Про міста пишуть багато і переважно добре. Про міста охоче читають. Уважно читаємо ми про ті міста, де живемо самі: тішимося, впізнаючи локації і перехожих, дратуємося, коли не впізнаємо. Так, наче раптом відшукав себе на задньому плані чужого фото – і ти там такий красивий! Ми розділяємо любов і нелюбов авторів до міст, про які вони пишуть.
А от як щодо району? Бо ж мало сказати: "Я живу в Києві", треба уточнити принагідно, за якою версією ти є киянином/киянкою: з Борщаги чи з Виноградаря, з Печерська чи з Трої. Такі книжки – річ уже зовсім інтимна, тут ти просто назирці ходиш з автором своїм рідненьким районом і звіряєш за ним карту. Нумо топографувати київський сучукрліт.

"Клавка" Марини Гримич – Євбаз
1947 рік. Ще жива пам'ять про війну, ще оплакують свої втрати сироти і намагаються адаптуватися до мирного життя ті, хто повернувся з фронту. Клавка працює секретаркою у Спілці письменників і щоранку жваво бігає туди зі своєї комуналки на Євбазі. Вона має вдома таку собі ерзац-родину: сліпу стареньку і старого інваліда, що підробляє, жебракуючи на великому базарі, за яким район і названий. А в письменницькому осередку є жіночка-фронтовичка, у якої Клавка підпрацьовує, передруковуючи рукописи. До молодої дівчини залицяються двоє чоловіків, обидва небезпечні. А ще в середовищі літераторів почали моцно закручувати гайки: ось-ось почнеться доленосний з’їзд письменників і чергова хвиля репресій. Повоєнний Київ, що почав ділитися на елітний центр і занедбані околиці, – більше ніж декорація у "Клавці" Гримич, він – повноцінний герой роману.
"Шизґара" Сергія Батурина – теж Євбаз, але з перспективи Печерська
У назві – спотворена пісня "She's got it", хіт 1970-х. Цю пісеньку наспівують під гітару у дворі чи коли валандаються літнім містом, чи коли ідуть район-на-район підлітки з 1970-х, про яких роман написаний. Сюжет простий, дуже: Олекса вподобав двох дівчат, з одною мав стосунки, але не любив, розійшлися; з іншою мав стосунки і любив, але розійшлися. Через сорок років він випадково бачить в метро свою першу юнацьку любов і починає згадувати те літо і той Київ. Малята насправді живуть на Старому Печерську, але періодично здійснюють вилазки на Євбаз. Там недавно відкрився ресторан "Інтурист", куди за малу грошову компенсацію пускали і юнь, спраглу до пригод. Це Євбаз, чуваки, будуть вам пригоди! Мажори 1970-х, got it.
Читайте також: "Стівен Гокінґ як майстер Йода. Огляд серії книжок про хлопчика Джорджа у космосі"

"Душа" Ївги Веснич – Виноградар
У тихому затишному Виноградарі, зелененькому і зручному для "острівного" життя бракує тільки одного – Сатани. В давнішньому романі Ївги Веснич Сатана виходить на поверхню через браму пекла, що якраз у Виноградарі спішно організувалася. Початок 2000-х, над Києвом – аномальна спека: квітнуть орхідеї, колосяться ліани, кактуси захоплюють житлові масиви. Пекло настало. Всі кияни розділилися на дві рівні групи: біси-спокусники і ті, хто продали їм душу. Серед всього цього бедламу залишилась одна відносно чиста душа – продажна журналістка Гонората. До неї на Виноградар завітає сам Сатана (зви мене Сат, мала). А ця мантелепа чомусь вирішила від короля пекла забажати істинної любові.
"Колекція недопитих вин" Юрія Строканя – Оболонь
В останні дні року чоловік відсвяткував черговий день народження, прокидається зі страшним похміллям, а попереду – відрядження, що припадає просто на новорічні свята. І робота нудна, працює якимсь клерком-реєстратором водного транспорту в той час, як друзі щось таємниче роблять в секретних спецслужбах. Життя минає, поки ти дихаєш у подушку. Але щоранку, ідучи до метро, серед багатоповерхівок вітряної Оболоні герой зустрічає нереально прекрасну, неземну дівчину. Він уже багато місяців наважується з нею поговорити і от-от, либонь, заговорить. Щоб колекціонувати недопиті вина (вишукане мистецтво), пляшку треба нарешті розкоркувати. Зроби щось нарешті!
