Музикант і композитор Дмитро Шуров («Pianoбой») став музичним продюсером Національного відбору на «Євробачення-2027». Він уже двічі працював із відборами попередніх років, а тепер знову долучиться до підготовки конкурсантів, які змагатимуться за право представляти Україну на міжнародному конкурсі, що відбудеться наступного року в Болгарії.
Приймання заявок на Нацвідбір триває до 2 листопада, а ім'я переможця оголосять у лютому 2027 року.
Чому Дмитро Шуров утретє погодився стати музичним продюсером Нацвідбору на «Євробачення» і з якими артистами хоче працювати цього року? Чи обов'язково мати досвід виступів, щоб податися на конкурс, і чому навіть популярні виконавці відмовляються від участі? Про це музикант розповів ведучому Олександру Стасову в шоу «Вікенд нової музики» на Радіо Промінь. Також музичний продюсер пояснив, чому учасникам Нацвідбору варто бути готовими до психологічного навантаження, як він розуміє кринж у музиці та чому хоче бачити на «Євробаченні» більше свободи для українських артистів.
Скажи, будь ласка, чому ти втретє сказав так Нацвідбору?
Я міг сказати так і в попередні роки, але було дуже сильне виснаження після перших двох відборів. Все ж таки я робив музичне продюсування відборів у перші два роки війни.
У 2022 році це було не стільки про музику, скільки про психологію, намагання просто «підняти з підлоги» всіх українських артистів, які на той момент могли щось робити. Я і сам тоді займався волонтерством і концертами для військових більше, ніж музикою. Тому це був трошки сюрреалістичний і дуже-дуже складний досвід.
Наступного року, на мою думку, ми зробили один з еталонних фіналів. Я вважаю, що була крута робота, була конкуренція, була цікава, дуже різна палітра — і Nazva з театральною, дуже іронічною піснею, і Nahaba такий якийсь брутальний, і хіти від Yaktak та Skylerr, і Ziferblat тоді вперше почули масово люди, і настільки їм запало тоді те, що вони зробили, що наступного року вони поїхали вже без мене.
Але на моєму відборі було зрозуміло, що Jerry й Альона були певними все ж таки фаворитами. А те, що Ziferblat займе друге місце і вся країна буде за них так активно голосувати, ніхто не знав.
До чого я веду? Це дуже емоційно складний проєкт, у якому величезний плюс у тому, що все ж таки у ньому беруть участь артисти. Тобто ми не створюємо артистів — артист приносить свою пісню, показує себе, свою індивідуальність та оригінальність.
Але ставка така, що якщо він перемагає, він летить туди, у відкритий космос. Він не їде у всеукраїнський тур, тобто він летить представляти Україну на гігантському міжнародному конкурсі перед ста сорока мільйонами глядачів по всьому світу. І в Україні війна, і постійні зміни, і всі очі на ньому, і йому потрібно бути до цього готовим.
Ось тому, заходячи на цей проєкт, кожен артист має розуміти, що в принципі наш Нацвідбір дуже непередбачуваний. У ньому можуть перемагати артисти, на перемогу яких люди можуть не чекати. І треба бути ментально, морально, командно готовим, тому що багато з артистів, яких ви побачили на відборах, наприклад Drevo у 2022 році, тоді написали свою першу в житті пісню. Вимагати від таких людей, щоб вони розуміли, що робити далі в разі перемоги, дуже складно.
Цього року я втретє зайшов у цю воду з надією, що нарешті зможу попрацювати з артистами, які за цей час уже зробили собі ім'я, побудували аудиторію, з'їздили у свої перші тури, і з ними можна буде працювати на рівних як із профі. І моя мрія — щоб ми цього року зробили цю палітру з людей, які не вперше стоять на сцені, яким є що сказати.
Це не означає, що я не радий заявкам від людей, які тільки почали робити музику або створили щось таке яскраве, що вони не можуть подати заявку, але мені дуже хочеться втретє спробувати попрацювати не в екстремальних умовах і хоча б музично спробувати зробити щось від України несподіване, сильне, непередбачуване, свідоме. Мабуть, через це я зайшов знову.
І ще через те, що я вже знаю цю роботу, це не вперше і не вдруге. Мені здається, що для кожного нового продюсера, який зайде в цю історію, це буде суттєво важче, ніж для мене.
На Нацвідбір часто подаються артисти, в яких взагалі не було не те що сольного концерту, а й живого виступу. З яким, на твою думку, бекграундом вони мають іти на конкурс, а з яким — точно ні?
Усі можуть іти на конкурс. Слухайте, на Національному відборі немає ніякого попереднього прослуховування, немає обмежень. Тобто є десь сто артистів, яких запрошують менеджерки відбору. Є 30+ артистів, яких запрошую я особисто, тому що розумію, що ці люди можуть. Я придумую якісь ідеї, ми спілкуємось, вони показують мені пісні.
Це я трішки зараз розкриваю якісь певні інсайди, але я це роблю тому, що ми вже перетнули екватор заявок — у нас залишилося буквально три тижні на те, щоб усі ці люди, які працюють, щось готують, допрацьовують, закінчували ці заявки, і, може, у форматі демо, можливо, не одну, не дві, не три пісні, але встигли подати до другого листопада. Ось тому дуже активно йде комунікація.
Але щороку в Україні з'являється багато нової музики. І, звісно, я максимально закликаю всіх цих людей зробити пісню, подати її, навіть якщо вона не потрапить у лонгліст, у якому цього року буде лише дванадцять імен.
Лонгліст скорочується щороку через безпекову ситуацію, тому що все ж таки хочеться зробити фінал на серйозному рівні. У ньому не може бути півфіналів, не може бути двадцять чи тридцять конкурсантів. А ще фізично в нас у країні не з'являється така кількість музики, яка здатна конкурувати на міжнародному рівні.
Ти питаєш, які критерії? Ну, звісно, хочеться, щоб людина вже нюхнула пороху, бачила різні сцени, вже хоча б виступила на дні свого міста один раз і для цього винайняла музикантів, команду, підготувала шоу, зрозуміла, як побудувати програму, як співати у вушних моніторах, — це якісь базові речі.
От якраз цього мені хочеться уникнути — розказувати людям, як їм співати. Хочеться працювати з людьми, які знають, що вони роблять.
Заявок щороку кількісно більшає. А якісно?
Мої колеги-продюсерки за останні два роки працювали, тому я не маю жодної інформації. На моїх відборах було дуже багато заявок, понад триста чи під чотириста, але я думаю, що якісно максимум 10 % цих заявок — це пісні, з якими можна працювати. Тому кількість мене дуже мало бентежить.
Мене дуже хвилює, щоб артисти були готові дійсно робити це, тому що це складно. От я спілкуюсь з людьми, бачу, наприклад, двох артистів, по-справжньому популярних у країні, — з аудиторіями, які зараз у величезних турах, — і бачу, що їхній дует міг би бути певним культурним феноменом, який вони ще ніколи не робили. Можливо, вони про нього навіть не думають.
Я виходжу з комунікацією, намагаюсь їм розказати якісь речі, можливо, знайомлю їх між собою, хоча в нас всі більш-менш знайомі. Але час від часу я навіть від цих суперпопулярних артистів отримую таку відповідь: «Слухай, ну мені зараз не до цього, в мене тур, хвиля популярності, все складно. В нас же ж в країні стільки хорошої музики, ви когось знайдете».
І я думаю: так, у нас в країні багато хорошої музики, безумовно, але скільки в нас артистів, які здатні вийти на оцю величезну сцену і багато-багато разів поспіль на одному й тому самому рівні зробити дуже крутий виступ? Їх дуже мало. Я думаю, що це, ну, десятки, це не сотні. Менше ніж п'ятдесят, тим паче тих, які підходять за правилами на конкурс.
Це український дефіцит чи в кожній країні така історія?
У нас екстремальна ситуація. Я не знаю про інші країни.
Наша музика дуже різнобарвна порівняно із сусідніми країнами. Це моя особиста думка. Я не глибоко занурювався у шоу-бізнес сусідніх країн, це просто моє відчуття. У нас дійсно в кожній ніші є чимало людей, але відбувається гігантський відтік артистів за кордон.
Наприклад, на Радіо Промінь звучить величезна кількість нової української музики, але скільки з них перебувають в Україні? Скільки з них готові вкладатися фінансово, морально, ментально у Національний відбір? Скільки з них взагалі думають про те, що вони вийдуть на цю сцену в травні?
Проєкт складний. Я не хочу відлякати зараз усіх українських артистів, але мені дуже хочеться працювати з тими, хто все ж таки розуміє реальність, хто в ній перебуває.
Тому що потім у нас піде спілкування, буде лонгліст і шортліст, будуть прослуховування, ми будемо знайомитись, зустрічатись, я ділитимуся досвідом, допомагатиму максимально — музикою, думками, розмовами, обіймашками. Але я ніколи не вкладу людині в її голову її особисте відчуття моменту, віру в себе на рівні того, щоб міжнародно представити Україну, — людина має з цим уже приходити на відбір.
До нас на ефір часом приходять люди, які вже брали участь у конкурсі. Вони не є переможцями, в них різний досвід. Вони часом жаліються на те, що приходили з однією піснею, в якої є певне послання, а під час шоу через режисерів або якісь вимоги команди на екрані було інше. І вони не знають, як протидіяти цьому, як стояти на своєму, бо вони молоді артисти й не наважуються казати ні. На твою думку, коли треба казати ні, а коли треба почути тих, хто знає, як треба?
Складне питання. Моя компетенція — все ж таки музичне продюсування. Але, звісно, на кожному відборі я був глибоко занурений у всі процеси. Я жодного разу не чув, щоб на тих двох відборах хтось відверто був незадоволений тим, що відбувається.
Пам'ятаю, як люди переживали, щоб дати максимальну якість свого виступу, — про вушні монітори, просто про здоров'я. Я думаю, що казати ні або так — це вибір кожного артиста в кожній конкретній ситуації. Тому кожен це робить по-своєму.
Можу сказати лише, що на відборі кожен артист може привести з собою свого режисера, зробити той номер, який він захоче. Для цього не треба мати мільйон грошей — багато людей приводять якихось своїх дружніх режисерів, яким теж цікаво показати свою ідею, свій професіоналізм на всю країну.
У нас на відборі у Nazva був номер іззовні, і у Ziferblat був номер іззовні на відборі 2024 року. Робіть самі висновки, чи виділялись вони серед усіх інших, чи ні. Але їм точно було комфортніше, тому що вони принесли з собою власний креатив.
На твою думку, чи можна назвати Нацвідбір на «Євробачення» конкурсом рівних можливостей? Бо в ньому беруть участь початківці й артисти, у яких є мільйонні прослуховування, команди, гроші.
Ну, мабуть, у цьому і є рівність цих можливостей. Це не талант-шоу, ми працюємо з готовими артистами. Ступінь готовності артиста покаже, які в нього будуть шанси. І це не завжди означає, що однозначно фаворитом буде той, у кого є команда і ресурси зробити круте промо. Але це, безумовно, дуже допомагає.
Ми ж бачили, як це відбувається, — люди, які готуються до відбору за рік, наприклад, вибудовують стратегію. Це як із чемпіонатом світу з футболу — щоб привести команду до фіналу, ти маєш підготувати її, і це багатомісячна робота. Так і тут.
Зараз я спілкуюся з артистами — ми ж усі в екстремальних умовах. Нацвідбір теж демонструє цю рівність: у всіх тривоги, ракети, у всіх емоційний стан і у всіх проблеми зі всіма можливими ресурсами.
При цьому розумію, що є артисти, які свідомо готуються до цього Нацвідбору, і вони підходять навіть до початку заявок уже з готовими демо. Вони надсилають їх мені, питають мою думку. Це правилами абсолютно не заборонено. Були прецеденти, коли я пропонував артистові зробити іншу пісню — вони подавали її в останній день подання заявок, і вона посіла дуже високе місце. Тобто спілкування і комунікація працюють.
Але є артисти, які от просто зараз вмикаються, можливо, навіть почувши цей ефір, і починають створювати демо. І з такими людьми я теж спілкуюся. Я розумію, що вони не планували цього, але є великий шанс, що вони переможуть і поїдуть. Тобто не треба цього відкидати ніколи.
Я пригадую пост однієї артистки після Нацвідбору цього року. Вона написала: «От зараз одна людина святкує, а дев'ять, мабуть, записуються до психотерапевта»...
Та треба приходити на відбір уже з психотерапевтом. Тоді не треба буде потім записуватись. Якоюсь мірою всі дуже переживають — так, це випробування, серйозно, і це факт. Будьте готові до цього.
Кринж на «Євробаченні» — норм чи стрьом?
Ми живемо в епоху кринжу. Тут треба визначити, що саме є кринжем. Зараз ці стандарти щороку спрощуються. Ми звикли до іншого ставлення до музики. Музика колись була універсальною мовою світу. Зараз ми живемо у візуальний час. Всі мають це чітко розуміти. Для багатьох артистів музика зараз є лише бензином для того, щоб донести якісь візуальні образи.
Тому кринж в епоху постмодерну — це річ дуже відносна. Треба бачити, як він подається. Якщо людина це робить щиро, як багато артистів, то чому б ні? Тобто мені, як музичному продюсеру, важко зрозуміти, що таке кринж. Кринж у музиці — наведи мені приклад, що це таке?
Кринж для мене — це коли я дивлюся конкурс і мені стає соромно. У мене навіть таке відчуття часом буває під час перегляду Нацвідбору або взагалі «Євробачення».
На моїх відборах тобі було соромно?
На твоїх — ні.
Я для цього і працюю на проєкті. Це називається смак. Це складна річ, її важко пояснити. Ми ж не можемо назвати Фредді Мерк'юрі кринжем, правда? Але в нього дуже багато було кринжу. В цій особистості було дуже багато різних речей, які він потім через неймовірний талант і музику зміг зробити стилем, який існує як окрема якась планета.
Ну, я тільки за, якщо є такі люди в Україні, є такі особистості, які можуть так. Якщо я буду називати це кринжем і нехай воно їде на «Євробачення», чому б ні? Тобто це смак. Я намагаюся створити палітру, підтягнути все справжнє, живе, талановите, все щире. Це дуже важливо для мене.
Зі спілкування одразу зрозуміло, що людина може сказати, тому що все, що відбувається поза піснею, теж є дуже важливим. Це теж велика частина проєкту. Ось тому на цьому етапі, коли у нас залишилося три тижні, я вже в принципі більш-менш розумію і відчуваю, де я і хто я. І не дуже багато бачу кринжу, чесно тобі скажу. Тому не думаю, що він там буде.
У цифрову епоху в людей до інших людей завжди дуже багато вимог. В артистів Нацвідбору й аудиторії Нацвідбору до тебе вимог буде максимум. Я прошу тебе зараз до них звернутися і пояснити, що вони мають від тебе вимагати, а чого ні?
Вимагати від мене? Давайте нічого не будемо одне від одного вимагати. Я хочу зробити максимально класну, круту, якісну музику разом з українськими артистами. І моя мрія — щоб Україну представляло мистецтво або суперхіт, від якого ніхто не сховається, тому що в такому разі до України буде привернуто більше уваги й українська музика буде просуватися у світі.
Я кличу багато українського артхаусу. Я ж не винний у тому, що він майже ніколи не йде на Нацвідбір, навіть коли я там є. Тобто вони мені просто кажуть: «Так, Дмитре, ми розуміємо, що ви інді-артист, ви почали з самого початку, ви на серветках дописували свої пісні й робили дуже різну музику. Ми чули пісню "Відьму". Але ми все одно вважаємо, що це не наш формат». Я намагаюся пояснити їм, що формат у цьому випадку не існує — існує лише бажання.
Тобто якщо в артиста є бажання, він може вийти за межі формату. Це було багато разів, зокрема на Нацвідборі. Тому, вимагаючи від одне одного щось, ми свідомо обмежуємо оцей наш український ступінь свободи, коли можливо все. Ми такий Дикий Захід трошки, Америка багато-багато років тому, і в музиці зокрема. І мені як музичному продюсеру хочеться мати ось цю всю величезну палітру свободи, з нею працювати.
Тому ні, я не буду вимагати від вас, шановні артисти, нічого, а ви не вимагайте від мене. Давайте просто спробуємо тут, сьогодні, в моменті, от за цих крейзі-обставин зробити найкращу музику і показати її українцям, які будуть від нас вимагати всього, але вони оберуть і хтось поїде, покаже її світу. Я мрію про це. Я для цього повернувся на Нацвідбір.
І дуже важлива інформація для артистів, які ще не подали заявки. Ви можете подавати демо. Якщо ви потрапляєте в лонгліст, у вас буде три тижні на доробляння треку. Це дуже важливо, такого не було раніше. Тобто це зміна.
І в мене є запитання до тебе: коли нова музика від «Pianoбоя»?
Важко загадувати зараз, але я дуже сподіваюсь, що 23 жовтня буде нова пісня. Якщо ні, тоді на день народження, мабуть, — уже на 31 жовтня. У нас, до речі, 23-го концерт, який ми перенесли з 2 вересня через ці обстріли. Я думаю, що ця нова пісня на ньому вже прозвучить.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
