Ірину Кульшенко знають, як учасницю українського інді-попгурту Panivalkova, що припинив існування на сьомому році кар’єри у 2019 році. Звідтоді Ірина займається сольним проєктом Kulshenka і вже встигла видати повноформатний альбом і низку синглів.
В ефірі "Вікенду Нової Музики" на Радіо "Промінь" співачка презентувала свою нову роботу "Пілігрим" і розповіла про те, як війна з Росією змінила її мрії та побут, що її заспокоює та чи має натхнення писати пісні під час війни.
Весь період повномасштабного вторгнення ти залишалася вдома, в столиці. Як ти справлялася перші тижні?
По-різному. Бували ситуації, коли я сама себе не впізнавала. Було важко, ніхто не розумів, що відбувається і що буде далі. Але з часом я зрозуміла, що війна рано чи пізно закінчиться і мені треба займатися тим, чим я можу.
Я зараз вивчаю французьку мову, ходжу на вокал і допомагаю країні, чим можу. Скидаю кошти тільки перевіреним джерелам і тішуся, що я якось дотична до допомоги. Збирала своєму другу на каски. Нам із підписниками вдалося зібрати на 13 касок. Таке символічне число — але хоч щось я зробила.
Я якось почала жити. Хоч це і сталося приблизно через два місяці після початку повномасштабної війни.
Хто тобі допомагав і був поруч з тобою?
Зі мною були мама, сестра, мій хлопець і два коти. Потім мама і сестра поїхали. Коли ми жили усі разом, то, якщо чесно, було трохи складно. Усі "на головах" одне в одного. Коли були вибухи, повітряна тривога — ми ховалися вчотирьох у ванній. Зараз я думаю — як ми там усі поміщалися? До того ж ванна кімната — це не найбезпечніше місце. Чого ми взагалі туди ходили? На початку багато що бездумно відбувалося. Зараз уже розумієш потрошку ситуацію і живеш далі. А що робити?
У соцмережах ти розповідала, що твоя пісня "Пілігрим" довгий час лежала "в шухлядці", а тепер вийшла у світ. Коли ти її написала?
Я працюю фрілансером і зараз дуже щаслива, що закрили ринок для Росії та Білорусі. Мені надходять замовлення і я працюю, працюю, працюю. Я написала цю пісню, її мелодію на замовлення. Вона спочатку була іспанською мовою. Проте мені вона дуже сподобалася і я вирішила її залишити для себе. Дівчина-замовниця — Матильда — з Франції. Я запропонувала їй написати іншу пісню і вона погодилася. Згодом я переробила цю пісню українською мовою, але ще є її французька версія. Я не полишаю надії колись виступати у Франції, саме тому я зараз вивчаю французьку мову.
Хто допомогав тобі випускати пісню "Пілігрим" у світ?
Мені допомагав дуже талановитий саундпродюсер Сашко Дворецький, він працює у Badminton Music Studio. Саме з ним ми писали альбом Panivalkova "Донтворі". Саме він придумав тоді писати барабани на даху, щоб було стадіонне звучання. У нього завжди шалені ідеї, я до нього звернулася, тому що мені самій аранжування створювати важкувато. У мене є свій стиль, проте я не хочу, щоб усі пісні були однакові. Хочеться постійно чогось нового. І от Сашко допоміг мені створити цю пісню. Він зіграв майже на усіх інструментах, я грала тільки на клавішах.
Твоя колега по гурту Panivalkova Даша Пугачова зараз за кордоном, проводить перфоманси на підтримку України. Чи не думала ти їхати за кордон з метою благодійності?
Я б хотіла, якби мене хтось запросив. У мене немає зараз енергії, щоб самостійно щось організовувати. А пропозиції поки не надходять. Напевно, я ще недостатньо популярна. Колись я організовувала тури для Panivalkova і свої концерти. Я горіла тим, щоб показати, що я є. А зараз у мене бажання просто робити музику, немає бажання бути на сцені попри все. Хоча, звичайно, люди, які кажуть, що роблять музику тільки для себе, — можливо, це так, але все одно ти хочеш, щоб була якась реакція. Коли кліп, над яким ти працювала, переглядає 300 людей, — це трохи б'є по самооцінці.
У своїй пісні ти співаєш про заспокійливу, рятівну силу моря.
