Які книжки вплинули на наших письменників: надихнули, змінили погляд на літературу або допомогли зрозуміти себе?
Напередодні "Книжкового арсеналу" на прохання Суспільне Культура сучасні українські автори та авторки згадують твори, які їх вразили — від класики й філософських романів до сучасних бестселерів.
"Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швейцарію", Майк Йогансен
Хто радить: Віра Курико
Я люблю "Подорож…" за її вдавану простоту і грайливість, що уникає прямої оповіді. А особливо за те, що герої майже демонстративно несправжні. Хоч ми й так знаємо, що перед нами художня література, Йогансен ніби навмисне підкреслює умовність своїх персонажів: автор у будь-яку мить може стягнути їх зі сцени, зруйнувати декорацію під ногами чи втрутитися в саму тканину оповіді. І це мене завжди по-доброму вражало й надихало.
Ще більше я люблю цю книжку за те, як у ній переплетені справжній і перевинайдений пейзаж Слобожанщини — реальний настільки ж, наскільки фантастичний. А постійно виламані четверті стіни й авторські підморгування досі викликають у мене майже дитинний захват — ще з моїх студентських часів.
"Кияни. Війна. Німці", Дмитро Малаков
Хто радить: Світлана Тараторіна
Це спогади киянина, києвознавця Дмитра Малакова про часи Другої світової війни. Його власні, але здебільшого його старшого брата — відомого художника Григорія Малакова.
Мене ця книжка вражає своєю добротою. Попри все, що довелося пережити Малаковим, це історія про родину, любов, юність, жагу життя і незламність. Вона дуже про нас теперішніх.
"Мій прапор запісяв котик", Лєна Лягушонкова
Хто радить: Каріна Саварина
Книги, які мають на мене вплив, постійно змінюються. Я читаю різні книги, а потім якась одна раптом мене чіпляє, і я ходжу та страждаю, що немає нічого схожого.
Зараз це книга "Мій прапор запісяв котик". Тут мене вражає багато чого. По-перше, мова, якою вона написана. У ній стільки сарказму й іронії, а найбільше мене захоплюють пам'ять Лєни Лягушонкової та точність дитячих переживань. Ну, і це просто дуже смішна книжка, я багато разів сміялася вголос. Змусити плакати простіше, ніж сміятися, а навчити писати смішно неможливо. Тому це безумовний талант.
"Інструкція до тіла", Хельґі Палко
Хто радить: Ірина Виговська
Ця книга потрапила до мене в руки, коли я не відчувала зв'язку з тілом і почувалася виснаженою. Поступово, читаючи, я віднайшла контакт із собою, дізналася такі неочевидні штуки, як, наприклад, те, що сила хвату впливає на вірогідність розвитку хвороби Альцгеймера, а дихання носом покращує поставу і робить так, щоб не випадав живіт. Тепер я вчуся висіти на турніку і бути до себе добрішою.
"Перша енергетична. Війна, яку Росія програла до вторгнення", Євген Мочалов
Хто радить: Євгенія Кузнєцова
Ця книжка допомагає зрозуміти, в якій ситуації жила Україна після відновлення незалежності й чому нам не вдалось уникнути війни реальної.
"Спогади", Надія Суровцова
Хто радить: Анна Лодигіна
Я доволі багато читаю, і кожна книжка впливає по-своєму. Але якось незаслужено мало в публічному просторі згадують про "Спогади" Надії Суровцової, які не припиняю радити усім, кого знаю і ні.
Надія була українською громадською діячкою, дипломаткою, перекладачкою, яка брала участь в Українській революції, працювала в Міністерстві закордонних справ УНР, співпрацювала і знала чи не усіх центральних постатей українського істеблішменту й культури ХХ століття: Винниченка, Грушевського, Коновальця, Довженка, Багалія і багатьох інших. А після кількарічної еміграції та короткого яскравого творчого періоду в Харкові була арештована і 30 років провела у радянських в'язницях і таборах.
Суровцова одна з небагатьох інтелектуалок ХХ століття, що стала свідкою епохи, з якої мало вибиралися живими, маючи проактивну позицію — а їй вдалося. Розуміючи це, Надія написали ці мемуари.
До неї в Умань навіть приїжджав Олександр Солженіцин, збираючи матеріал для свого "Архіпєлагу ГУЛАГ". Утім, його книга у жодне порівняння не йде зі "Спогадами" Суровцової. На мій погляд, це одна з найважливіших автобіографій ХХ століття для нас.
"Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і Чужа Молодиця: український химерний роман з народних уст", Олександр Ільченко
Хто радить: Тамара Горіха Зерня
Для мене неможливо виділити якусь одну книжку — їх не менше десятка улюблених і значно більше таких, які я люблю у певні періоди свого життя. Але перше, що спало на думку — "Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і Чужа Молодиця: український химерний роман з народних уст" Олександра Ільченка.
