50-й ювілейний фестиваль "Молодість" відбудеться з 29 травня до 6 червня. Цього року на глядачів чекають близько 200 стрічок у понад 20 секціях.
У грудні 2019 року наглядова рада кінофестивалю обрала нового очільника – ним став медіаменеджер, один із засновників та колишній гендиректор "5 каналу" Іван Адамчук. Він оновив команду та взяв курс на перезавантаження "Молодості" до ювілейної події.
Суспільне Культура поспілкувалась із заступником генерального директора "Молодості" Глібом Родченковим, який приєднався до команди минулого року, про те, як "молода кров" змінює сприйняття події глядачем, про головні KPI успіху та ціннісну місію кінофестивалю.
Розкажи, як ти прийшов в “Молодість”. Іван АдамчукНовий гендиректор "Молодості", медіаменеджер хотів поповнити команду “молодою кров’ю”. Як це вплинуло на розвиток події?
На “Молодість” я потрапив минулого року, перед 49-м фестивалем, коли повернувся до країни з навчання. Друзі запросили мене доєднатися як піар-директора, тому що за місяць до події ще не було нічого готово: були проблеми з комунікацією, але ми швидко усе виправили.
Для мене спочатку це була радше проєктна робота, але виявилося так, що я залишився в команді й далі, і вже над ювілейною “Молодістю” працюю як заступник генерального директора і директор з розвитку кінофестивалю.
Адамчук довіряє молодим людям, дає їм кредит довіри та вірить в нас, але можна сказати, що в нашій команді фестивалю залучені усі покоління: є Андрій Якович ХалпахчіЗ 1992 року основний керівник (генеральний директор) "Молодості", є Іван Адамчук, є програмний відділ, який не змінюється вже багато років – і є “молодий” офіс, але з досвідом, класною освітою, бекграундом і бажанням щось зробити з цієї події: змінити ставлення загалу, змінити його сприйняття.
Часто зустрічаю тезу, нібито ““Молодість” застаріла”, що там нема чого робити. В першу чергу, мені здається, це через неправильну комунікацію, бо основний продукт кінофестивалю – програми, фільми – так і не змінився. Він як був класний, таким і залишився.
Як тоді ви плануєте популяризувати “Молодість” серед своєї цільової аудиторії – та якою ви її бачите? Це молоді люди, студенти? Чи ставите ви перед собою завдання привчати нову аудиторію до фестивалю?
Ми прийшли до розуміння, що аудиторія нашого фестивалю – не лише тільки студенти. Свою ЦА визначили тезою “здорова інтелігенція” – це вже не студенти, люди вікової категорії 25-27 і до 42-х, середній клас, який ходить в музеї та підходить до нашого продукту з дещо більш розвиненим культурним і гуманітарним бекграундом.
Це основна історія, чому продукт “Молодості” не для всіх – не може всім подобатися авторське кіно, яке часто висловлюється на досить проблемні, критичні теми. Це нормально.
І не хочеться, щоб залишилася зв’язка-асоціация, що “Молодість” тільки для молоді. Він так називається, але молодість – це філософська штука, адже можна завжди в душі залишатися молодим.
Ми намагаємося змінити комунікацію, по-перше, через підхід до ЦА: через зміну нашого візуального образу, через оперативність та якість комунікації. Раніше її взагалі не було – фестиваль жив двома місяцями до події, а весь інший час був мертвий. Зараз ми постійно проводимо супутні івенти, майстер класи, кіноклуби, покази класики. Наші соцмережі вийшли на інший рівень: по-іншому виглядають, по-іншому артикулюють. Ми робимо чудовий проєкт з амбасадорамиСеред амбасадорів "Молодості": Алан Бадоєв, Андрій Федорів, Аліна Паш, Валерія Гузема, Наріман Алієв, Надія Шаповал, Маша Рєва, Іван Фролов, Алла Костромічова, Людмила Барбір, Тарас Цимбалюк, Ірма Вітовська та Єгор Гордєєв. 50-ї Молодості, до яких обрали 12-14 осіб, які, як ми вважаємо, можуть звертатися до тієї аудиторії, яку ми хочемо бачити, – це мають бути дуже різні люди.
Інша справа, що ми намагаємося з новою аудиторією спілкуватись іншою мовою. Можливо, не завжди запрошувати їх на жестяк, а пропонувати щось простіше. Скажімо, в нас є дитяча програма, яка взагалі не входить до цільових аудиторій (її будуть показувати у вранішньо-обідній час на Арці дружби народів), але ми хочемо говорити з дітьми мовою кіно, а їх батьків залучати до кінофестивалю.
Чи є у фестивалю KPI успіху: цифри, на які ви дивитися після фестивалю та розумієте, пройшло все добре чи не дуже? Які взагалі метрики успішності використовує ваша команда?
Наш головний KPI – привести глядача в зал. Якщо говорити в економічних термінах, то для цього нам потрібно продавати квитки і абонементи. Раніше в нас був такий внутрішній слоган “Молодість не боїться пустих залів”. Це така філософія, яка виправдовує якість нашого продукту. Тому що ми найперше про продукт, і хочемо, щоб наша програма була класною.
Програмний відділ – це такий собі “кіно-сомельє”, вони обирають краще з кращого з-поміж величезної кількості фільмів. І при цьому не бояться пустих залів, бо переконані у своєму виборі. Задача нашої команди – забезпечити подію глядачами і правильно з ними прокомунікувати.
В цьому полягає головна проблема: кінофестиваль – це масова подія, в ядрі якої не супермасовий продукт, його важко маркетити і продавати. З цим ми боремося через зміну комунікації, і на сьогодні нас усіх вражають результати. Є ще різні аспекти, які пов’язані з гібридним форматом події: усі конкурсні фільми будуть в онлайні, тож ми звертаємо увагу на кількість реєстрацій та переглядів.
Якщо говорити про бізнес-складову, то ми переконані: фестиваль має бути самоокупним. Хоча до цього ще далеко, тому що залежимо від державних грантів і донорів. Але він має рухатися в цьому напрямку, має бути пропрацьована модель, в якій глядач приходить і цінує цей продукт. Але коли “споживач продукту” не оцінює його гривнею, то, найімовірніше, він ним не скористається.
Якщо говорити про ціннісну складову, то місія фестивалю – просвітницька. Ми говоримо про те, що вже є актуальним скрізь у світі, хоча не завжди це актуально в Україні. Наприклад, програма “Sunny Bunny” ЛГБТК+ кіно з’явилася в Україні 20 років тому. Тобто, 20 років тому в центрі Києва показували фільми на ЛГБТК+ тематику.
Ми говоримо про речі, які ми хотіли б, щоб визначали наше суспільство. Ця проблематика, певно, буде актуальною пізніше, деяка вже актуальна, але це таке собі віконце в прогресивний світ. Ніхто не каже, що Україна не прогресивна, ми просто повільно рухаємося.
Ми провокуємо глядача ставити питання, подумати, подивитися. Інше питання, чи готовий він досидіти до кінця того чи іншого фільму. Хтось прийде і залишиться, хтось прийде на один фільм випадково і більше не прийде ніколи, але якщо саме цей фільм змінить її чи його життя в якісь філософсько-ідейно ціннісній парадигмі – то це прекрасно. І це мені здається найбільшим успіхом кінофестивалю.
Повертаючись до питання окупності фестивалю, до якої ще далеко. Іван Адамчук в інтерв’ю казав, що хоче зробити “Молодість” успішним бізнес-проєктом. Вже є якісь ідеї та напрацювання в цьому напрямку?
На моє переконання, в Україні не існує жодного культурного продукту, який є окупним. Не впевнений, але думаю, що навіть найбільш успішна комерційна подія в Україні не заробляє купу грошей. Самоокупність – це історія про те, що фестиваль не може бути прибутковим, якщо буде займатися тільки проведенням фестивалю. Треба займатися іншими подіями.
Раніше офіс “Молодості” збирався за 2-3 місяці (крім програмного відділу), щось робив на колінці, проводили фестиваль і розбігалися. Тому що грошей не було, щоб тримати людей на зарплаті. Зараз завдяки супутнім проєктам це вперше в нашій історії, коли офіс працював протягом усього року.
Звісно, нас теж підкосив локдаун – ми запустили платформу “Molodist Events” з освітніми подіями та майстер-класами для фахівців індустрії. В нас була суперуспішна подія з режиссером мінісеріалу “Чорнобиль” Юганом Ренко. Але подія пройшла, через місяць знову почався локдаун, знову не можна проводити масові події. При тому, що ми там розпланували певну кількість виступів з іноземними гостями.
Далі ми пішли шляхом формування таких подій, як “Кіноклуб класики”. Успішний проєкт, теж його останнім карантином зупинено, але зараз він вже відновився. Майже на всіх показах солд-аут. Не тільки тому, що це класика, як я вважаю, а ще й тому, що ми правильно це комунікували та дуже гарно зробили. Ти йдеш в “Жовтень”, і наші афіші виділяються з поміж усіх інших, за що ми дуже вдячні нашому креативному партнеру “Fedoriv Agency”, які розробили для нас нову айдентику.
У нас було багато часу. Ми почали готувати фестиваль ще з листопада 2020 року: проводити комунікацію з партнерами, запрошувати гостей. Це відчувається в самій внутрішній структурі роботи, тому що в нас нічого не палає, не злітає, всі впевнені в тому, що і як робити.
Після першого фестивалю в гібридному форматі ви задоволені тим, як усе пройшло? Можливо, є якісь особливості, моменти, які ви не допустите цього року.
Ми дуже пишаємося тим, що були одним з перших фестивалів, які взагалі відбулися в гібридному форматі в Європі. Ми навіть дослідили це питання: першим був анімаційний фестиваль у Штутгарті 5-10 травня, а ми в серпні. Після нас вже була Венеційський кінофестиваль, але з міжнародних акредитованих фестивалів ми були першими.
Ніяких фатальних помилок не було. Ми допрацьовуєємо модель онлайн-показів. Але в пріоритеті ставимо офлайн-напрямок, тому збільшуємо кількість локацій. Цього року буде не тільки “Жовтень” і “Будинок кіно” (якого не буде), але ще і мережеві кінотеатри: “Оскар” і “Планета кіно”, ще буде “Кіно 42”, покази просто неба під Аркою дружби народів, Довженко-Центр і Kooperativ Hub.
Проєкти з “Оскаром” і “Планетою кіно” – це також наші намагання провзаємодіяти з іншою аудиторією, бо вочевидь, що аудиторія мережевих кінотеатрів інша, ніж та, що ходить в “Жовтень”. Надаючи туди найпопулярніші програми кінофестивалю, які, як ми переконані, можуть бути цікаві для більш широкого загалу, ми сподіваємось заманити глядача подивитись щось ще й на самому фестивалі.
В одному з матеріалів прочитав фразу, що фестиваль бачить перед собою місію допомогти українському кінематографу. Які ти бачиш проблеми і як кінофестиваль може допомогти їх вирішити?
Кінофестиваль – це такий собі вокзал, по якому проходять всі люди, пов’язані з кіно: від кіновиробників і глядачів до донорів і представників державних інститутів, які відповідають за розвиток кіно в Україні. Це точка зустрічі всіх, і ніде більше вони в такому форматі не зустрічаються.
Бо фестиваль – це не тільки перегляд фільмів. Це також індустріальні події, комунікації, мітинги, які дозволять звести цих людей разом за одним столом і спілкуватися на теми, які для нас важливі. Це одна з наших місій: створити платформу для взаємодії між цими людьми.
Це і питання взаємодії з бізнесом, бо ми хочемо, щоб він бачив: в нас тут класно, це класні рекламні площини, приходьте підтримувати, це круто. Бізнес має бути соціально-відповідальним, і культурна складова в ньому теж має бути присутня.
Зміни також є. Держава стала набагато відкритішою до індустрії, до взаємодії з бізнесом, з кіно ринком. Вона готова слухати, щось адаптувати. Але ми тільки бачимо початки цієї комунікації, і ми вважаємо, що фестиваль – це найкраще місце для неї.
Після минулорічної “Молодості” хтось із вашої команди казав, що ювілейний фестиваль буде великим кроком уперед. Що це за крок?
Наша основна ціль – змінити це сприйняття кінофестивалю, що “Молодість” застаріла, що там нема чого робити. Вона не застаріла. Застарів її колишній підхід до комунікації та взаємодії з індустрією та глядачем.
Це наш головний крок: ми проводимо фестиваль у куди більшому форматі, робимо багато проєктів поза показом фільмів – індустріальну секцію, три пітчинги проєктів, які отримають фінансування та будуть реалізовуватися. Це стане чудовою платформою для індустріальних змін.
Ми хочемо, щоб глядач дав нам можливість це показати, і потім сказав: “Клас, “Молодість-50” повернулася до глядача і стала неймовірно крутою подією, якою насправді була і завжди”.
Можете сформувати словами, який вайб має відчути людина на “Молодості”?
Кожен має відчути свій вайб. Це ж не серіал, ми цього року показуємо 194 фільми абсолютно різних форматів і жанрів.
Але можна сказати про якийсь культурний катарсис, який спонукає до роздумів, до саморефлексії. Це особиста штука, але помічаю, що чим старшим стаєш, тим все більше стає рутини, яка з’їдає і не залишає часу думати про себе. В цьому я теж бачу місію кінофестивалю.
Молодість (як і “Молодість” – ред.) – це час, коли ти маєш будувати себе як людину. Думати про себе, займатися саморефлексією. Тому ми не тільки про студентів. Фестиваль має повернути для тих, кому цього не вистачає, можливість рефлексувати.
Хочеться, щоб глядачі потрапляли на фільми, які є для них актуальними, які викличуть якісь роздуми, змінять ставлення до кіно як до виду мистецтва. Щоб люди виходили після показу і їм було про що поговорити, крім пандемії, рутини і проблем життя.
Тому формат “онлайн” – це класно, але фестиваль має бути місцем, де люди комунікують. І ми це місце створюємо, даємо людям поживу, яку вони можуть ретранслювати в історію для себе.