Уперше мама повезла мене до моря, коли мені був рік. З того часу я жодного літа не була без моря. Коли ми відкрили для себе Єгипет, ми їздили й два рази на рік. Я дуже люблю море, воно мене надихає, сонце мене надихає. Я дуже люблю літні дні. Ти весь час кудись біжиш, а море допомагає зупинитися і заспокоює. І добре було б, якби у кожної людини було щось таке, що її заспокоює. Хоча зараз війна — море недоступне. Часто думаю про одеситів. У них море поруч, а купатися вони не можуть. Але я вірю, що скоро все буде добре.
Чи багато мрій тобі довелося поставити на паузу через війну?
Я дуже люблю подорожувати. Я дуже хочу зараз кудись поїхати, бо мені це потрібно. Я три місяці працювала на фрілансі. А з іншого боку — ну як я можу поїхати? І залишити хлопця й котів. Ми планували купити машину, щоб поїздити Україною. Хоч я і була в різних містах з концертами, але хотілося "по-домашньому": вогнище, намет, гітара. Усе ще буде. Зараз подорожі я відклала.
Ти фрілансерка, тобто ти пишеш пісні не тільки для свого сольного проєкту?
Так, я пишу пісні, медитації записую, роблю переклади пісень. Учора, наприклад, мені прийшло замовлення написати французькою вірш про персонажа для відеовистави. За годинку зробила, начебто впоралася. Класно, що Росії немає і Білорусі на цьому ринку. Я сподіваюся, що ніколи більше й не буде.
Ти помітила різницю в тематиці твоїх замовлень?
Світ все відчуває. На одному з сайтів для фрілансерів була функція "Підтримати українця" і люди скидали мені гроші, хоча я не робила жоден проєкт. Є в мене один замовник Флоріан, він француз, він кожен день пише мені: "Як ти?". Це дуже приємно, що люди нас не забувають. Німецька група Die Höchste Eisenbahn, з якими Panivalkova колись були в турі містами України, в Берліні грали великий концерт на 50 тисяч глядачів і розповідали про Panivalkova, про Україну. Нас підтримують!
Чи було в тебе таке, що ти продала пісню, а згодом про це жалкувала?
Ні, для себе я пишу окремо. Я пишу з душею, але у попмузиці інші теми підіймаються. Я колись писала і для російського ринку, російською писала, як і багато хто інший. Але тепер, звичайно, такого робити більше не буду. Ми з Panivalkova взагалі не хотіли в Росію ніколи. Не знаю, чому, але з дитинства я ненавиджу Росію. Не розумію, чому, в мене досить дивне відчуття було, яке я не можу пояснити. І взагалі в Росії була тільки один раз в житті.
Колись мама возила мене в Житомирську область до бабусі, там усі спілкуються українською мовою. А коли ми поверталися додому в Дніпро — там або суржик, або російська. І я не могла зрозуміти в дитинстві: ми в Україні, але чомусь там одна мова, а тут — інша. Коли дорослішаєш — розумієш. Але раніше я цього не розуміла.
За час повномасштабної війни ти щось написала для свого сольного проєкту Kulshenka?
Ні, я планувала випускати альбом, і зараз потроху просто випускаю пісні, які мали увійти в той альбом. Нічого не пишеться. У мене є одна нова пісня, але там ще немає слів. Коли все закінчиться — я знайду, що сказати. Поки не хочу. Поки я все це проживаю. Я сподівалася йти на національний відбір пісенного конкурсу "Євробачення" з цією піснею, тому сподіваюся, її реліз станеться восени, згідно з правилами конкурсу.
Редакторки текстової версії: Світлана Берестовська, Міла Кравчук.
Більше про українську музику читайте тут
- Артем Пивоваров: "Моя місія – відстоювати культуру нашої країни"
- "Зараз у всіх свій обов’язок перед країною": Сергій Соловій, гурт Kozak System
- "У піснях постійно повинне звучати слово "перемога": Іво Бобул про війну, своє волонтерство, мову, російських митців
- Лаура Марті: "Моя місія зараз – співати на підтримку України"
Читайте нас у Facebook: головні новини культури України та світу
Читайте нас у Telegram: головні новини України та світу
Станьте частиною Суспільного: повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Ваші історії важливі для нас!
