Ставлення американців до династії експрезидента зазнавало змін у кілька етапів: від романтизації та оманливої ностальгії до поступового розчарування наприкінці двадцятого століття, яке згодом переросло у хвилю системної критики та переоцінення спадку родини. Останній цикл суперечок розгорівся після публікації книги журналістки Морін Каллаган "Не питайте. Клан Кеннеді й жінки, яких вони знищили".
Джон Кеннеді перетворився з ікони на фігуру, яку дедалі частіше розглядають без міфологічного ореолу, а його нащадки — на суперечливих персонажів американської політичної історії, яких подекуди можна справедливо назвати антигероями. Каллаган довелося пройти довгий шлях журналістського розслідування для того, щоб зібрати в єдину картину факти, які раніше ігнорували. Вона ставить перед читацтвом важливе питання: чому про долі жінок Кеннеді так довго мовчали?
Автор: Леонід Скрипаль
Чому "сімейна імперія" викликала захоплення
Після вбивства Джона Кеннеді в 1963 році його адміністрацію почали називати "Камелотом", посилаючись на відомий цикл легенд про короля Артура. За підтримки Жаклін Кеннеді-Онассіс цей образ ідилічного правління стрімко поширювався, а самого експрезидента сприймали як героя та мученика. Саме в цей період закріпився міф про "втрачену невинність Америки". Відчуття поваги й трагічного захоплення посилило друге вбивство в історії династії — після перемоги на праймері в 1968 році жертвою стрілянини став молодший брат Джона Роберт Френсіс Кеннеді.
У дев’яності роки попри розкриття чисельних скандалів, пізніше описаних у книзі Морін Каллаган, вплив Кеннеді був колосальним. Критика співіснувала з повагою до політичного спадку, адже американські ліберали все ще вважали Джона символом прогресивної політики та ставили його на чолі свого пантеону. Після невдачі Ніксона та консервативної Америки Рейгана ідентифікація з династією Кеннеді була ковтком свіжого повітря.
Білл Клінтон на початку кар’єри прямо позиціював себе спадкоємцем стилю 35-го президента — він був молодим і харизматичним, використовував прогресивну риторику та грав на саксофоні. Кеннеді подарували американській політиці нову іміджеву модель: вони були медійними, стильними й товариськими, влаштовували світські вечірки та майстерно поєднували культурний шарм із політичним брендингом, що допомагало відсувати скандальний бекграунд на другий план.
Спадковість замість реальних вчинків
Джон Кеннеді задав тренд на десятиліття — його ставлення до жінок було вкрай токсичним, проте на тлі патріархального суспільного дискурсу та за підтримки медіа зловживання владою та зради подавали "чарівними витівками", "сексуальними пригодами" та "проявами харизми". Політичні нащадки Джона з кола його сім’ї сприймалися схожим чином — їхній політичний внесок був менш вагомим, а скандали подекуди гучнішими, проте "щит прізвища Кеннеді" завжди ставав їм у пригоді.
Авторка біографії-розслідування приділяє велику увагу долям жінок, які постраждали від рук Кеннеді. Наприклад, вона описує ДТП за участі Теда, у якому загинула Мері Джо Копечне. Попри очевидну провину, Тед Кеннеді зберігав свій колосальний вплив на Сенат десятиліттями, а сама трагедія загубилася у стосах його політичної біографії.
Сучасним апогеєм заміщення реального політичного внеску відомим прізвищем можна вважати діяльність Роберта Кеннеді молодшого, чинного міністра охорони здоров’я і соціальних служб США. Його шлях у політику став можливим виключно завдяки імені, проте зрештою він відвернувся навіть від тих ліберальних цінностей, які захищали його попередники.
Роберт — конспіролог, антивакцинатор і прихильник Трампа, проте Морін Каллаган представляє його також у ролі жахливого чоловіка. Вона наводить свідчення про його принизливу поведінку в шлюбі та системний контроль над дружиною. Ніби підліток, свого часу Роберт вів щоденник з іменами жінок, із якими він зрадив Мері. Він тривалий час фінансово обмежував її та зрештою (як кажуть) посприяв самогубству Мері Кеннеді у 2012 році.
Емоційна залученість у тему Кеннеді
Рух #MeToo кардинально змінив тональність розмов про "нащадків «Камелоту»". Замість ностальгії — усвідомлення системного зловживання владою, експлуатації жінок і культури безкарності, яка панувала навколо Кеннеді.
Попри це й досі знаходяться люди, готові романтизувати токсичні стосунки — прикладом є Раян Мерфі, відомий своїми суперечливими художніми репрезентаціями психічних розладів. Його новий серіал "Американська історія кохання" присвячений Джону Кеннеді молодшому та Керолін Бессетт. Їхня історія представлена як приклад трагічної любові під тиском медіа. Доза гламуру від Мерфі, як завжди, зависока, натомість документальна книга Морін Каллаган підсвічує інший бік цих стосунків: дисбаланс статусу, жорсткий контроль і задушливу родинну культуру династії Кеннеді.
Історія родини експрезидента довгий час сприймалася через призму кохання і трагедії. Кеннеді вдало використовували медіа для створення впізнаваного та емоційно зарядженого образу, а відповідальність за скандали перекладали на журналістів. Усі стосунки чоловіків Кеннеді були приречені на зірковість — вони перетворювалися на реаліті-шоу, які ховали правду про долі партнерок відомих політиків із видатним прізвищем.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
