк,
Навіть здається, що війна почалася з-за неї!
І пів року (пів року!) від неї — суцільна тиша.
Як підкотить до горла — пи*дець! — і хоч вовком вий!
Написав. А вона мені, чуєш, у відповідь пише:
"А, це ти? Ну, привіт. Ну, я рада, що ти живий".
В мене тут відчуття, що відпрацьовую якусь ху*ову карму.
Хоч і не думав, що я настільки вже грішник.
Нє, ну я розумію, що не те, щоб до біса гарний,
Так у неї завівся якийсь, блін, чмошний айтішнік!
І от чуєш, хоч це як повидло мішати з васабі,
А по факту в кінцевім рахунку — воно ж все не зря.
Знаєш, чому мені легко стріляти в кацапів?
А я уявляю шо то її єб*ря!
А вона ж мене всюди забанила, шоб типу не стежив.
Але як переможемо (рано чи пізно, як не крути),
Позаводжу нові сторінки у соцмережах,
І перелайкаю заново всі її фоточки і пости.
"Мені знову снилося, що я цілувався": письменник і військовослужбовець Артем Чех про будні війни
— Так курити не можна,
Це ж капєц вобщє скільки ти куриш,
До того ж таке лайно,
Що не купують навіть задешево.
— Ти знаєш, по-перше,
Тут іншого і не купиш,
А по-друге, я оце покурю,
І наче війни на п'ять хвилин стало менше.
Отак розчленуєш життя на низку моментів,
А потім уже і не знаєш, що з цього гірше:
Чи коли по нам звично стелять із мінометів,
Чи коли тиша приходить,
І нема нічого страшнішого за цю тишу.
Із хорошого: зникло безсоння, оце цікаво.
Скільки ми на нулі? Це вже день п'ятдесят сьомий —
Уявляю, як весь в цивільному
Замовляю в кав'ярні каву.
І тоді дуже швидко я засинаю.
Мабуть, я посміхаюсь при цьому.
"Він переїхав у Бучу". Поезія військовослужбовця Максима Кривцова
АРМІЙСЬКІ ХОКУ
Вихід-приход.
Вихід-приход.
Сиджу, переоцінюю цінності.
Сказали, що буде прорив —
Роздали один на всіх РПГ.
Пи*да мсклм.
Зранку комбат
Не роздав п*здюдєй —
Схоже, день не заладиться.
Обстріл почався,
Стрибнув у бліндаж.
Курва, посцяти не встиг.
Привезли волонтери
Каструлю борщу,
А я, бл*дь, тушонки нажерся...
Повні кишені цигарок —
І підкурити нічим.
В тепловізорі зайці їб*ться.
Тупо з позиції нашої
Відстрілявся танк — і уїхав.
Ну тепер, бл*дь, вобщє за*бісь!..((
Ху*нули по під.....м -
Здається, трохи притихли.
Давай іще їб*немо!
"У нас є історики, готові спати на ящиках по п'ять людей на два спальні місця": звернення Назара Розлуцького
Це тому,
Що ти її очі не бачив.
Ти знаєш, вона яка?
Коли вона сміється —
Я плачу.
Коли вона злиться —
Схожа на їжака.
Ми, шо медведки,
Вгризаємось в землю тут
Серед степів.
Боже,
А можна так,
Щоби вижити ВСІМ?
А у неї, знаєш,
Така щілиночка між передніх зубів,
І я в цю прірву
Провалююсь 24/7.
Ці волоски на її руках,
Та ти не поймеш!..
Все, що у неї — солодке, солоне й терпке...
Все, що у мене —
Оцей ось щоденний треш.
Я автомату нарік ім'я,
Не питай, яке.
Як повернуся живий —
Точно женюсь.
Як повернуся...
Та ладно, всьому свій час.
Знаєш, здається,
Я уже не боюсь.
Завтра вставати рано.
Спи — то від нас.
Про жарти, втрати й PlayStation: кілька сторінок військового щоденника Олекси Мельника
Капелан, якому написав Люцифер: історія від військовослужбовця Віталія Хворостяного
Читайте нас у Facebook та Telegram
Станьте частиною Суспільне Культура: напишіть нам про цікаві події культурного життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Ваші історії важливі для нас!
