Гурт "Антитіла" випустив на стрімінгових платформах нову пісню "Стань". Головною героїнею кліпу стала українська легкоатлетка Марина Бех-Романчук.
В ефірі "Радіо Промінь" лідер гурту Тарас Тополя розповів, хто втілював усі метафори в кліпі, чому вважав, що гурт "Антитіла" написав гімн випускних, а також про свою зустріч із Далай-ламою.
"Мурашить, коли співаєш пісню і бачиш, як на неї реагують люди"
Розкажи про новий сингл "Стань"?
Це третій сингл з нашого нового альбому, який ми представимо на початку 2022 року. Пісня, на яку ми паралельно презентували відеокліп. Хтось каже, що це класичні "Антитіла", але я вважаю, що це черговий експеримент гурту, який має на меті трішки мотивувати людей.
В чому полягає експеримент?
В ліриці і в звучанні. Я там половину пісні не співаю, а читаю текст. Мені важко назвати це репом, я просто читаю текст.
За перші 23 години після публікації відео на YouTube зібрало понад 200 тисяч переглядів. Це гріє душу?
Звісно, це позитивні відчуття. Кожен артист, який представляє свій творчий доробок на-гора, хоче, щоб це подобалося тим, хто його слухає. Коли ти бачиш, що за 5 годин відео набирає 100 тисяч переглядів, а за добу вже більше 200 тисяч, то є розуміння, що все недарма.
Коментарі під відео читаєш? Помітив, що майже всі пишуть, що їх промурашило? Тебе щось мурашило останнім часом?
Читаю! Остання сцена відео, останні секунди мене дійсно промурашили. Але найбільше мурашить не від споглядання власних відео чи прослуховування пісень в демо-версіях. Доки ми представимо альбом, то кожну пісню до того, як вона побачить світ, прослуховуємо разів по сто, тому що це технічна історія: ти щось переробляєш, щось додаєш-забираєш. Творчий і технічний процес в тому числі. Потім починається наступний етап.
Коли пісня оприлюднена, починаєш думати: "Ось тут можна було щось поміняти чи інакше зробити". Але мурашить, коли виходиш співати нову пісню, або навіть не нову, а ту, яка живе з тобою декілька років, і як її співають люди, і бачиш, як люди на неї реагують. Оце вже саме цей кайф. Оце незмінно, бо атмосфера кожного концерту неповторна – збираються нові люди, збирається якийсь інший зал чи майданчик. І ця емоція кожного разу унікальна, ти її проживаєш вперше.
Хрест, який тягне чолов'яга у кліпі "Стань" на своїй спині, – він бутафорський?
Ні, він справжній, дерев’яний. Ми самі його виготовляли. Дмитро Водовозов займався декором в цьому кліпі. А Ігор Крицак тягне хрест на своїх плечах в кадрі. Ми хотіли показати саме те, як тяжко людині "тягнути свій хрест" на собі. Ігорю фізично було дуже важко і це видно у кліпі. І прекрасно, що це видно.
В останніх кадрах з'являється бабуся, хто вона?
Це бабуся Дмитра Водовозова, Аліса Водовозова, поетеса. Вона одразу погодилася, коли Дмитро запропонував їй знятися у відео. Без всіляких "але": вона знала, що це однозначно буде хороша пісня, без бруду, без вульгарності. І вона, власне, уособлює головну героїню, яка біжить, але вже у фіналі свого життєвого шляху.
Багатодітний батько ще у вас знявся – юрист Ярослав Куц.
Так, Ярослав Куц, наш друг родини. І не лише він, а й вся родина його – і Оленка Куц, і його діти. Ми дружимо сім'ями і ми запросили їх, тому що вони для нас певною мірою є еталоном хорошої родини. Те, що вони зупинилися на біговій доріжці в одному з кадрів, і вже там, за їхніми спинами, майорить будиночок – це так само певний символізм. Хтось уже добіг до свого Едему, який для нього є комфортним, який для нього є щасливим. В ньому він зупинився і почуває себе прекрасно. А малеча, яка набиває м'яч, продовжить цей біг і вибіжить на цю бігову доріжку трішки пізніше. Власне, ще одну таку метафору ми передали через родину.
"Ми написали гімн усіх майбутніх випускних вечорів"
Попередні два сингли "Кіно" і "Маскарад" стовідсотково були гостросоціальними, там були сатира, іронія. Ця пісня – мотивуюча. Чому саме так?
Так вийшло. Ця пісня була написана спонтанно. Минулої весни ми обговорювали, яку композицію синглуватимемо наступною, і ця була в списку. І тоді я казав, що мені здається, що ми написали гімн усіх майбутніх випускних вечорів. Якраз там випускний був на носі. Можна було б видавати цю пісню ще минулої весни, але ми вирішили її притримати. Щоб не казали, що "Антитіла" написали пісню під випускний.
Але потім ми вирішили розширити контекст. Текст не міняли, але загалом подача цієї пісні ширша, ніж просто випускний. Але збереглася ця атмосфера і чуттєвий набір, відчуття, коли ти закінчив якусь сторінку, зачинив двері школи чи двері батьківської оселі, з якої ти йдеш у нове життя. І оця віра в себе, підліткова безпосередність, щирість, відсутність того важкого життєвого досвіду, який обламує і тріпає твої крила. Цей стан дуже характерний для цієї пісні. І власне, для випускного, коли все щиро і коли попереду цілий світ. І ти готовий хапати його руками, змінювати, досягати, і маєш ще повно енергії.
Коли буде любовна лірика?
Є у нас любовна лірика. Буде в нас одна пісня в альбомі, під яку прямо прописано займатись коханням. Там є такі слова: "Тану на тобі, наче іній… У безмежній неволі, в маленькій тобі".
"Запропонували прямий ефір з Далай-ламою, щоб його настанови почули педагоги"
У пісні "Кіно" ти згадував Далай-ламу, а минулого року вже з ним особисто поспілкувався. Це ти так відправив запит у Всесвіт і потім в тебе відбулося особисте спілкування з ним?
Ні, не було такого, я ніколи не направляв запит у Всесвіт. І, чесно кажучи, ніколи стосовно інших речей не відправляв. Тому що всі наші бажання – це і є запит у Всесвіт. І ті бажання, які є найсильнішими – збуваються. Я переконаний і в це щиро вірю. Маю певний життєвий досвід, який вказує, що це дійсно так, принаймні в моєму житті.
З Далай-ламою ми поспілкувалися в контексті трішки іншому. Я завжди переймався і переймаюся сучасною освітою. Я є членом наглядової ради найкрутішої недержавної освітньої ініціативи, яка називається EdCamp Ukraine. Це люди, які без перебільшення роблять революційні речі, це просувачі "Нової української школи". Це Саша Елькін і вся його команда. Вони вчать вчителів навчати. Контекст їхньої діяльності про те, як нам краще виховувати і навчати молодих людей. Тисячі вчителів з усієї країни збираються на офлайн-заходи й десятки тисяч вчителів на онлайн-заходи.
В якийсь момент EdCamp Ukraine сказали, що вони дружать з Далай-ламою і запропонували зробити з ним прямий ефір, щоб його настанови почули педагоги. Адже головна енергія команди EdCamp полягає в тому, щоб налаштувати більше, мабуть, душевно вчителів на правильний вайб. На оцю вібрацію, що ти є наставник, ти є вчитель, ти є світло для людини, яка поки що чогось не розуміє, чогось не знає. Але ти маєш її провести у світ знань і провести у світ людей з великої букви, зробити Людину. І тому філософія Далай-лами дуже близька до цієї освітньої формації. Я долучився до цієї зустрічі і ми провели прекрасний півторагодинний ефір. Ставили запитання та отримували, мені здається, вичерпні відповіді.
"Ми ніколи не робили нішевий проєкт"
З часу виходу альбому "Сонце" у "Антитіл" змінився масштаб – ви з клубної групи стали стадіонною. Що саме вимагає масштаб? Це ж команда, люди, сім’ї. Які у вас тепер амбіції?
Від початку, коли створювалися "Антитіла", ми уявляли себе і нашу музику на стадіонах. Ми ніколи не робили нішевий проєкт, ми хотіли говорити з широкою аудиторією людей. Починаючи від звучання, закінчуючи лірикою. Не завжди, мабуть, усі розуміють мої метафори. Коли ми, наприклад, співаємо пісню "Маскарад", то є частина людей, які не можуть зрозуміти, про що ця пісня. Чіпляються до "мелений салат" і з цього роблять висновки. Я впевнений, що в цьому лише моя провина, що я не можу донести смисл і до тих, хто має якусь глибину пізнання, і до тих, хто поверхнево сприймає музику.
Але від самого початку створення гурту "Антитіла" ми орієнтувалися на те, щоб говорити з усіма і намагатися, не опускаючись до якихось примітивних речей, доносити важливі для нас думки. Тому оцей стадіонний формат для нас в якийсь момент стався, це якийсь етап життя. Що далі буде я не знаю, але впевнений, що ми продовжимо працювати й створювати якісний український контент.
Ви готуєте нове шоу?
Готуємо шоу і новий альбом. І обов'язково поїдемо в тур, якщо не з'являться ще якісь віруси. Знаєте, життя бентежне, але ми принаймні щось плануємо. Бо якщо не планувати, якщо просто скласти лапки, то який в ньому смисл тоді взагалі?
