Першого березня в український прокат вийшло фентезі "Мавка. Справжній міф". Головну чоловічу роль у стрічці зіграв актор Іван Довженко, який ще продовжує навчання в університеті.
В ефірі Радіо Культура Іван розповів про те, як це — отримати першу велику роль у повнометражному кіно студентом, чи відчуває молоде покоління брак акторської школи через пандемію та війну і чому для зйомок у сучасній екранізації йому порадили не перечитувати оригінальний твір Лесі Українки.
Суспільне Культура публікує текстову версію розмови.
Над текстовою версією працювала Валерія Вдовіченко.
Як би ви описали основний задум фільму тим, хто його ще не бачили?
Це абсолютно нова історія. З класичного твору Лесі Українки взяли лише основу, навіть імена змінили.
Я б дуже радив подивитись стрічку. По-перше, варто сходити, бо це український кінематограф. Ми маємо підтримувати своє: дивитися, хвалити або критикувати, щоб індустрія рухалася далі, а ми набивали руку. По-друге, це дуже гарна, романтична історія. Це одне з перших фентезі такого великого масштабу, неймовірно красиве кіно з великою кількістю гарних кадрів.
Розкажіть, як тривала робота над фільмом? Попри те, що це доволі зрозуміла романтична історія про кохання німфи та біолога, цікаво, як саме ви працювали над персонажем і чи виникали у вас певні виклики в процесі?
Затвердження на роль вже було викликом. Для мене це дебют у великому кіно, перша головна роль, тому все було дуже хвилююче й відповідально. Я ще надто юний, щоб казати, ніби я себе в чомусь "переборов", але сам початок роботи вже став випробуванням. Для режисерки Каті Царик це теж був дебют (у повнометражному ігровому кіно — Ред.), як і для Аріни Бочарової, яка зіграла Мавку. У нас був дуже зелений каст, багато молоді, і нам усім випала нагода потрапити у масштабне фентезі. Це інша манера гри та існування.
Щодо підготовки, то спочатку я перечитав Лесю Українку, але мені сказали, що не треба, бо це зовсім нова історія. Потім почав досліджувати роботу біологів, але виявилося, що ми хочемо показати їх інакшими — не "ботанами", а вільними, розкутими й класними. Тож під час зйомок я більше заглиблювався в себе і працював із власними сумнівами та страхами.
Я дуже добре пам'ятаю період, коли українську акторську школу ганили, бо престижною вважалася московська. Більшість хотіла потрапити в російські театральні виші, адже там було більше можливостей і грошей. Потім почалася війна, у нас змінилася оптика, і ми почали перевідкривати своїх діячів — зокрема, візію Леся Курбаса та його бачення театру. Зараз ми бачимо нове покоління акторів, яке зовсім інакше досліджує професію. Наскільки для вас сьогодні бути актором і зростати в професії є викликом? Чи відчуваєте ви брак школи — театральної або кінематографічної?
Так, все правильно. Брак школи я відчуваю, напевно, саме власний. Старші колеги казали мені, що хороший актор вчиться професії все життя. Йому постійно буде мало, він завжди розумітиме, що чогось не вистачає, що він зробив недостатньо. Це вічне дослідження себе, своїх імпульсів та енергії. Сумнів породжує рух. Якщо ти вважаєш, що вже все знаєш і вивчив — можна йти з професії.
Але хочу сказати ще й про брак саме університетської практики. Я вступив до вишу вже під час ковіду, а потім у 2022 році почалося повномасштабне вторгнення. Багато часу було втрачено і банально не вистачило навчальних годин в університеті. Але нічого, дякувати богу, ми живі і є можливість розвиватися, створювати вистави та знімати кіно.
Зупинімося на одвічному питанні: кіно чи театр? Чим ці світи відрізняються для вас? Ви вже встигли зрозуміти, де ви почуваєте себе органічніше?
Я завжди відповідаю: кіно і театр, або навпаки — театр і кіно. Це нереально порівнювати, я ніколи не зможу обрати щось одне. Для мене це якісь невід'ємні речі, частина практики та розвитку. Дійсно, це часто різна манера існування і власного вираження. Не хочеться чогось позбуватися. Навпаки — всюди вчитися, вчитися і ще раз вчитися.
Вперше я відкрила вас як актора через виставу "Арлезіанка" в Театрі Франка. І ще тоді відзначила вашу енергію нестримної жаги, було помітно, як ви відчайдушно віддаєтеся ролі. Що саме дає вам сцена зараз, у моменті контакту з глядачами та акторами?
Я дуже рекомендую прийти на виставу "Наш клас", яку поставив Станіслав Іванов у Театрі Франка. Це щось нове для мене, зовсім інша роль. Якщо в "Арлезіанці" я відчував просто порив і жагу творити, бо був молодшим, а велика сцена й головна роль додавали відповідальності, то тут — на камерній сцені — зовсім інше існування.
Паралельно мене, як і кожного молодого актора, вводять у масовки. Це нормальні речі, там можна більше себе відпустити й отримувати досвід. Також пропонують нові проєкти, про які я поки не можу розповідати. Один режисер уже зробив пропозицію, і якщо все складеться, це теж буде в Театрі Франка, але поки що більше невідомо.
Мені дуже сподобалося, як колись в інтерв'ю сказав мій тато: "Театр — це малюнки на піску" (батько Івана — В’ячеслав Довженко також зіграв у фільмі "Мавка. Справжній міф" — Ред.). Коли я виріс і почав працювати, то згодом зрозумів його. Це дуже влучне висловлювання: ми малюємо на піску, а хвиля це змиває. Момент, який існує тут і зараз між глядачем та актором. У кіно ми відзняли дубль, і він є постійно — ти можеш повертатися до нього, і гра актора не зміниться, хіба що твоє бачення як глядача.
А театр — це щось магічне, те, що існує лише один раз. Кожен показ проходить інакше, навіть та сама вистава щоразу унікальна. Це щось моментальне. Тому мені здається, що театр житиме вічно. Казали, що з появою кіно він помре — не помер, потім те саме, коли з'явилося телебачення. І тепер, коли говорять про штучний інтелект, розумієш: театр і зараз не зникне.
Зараз триває активна промокампанія стрічки, банери з вашим обличчям навіть висять у метро. Наскільки на вас впливає це перше випробування популярністю? Чи відчуваєте ви її зараз і чи вам комфортно?
Я вам клянусь, нічого особливого не відчув, нічого в житті не змінилося. Буває, звісно, що люди на вулиці мружаться, ніби впізнають, але щоб якась "зірковість" чи щоб на мене щось тиснуло — боже збав! Я ще вчуся на магістратурі, попереду багато всього.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
