З 16 по 22 жовтня у кінотеатрі "Жовтень" пройде дев'ятий Київський тиждень критики. У програмі — нові роботи провідних світових режисерів і ретроспектива культових фільмів, що відзначають 50-річчя.
У програмі представлені артхіти останніх міжнародних кінофестивалів, ретроспективні покази Стенлі Кубрика, комік-групи "Монті-Пайтон" та Шанталь Акерман. А також сучасні українські стрічки від Павла Острікова, Ольги Журби та Аліси Коваленко, а також ретроспектива, сфокусована на поетичному кіно незалежності.
Суспільне Культура розповідає про 10 прем'єр цьогорічного Тижня кінокритики, які точно не варто пропускати.
Жодного вибору
Режисер: Пак Чханук
Ман Су раптово звільняють зі стабільної роботи. Після кількох років безробіття, відчайдушно намагаючись зберегти власний будинок та забезпечити сім'ю, чоловік розробляє унікальний план, щоб отримати нову роботу: "просто" позбутися конкурентів.
Фільм показали в офіційній програмі Венеційського міжнародного кінофестивалю (2025) та Міжнародного кінофестивалю в Торонто (2025), а також став національним претендентом від Південної Кореї на премію "Оскар" у категорії "Найкращий міжнародний повнометражний фільм" (2026).
Сират
Режисер: Олівер Лаше
Луїс із сином та їхнім вірним собакою мандрують марокканською пустелею в пошуках зниклої доньки. Приєднавшись до групи рейверів, що прямують на чергову вечірку в серці Сахари, вони поринають у пекельну подорож крізь нескінченні піски. Безжальна пустеля змусить їх переосмислити власне життя.
"Знятий на 16-міліметрову плівку четвертий, і відтепер найбільш успішний, фільм іспанського режисера Олівера Лаше, що брав участь в основному конкурсі Каннського кінофестивалю. Надихаючись цитатою Ніцше: «Я повірив би тільки в такого бога, який вміє танцювати», Лаше створив історію про відчуття апокаліпсиса та метафізичну подорож, сповнену техно-музики, тілесності, переживання втрати та відчуття чогось первісного. Його фільм жартома називають камерною та артхаусною версією «Шаленого Макса». У рейв-складовій, якою пронизаний весь фільм, знаходять міфологічні мотиви, де назва стрічки — «Сират» — в ісламській культурі означає тонкий міст, який простягається над пеклом і по якому можна спробувати дістатися до раю", — зазначає один із кураторів фестивалю Станіслав Битюцький.
Сентиментальна цінність
Режисер: Йоакім Трієр
Дві дорослі доньки після смерті матері з'ясовують, що родинний будинок досі належить їхньому батькові — відомому режисеру, який покинув сім'ю багато років тому. Він знову з'являється в їхньому житті, намагаючись відновити стосунки та пропонує старшій доньці — акторці театру — роль у своєму фільмі. Коли ж та відмовляється, батько знаходить замість неї голлівудську зірку і розпочинає підготовку до фільмування в домі, де прожило кілька поколінь родини.
Фільм отримав ґран-прі Каннського кінофестивалю (2025), був представлений в офіційній програмі Міжнародного кінофестивалю у Локарно (2025), а також здобув Приз глядацьких симпатій на Мюнхенському кінофестивалі (2025) і Приз журі на Брюссельському кінофестивалі (2025).
"Як завжди у фільмах Трієра, глибина почуттів підкрадається непомітно, не заявляючи про себе вголос. «Сентиментальна цінність» наповнена меланхолією та несподіваним гумором, що проростають між наелектризованими сценами Стеллана Скашґорда та Ренате Рейнсве. В його персонажі батька — гіркота й нарцисизм, у її героїні-донці — стоїцизм, що межує з вибухом. