Михайло Бойчук — славетний український живописець, засновник школи монументального мистецтва початку ХХ століття, що виховала два покоління видатних митців-бойчукістів, чия творчість поєднує традиції візантійського та києворуського сакрального живопису з давньоукраїнською культурою, а також із новітніми тенденціями європейського авангарду. Нещодавно запустили онлайн-платформу, присвячену бойчукізму — boychukists.com, де зібрано ґрунтовні біографічні дослідження на основі архівних матеріалів і наукових праць.
Стефанія Андрусяк спеціально для Суспільне Культура для ближчого знайомства з творчістю Михайла Бойчука та його кола пропонує ознайомитися з найпопулярнішими сюжетами в їхній творчості.
"Біля яблуні"
"Біля яблуні" — один із найвпізнаваніших сюжетів школи Михайла Бойчука.
Вперше до розроблення цієї теми митець звернувся ще на початку 1910-х, коли на замовлення музеєзнавця й громадсько-культурного діяча Іларіона Свєнціцького реставрував давні твори іконопису для Національного музею у Львові, запозичував їхню стилістику і для власних творів.
В основі задуму — збірка поезій "Сад божественних пісень" Григорія Сковороди. Створюючи своє полотно, Михайло Бойчук роздумує над цінностями людського буття, прагне віднайти ідеї гармонії, апелює до образу Божого саду як символу умиротвореної людської душі.
Сам Михайло Бойчук називав свою картину світською іконою, адже композиційно вона нагадує релігійні полотна. Однак замість Марії — селянка із сином, що гуртуються біля яблуні — дерева життя, символу вічного відродження й оновлення. Самі яблука — плоди Божого саду — стають метафорою любові й добра.
Згодом сюжет став обов'язковим для виконання учнями Михайла Бойчука під час його викладання в Українській академії мистецтв. Тимко Бойчук, Сергій Колос, Антоніна Іванова й Микола Рокицький поглибили символічне значення сюжету, поєднуючи у своїх творах візантійську іконописну композицію з українськими народними традиціями — і наголошуючи на важливості збереження цих традицій, прагнучи насамперед пізнати самого себе і своє коріння.
"Пастушок"
Одним із ключових у творчості майстерні Михайла Бойчука став і мотив пастушка — образ, запозичений із поезії Тараса Шевченка, зокрема з вірша "Мені тринадцятий минало", який в інтерпретації бойчукістів набуває символічного звучання.
Пастушок — узагальнений образ; сповнений смутку, він заглиблений у власні думки, відсторонений, ніби намагається заховатися від страждань зовнішнього світу.
Образи, створені Михайлом та Тимком Бойчуками, Кирилом Гвоздиком, Іваном Падалкою, вирізняються лаконізмом композиції, пластичною цілісністю та плавним ритмом ліній, що створюють відчуття внутрішнього руху. Художники звертаються до ідей гуманізму, наголошуючи на почуттях персонажа. Поєднання народної традиції з досвідом проторенесансу, зокрема мистецтвом Джотто, зумовлює увагу до тілесності, емоційного стану та зв'язку людини з довкіллям.
"Пряхи"
Зверталися бойчукісти й до зображення важкого селянського життя, зокрема часто вдавалися до відтворення жіночих ремесел. Одним з улюблених був мотив "пряхи", що особливо яскраво проявився у творчості Софії Налепинської-Бойчук, Оксани Павленко та Антоніни Іванової.
Типажі й характери героїнь взяті безпосередньо з життя, яке мисткині добре знали та майстерно відтворювали в узагальнених художніх образах, у яких знаходить своє втілення запозичена бойчукістами з мистецтва Ренесансу тема гуманізму, звернення до внутрішнього світу людини. Не вдаючись до надмірної деталізації, художниці зводять дію до головного: акцент робиться на руках, що тримають пряжу; жести жінок подібні на жести святих, ніби запозичені з давніх ікон, що надає роботі сакрального підтексту.
Глибоким метафоризмом сповнений і сам образ пряжі, що здавна символізував діалог минулого із сьогоденням, вказуючи на тяглість традицій, зв'язок із корінням. Ключовим смисловим елементом є колесо з прядки — символ циклічності. Подія ніби застигла в часі, перетворившись на своєрідний ритуал.
Жіночі образи
Ще однією темою, до якої неодноразово зверталися учні школи Михайла Бойчука, стала розробка жіночого образу, який у бойчукістів набуває узагальненого, символічного й гуманістичного звучання. Спираючись на творчі засади вчителя, митці переосмислювали жіночий портрет, поєднуючи власний художній досвід із традиціями візантійського мистецтва, проторенесансу та українського народного малярства.
Жіночі образи, створені Іваном Падалкою, Миколою Касперовичем, Охрімом Кравченком, Антоніною Івановою, Марією Юнак та багатьма іншими, вирізняються монументальністю, статичністю поз, чіткою лінійною побудовою та увагою до внутрішнього стану персонажок. Через лаконізм композиції, геометризацію форм і домінування ритмічної лінії художники досягають глибокого психологізму й духовної зосередженості.
Бойчукісти прописували жіночі образи лаконічно, з увагою до внутрішнього стану кожної героїні. Уникаючи зайвих деталей, художники зосереджувалися на обличчі, жесті, погляді, надаючи образові позачасового, майже сакрального характеру.
Спільні монументальні розписи
У своїй педагогічній діяльності Михайло Бойчук вдавався до принципу пізньосередньовічних майстерень, де всі митці працювали разом, переймаючи одне в одного найкращі риси, але під його мудрим наглядом. Основою навчання став трактат італійця Ченніно Ченніні "Про живопис", із якого учні дізнавалися про різноманітні живописні техніки та технології. Отримані знання застосовували на практиці під час виконання спільних монументальних розписів.
Одним із перших масштабних проєктів стали розписи Луцьких казарм у Києві. Фрески бойчукістів задумувались як прості й усім зрозумілі, тому розписи поєднували традиційну візантійську схему малярства з народними мотивами. Статичні за побудовою композиції оживлялися ритмами фігур, жестами рук, нахилами голів, що підкреслювало гуманістичну спрямованість мистецтва бойчукістів. Саме через рух, взаємодію персонажів і їхній внутрішній стан буденні сцени набували символічного й майже сакрального звучання.
Подальші монументальні проєкти — від розписів Київського художнього інституту до фресок Селянського санаторію на Хаджибейському лимані — розвивали ці принципи. Навіть за умов ідеологічного тиску школа зберігала орієнтацію на людину, її емоційність та внутрішні переживання.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
