15 листопада оголосили переможця Премії Малевича 2025 — ним став Станіслав Туріна. Суспільне Культура розповідає все, що варто знати про художника та його практику.
Станіслав Туріна народився 1988 року в місті Макіївка Донецької області й виріс у Мукачеві Закарпатської області. Художню освіту здобув на кафедрі скла Львівської Національної академії мистецтв.
Також проходив курс Writing as Research у межах "Метод Фонду", створеного художницями та дослідниками Ладою Наконечною та Катериною Бадяновою — саме "Метод Фонд" номінував митця на Премію Малевича. Відвідував курси "Мікроуніверситету" художниці та перформерки Лариси Венедиктової.
Туріна — мультидисциплінарний художник. У своїй практиці він послуговується різними медіа: графіті, скло, кераміка, рисунок на папері, інсталяція, перформанс, шиття та вишивка, текст і танець.
Туріна неодноразово брав участь у симпозіумі "Простір покордоння", створюючи роботи, у яких простежується зв'язок з його оточенням: "Гебра (ім'я доньки)" (2016), "Василина" (2017), а у 2017-му став одним із кураторів заходу.
Митець розповідає, що полюбив працювати на природі після прочитання книги "Сіддхартха" Германа Гессе.
Львівський період та "Відкрита група"
У 2010 році Туріна спільно з друзями-художниками співзаснував фестиваль вуличного та графіті-мистецтва — BlackCircleFestival. Перші фестивалі відбулися на таких локаціях: Полонина-Руна (Закарпаття), село Понінка (Хмельницька область), місто Яремче (Франківщина). Це був фестиваль, що фінансувався за кошт митців, а його ідеєю було "вписати мистецтво у довколишній простір".
Туріна був дотичний до створення двох самоорганізованих галерей — галерея Detenpyla (працює з 2011 року дотепер) та галерея на Єфремова, 26 (започаткована у 2013-му і завершила свою роботу 28 лютого 2014 року).
У 2012-му Туріна спільно з Юрієм Білеєм, Антоном Варгою, Павлом Ковачем молодшим, Олегом Перковським та Євгеном Самборським створили колектив "Відкрита група". Його ідея виникла в Самборського та Білея під час навчання у Польщі на програмі "Гауде Полонія".
Перший спільний проєкт було показано під час Тижня актуального мистецтва у Львові. Тоді на Арсенальній площі започаткували "Відкриту галерею", що стала одним з основних довготривалих проєктів групи.
Ідея "Відкритої галереї" полягала у тому, щоб створити тимчасові "окреслені території" для експонування художніх робіт. Їхньою особливістю є те, що після окреслення символічних кордонів вони лишаються і функціонують у власному середовищі, без подальшого контролю. Тож це можливість помислити про ймовірність існування простору для репрезентації мистецтва без художників і навпаки, а також порефлексувати над тим, якої форми має бути система професійних відносин усередині інституції.
Туріна двічі виходив із колективу, однак у 2019 році після проєкту "Падаюча тінь «Мрії» на сади Джардіні", який був представлений у Національному павільйоні на 58-й Венеційській бієнале, покинув групу остаточно. Рішення відділитися Станіслав пояснює неможливістю і відсутністю причин лишатися, а також тим, що група перестала бути його вчителем, так само як і він її.
Про "Ательєнормально"
У 2018-му Станіслав Туріна спільно з Катею Лібкінд та ще сорока художниками й художницями з України та Німеччини працювали над виставкою "Що важливо", яка порушувала теми кохання, сексу, релігії та смерті з перспективи митців, серед яких були ті, що мають синдром Дауна.
Саме з цього проєкту бере початок майстерня для художників з синдромом Дауна та без нього – "Ательєнормально". Станіслав зазначив, що після завершення "Що важливо" він із Катею усвідомив, що в Україні відсутні майстерні для митців, які мають трисомію 21, або ж Синдром Дауна. А оскільки митець має інвалідність і досвід психіатричного лікування та реабілітації, він розуміє виклики, з якими стикаються люди зі схожими досвідами. Метою роботи "Ательєнормально" художник вважає пошук системності та спробу вийти на інституційний рівень.
Митці "Ательєнормально" були представлені в українських та європейських галереях і музеях, а також у 2023 році твори художників показували в українському павільйоні на Венеційській бієнале в межах проєкту Каті Бучацької "Щирі вітання".
Про творчість
Художник Ярослав Футимський зауважує, що для практики Туріни характерна "процесуальність послідовних або перманентних процесів" та "відтягування". А також порівнює Станіслава з львівським концептуалістом Юрієм Соколовим і називає обох "обережними художниками", наголошуючи, що на відміну від "Відкритої групи" у творчості Туріни "обережність виступає наскрізною ниткою".
Туріна постійно перебуває у пошуках, що, зокрема, відображається у перманентному створенні ескізів.
Важливе місце у творчості займає зв'язок Станіслава Туріни із художниками, друзями та сім'єю, що відображається у циклі присвят (наприклад, робота "Мамам присвячується", зшита зі старих речей митця).
Для митця також є характерними нестандартні підходи до буденних речей. Футимський пригадує, як Туріна створив роботу "Лист дружині" під час фестивалю Black Circle, який він і заснував: митець, переміщаючись навприсядки, написав на колії текст довжиною у 200 метрів.
Рік тому, з листопада до грудня 2024 року, у Thesteinstudio тривала персональна виставка Станіслава Туріни — "Кілька кілограм виставок", експозиція якої змінювалася шість разів.
Тоді митець зауважив: "Я прийшов до арттерапії і повернувся до арте повера". Гадаю, цим висловлюванням дуже влучно характеризується поточна практика Туріни: він послуговується простими об'єктами, матеріалами й повідомленнями, щоденність і повторюваність є значущим, а мистецтво стає способом осмислити внутрішні переживання. Це, зокрема, ілюструють рисунки на папері, якими митець поділився у своєму Instagram у вересні та жовтні цього року: "Людина з ножем", "Стереотипне зображення людини після ампутації", "Людина репетирує поруч з дзеркалом перед похоронами", "Кафе війна".
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