"Лазарус" Світлани Тараторіної – Труханів острів
Благословенний 1914 рік. В імперії – тиша, спокій, достаток. На всіх язиках все благоденствує, включно з мовою водяників, перелесників, вампірів, мавок, бо вони тепер живуть серед людей. Про інклюзію говорити рано, позаяк напруження між "меншинами" і "більшістю" відчувається. А ще питання стосується грубих грошей: Київ поставляє імперії специфічний наркотик "сухе варення". До того ж хтось вирішив зреалізувати давнє пророцтво й оживити могутню істоту, а для цього треба кілька сакральних жертв принести. Починаються вбивства. Першого убитого знаходять на Трухановому острові. Людей на острові катма, це вотчина водних істот – мирних і злегка загальмованих. Серед них не так легко буде сховатися тому, хто вбив людину. Бо вбили таки людину. Бути біді.
"Хроніки туманної Трої" Олега Полякова – Троєщина
Оповідач цього роману чемно попередить від початку: якщо у вікнах якоїсь квартири на Троєщині до ранку горить світло, значить, мешканці померли ще ввечері. Роман схожий на детектив, хоча ним не є. В одній такий квартирі, де горить світло, знайшли кілька трупів. Хазяйку житла отруїла орендаторка Мавра (і ще сусідів під шумок). Свідком злочину став волоцюга Вася-Австралія, який, до того ж, колишній чоловік жертви. Але Маврі забезпечує алібі викладач – теж близенько живе, – бо вона йому нагадує колишню дівчинку, що покінчила з собою. Але Мавра і Васю, і викладача ігнорує, бо досі любить померлого хлопця. Що теж тут неподалік. Ой… Троя густозаселена, напхалися в неї "елементи різні самі", а втекти звідти важко через проблеми з транспортом. Буде метро – будуть і історії про Троєщину "пряміші".
Читайте також: "Топ-7 книжок про мандрівки від письменника Андрія Любки"

"The Ukraine" Артема Чапая – так само Троя, але персонально Троєщинський ринок
В одному з текстів збірника оповідань і репортажів Артема Чапая автор занурюється в життя оптового базару "Фермер". Прокинутися треба якомога раніше, бо о п’ятій на ринку вже вирує життя. Базар ніколи не спить (так оповідка і називається, до речі). Надокучати людям зайвими питаннями не варто – тут працюють і не питають, чим і ким. А от слухати слід уважно, бо поки зійде хвиля елітних покупців з ресторанів і прийдуть пересічні "мені щось подешевше, трішки бите", буде час потеревенити про непросте базарне життя і складну систему людських стосунків у ній. Троєщинський ринок виявляється не просто державою-анклавом на тлі Києва, він іще всередині має чітку ординацію суверенних республік. Сполучені Штати Троєщини. І хтось бігає вздовж тих державних кордонів і викрикує: "Тачка! Тачка!"
"Victory Park" Олексія Нікітіна – Дарниця
1980-ті. Розбили Парк Перемоги, організували Комсомольський масив, який починає приростати своїми героями і міфами. До розпаду Союзу ще сім років, а поки що треба знати, у кого купити фірмові джинси, де дістати дефіцитні консерви, як відкосити від армії (бо Афган!) і не потрапити до психлікарні, якщо не можеш язика за зубами тримати. В романі Нікітіна кружляє добрий десяток історій, у кожної – свій головний герой. Валя живе фарцою і любовними пригодами, останні забезпечують йому схожість з Боярським. Проворачує свої мутні діла Льоня. Мріє про акторську кар’єру Федя. Шукає чергового залицяльника Ірка. Крутиться поруч кдбшник Галицький. Алабама контролює все у своєму районі (початки криміналітету 90-х виписані так красиво!). Полковник МВД будує кар’єру на кістках. І називають ветеранами хлопчиків, які щойно повернулися з Кабулу. У кожного своя історія. Всі стежки зійдуться в Парку Перемоги.
"Світ не сотворений" Мирослава Лаюка – Кирилівка
Герої Лаюка стрибають між часом і простором. Перехід відбувається через портал, портал схований у воді, вода схована у лісі. Кирилівський ліс і річка Смородина є таким порталом. Там борониться від Змія Горинича Добриня, лякає тупий нарід Чудо Юдо, проводять масові розстріли і затирають по живому історію. Ці стрибки мають на меті... сам стрибок. Переходи покращують життя героїв, особливо однієї з них – художниці, непідробно схожої на Марину Абрамович. Але ці стрибки руйнують не лише цільність історії, а й цільність всесвіту. Світ не сотворений, але може бути зруйнованим. Тримайтеся берегів річки Смородини, коротше.
"Темний бік будинку" Марини Макущенко – Липки
Старі райони надійно боронять своїх давні таємниці й своїх таємних істот. Ярка – Покруч, яка живе в родині домовиків. Покруч – значить, народилася вона від самого Дому і людини. Ярка заселилася в дім Підгорського на Ярвалу. У неї є ніжний друг, він теж домовик, але дуже давній (Ярці всього чотирнадцять). Хлопця звати Шоколадкою. Бо він живе в Шоколадному домі на Липках, а ще у нього є "солоденькі" наркотичні суперсили. Домовики мають захищати дім від руйнацій, які спричиняють люди. І домовики ж зберігають пам'ять про будинки, що охороняють. Тож у цьому підлітковому фентезі буде чимало історій про архітектуру Липок. Дім Удовиці, Дім з Химерами, Банкова-2. А тут ще в місті з’явилася ворожа Нічниця і коїть зло у всіх цих пам’ятках архітектури.

"Так чи інакше" Гєника Бєлякова – Воскресенка
Якому з районів найменше доводиться бути оспіваним у віршах? Воскресенка вирине в трійці лідерів. Між тим, вірші Бєлякова про Воскресенку виявилися не просто вдалими, а й справді ліричними. Він гуляє районом – вночі, за цигарками, з похмілля; він спостерігає – за сусідками на лавці біля під’їзду, за знову вагітними молодими мамами на ігрових майданчиках, за дівчам на зупинці поблизу. Ділиться сигаретою з незнайомкою, ділиться з нами їхніми історіями. Коли довго гуляєш в пошуках похмілля, історії завжди знаходяться. Сильно питущій телемайстер Франт люрить щомісяця з п’ятого поверху вниз на сходові майданчики хрущовки і залишає записку: "Варто хоч іноді прибирати під'їзд". І так щоразу. Бо Воскресенка – це стабільність.
"Мондеґрін" Володимира Рафєєнка – Золоті ворота
Переселенець з Донецька обживається потроху в Києві, знайшов роботу вантажника у продуктовому маркеті, вивчає українську – і бесідує з Кобилячою Головою, такою собі марою-шизофренією у своїй уже голові. У романі Рафеєєнка є кілька версій подій, в одній із них герой іде на зустріч з племінницею приятеля. Там і приятель дайбо’: цитує східну філософію серед коробок з овочами, а небога – взагалі жінка екзотична. Утім, побачення вона призначає в найтривіальнішому для того місці у Києві: біля станції метро Золоті Ворота, і парочка іде пити чай в кафе "Ярослава". Любов. Одна з найглибших станцій метро і банальність туристичних об’єктів натякнуть на несподіваний фінал. У приятеля того і племінниці-то немає, є небіж, правда.
Бонус:
- "Квартира київських гріхів" Маргарити Сурженко – Борщагівка;
- "Київські канікули" Наталі Тисовської – Сталінка;
- "Пригоди великої дівчинки в пласкому світі" Юлії Пілявської – Університет;
- "Празька химера" Євгенії Кононенко – Щекавиця і вали;
- "Кохання в стилі бароко" Володимира Даниленка – Лиса гора;
- "Б-52" Анатолія Дністрового – кнайпи Львівської площі і Подолу;
- "Андріївський узвіз" Володимира Діброви – Андріївський узвіз;
- "Лук’янівка" Бориса Гуменюка – Лук’янівка;
- "Біси з Володимирської гірки" Лади Лузіної – Володимирська гора;
- "Вертеп на Куренівці" Вано Крюґера – Куренівка.
- Щиро перепрошую мешканців Харківського масиву.
Читайте також: "Прохасько, Забужко, Жадан. 8 українських книжок, про які соромно не знати"