Звісно, не друга частина цього роману, яка перетворилася на пародію і дуже болючу іронію над собою, над цензурою. І ще сильніший біль через ґвалтування нашої історії та вписування її у великодержавні рамки. А перша частина — там, де "Мріючи в перлистім шумовинні — далі й далі, то виринав, то потопав той небояка, і щось страшенно гупало над чорториєм, притлумлюючи навіть ревище порогів: то калатало козакове серце, аж стугоніли береги Дніпра".
Напевно, це був перший твір, у якому я побачила безмежжя можливостей української мови.
"Сто років самотності", Габрієль Гарсія Маркес
Хто радить: Артем Чапай
Ця книжка буквально змінила моє життя.
Я підлітком мріяв поїхати бозна-куди й надовго, як Хосе Аркадіо Буендіа. У підсумку поїхав у Латинську Америку, звісно. Про це написав першу книжку — і так, доволі раптово для самого себе, і сам став письменником.
Грицько Чубай
Що радить: Гаська Шиян
Мені складно виокремити одну чи навіть декілька книжок, які на мене повпливали. Я б радше говорила про певні літературні епохи й течії.
По-перше: античність — у 15 років, коли обирала куди вступати, я вчинила таке дивацтво, що зупинилася на класичній філології. Відповідно, п'ять років з дня у день читала давні тексти грекою і латиною. Не всі мене захоплювали, але це вплинуло на моє формування дуже сильно. Зокрема тому я ставлюся до літератури як до чогось із дуже тривалим терміном дії, і сама пишу радше в майбутнє, ніж у тепер.
По-друге, вся українська література, яка була під забороною. Не буду кривити душею: все це наше рустикально-страдницьке ніколи мене не захоплювало. Але коли я відкрила (і продовжую відкривати) для себе поезію і прозу урбаністично-модерністську — оце для мене було дуже сексі. Почалося з Грицька Чубая, Ірини Вільде та Миколи Хвильового в десятому класі. І продовжується досі віднайденням перлин Розстріляного відродження.
По-третє, ранні твори більшості авторів сучукрліту. Тарас Прохасько, Юрій Андрухович, "БУ-БА-БУ" — ними захоплювалася з підліткового віку і мала за кумирів. Тексти Оксани Забужко — однозначно для мене літературний еталон. А відчуття вивільнення з рамок — це ранні тексти Ірени Карпи та Софії Андрухович. А також ранні Артем Чех і Іра Цілик допомогли розширити сприйняття сучасного літературного ландшафту й мали досить сильний ефект розширення моїх галицьких горизонтів.
Ну, і, по-четверте, є багато творів європейської літератури, яка мене в той чи інший спосіб зачепила і стимулювала як читачку й авторку. Всіх тут не перелічу, але це і Борис Віан, і Мілан Кундера, і Ґеорґі Ґосподінов, і Девід Герберт Лоуренс.
"Педро Парамо", Хуан Рульфо
Хто радить: Василь Махно
Цей невеликий за обсягом роман змінив латиноамериканську літературу. Але приватно — він змінив мене. Не тому, що вплинув, а тому, що показав інший спосіб романотворення.
Рульфо своєрідно будує оповідь, відсилаючи головного героя Хуана Пресьядо на пошуки батька, якого той ніколи не знав і не бачив. На шляху йому зустрічаються різні поселення та люди, що виникають і зникають, як привиди. Від якоїсь старої він дізнається усю правду про батька. А той, виявляється, великий землевласник і господар навколишніх містечок та поселень. Письменник поєднує реальність з уявними, міфологічними історіями, зв'язує в один вузол певну мексиканську територію, вгадується рідне йому Халіско та події мексиканської революції 1907–1917 років у тому штаті.
Світ у романі дивний і жорсткий, але й поетичний. Хуана супроводжують пам'ять його матері та перекази про діяння його батька.
Що мене вразило? Абсолютно нелінійна оповідь, яка схожа на блукання лабіринтом. Екзотика мексиканської землі? Так, і вона також. Своя, рульфівська правда в описі подій та зображенні щоденного буття у парі зі скупими пейзажами? Аякже. І жонглювання місцевим фольклором, міфами та віруваннями? І це також. Власне усе, що дозволило Рульфо створити нову прозову мову. Це вдається не всім.
Рульфо був першим, чий роман проторував шлях для літератури, в якій реальність і міф стають одним цілим. Якщо художня правда в "Педро Парамо" точна і дивовижна, то чому в ній стільки поетичної фантазії? Якщо письменник описує життя, то чому в тексті так багато смертей? Якщо материна пам'ять така важлива, то чому герой роману ніколи не зустріне батька? Ці видимі й приховані сенси та суперечності, укладені в текст Хуаном Рульфо, кажуть нам про те, що література здатна дивувати.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
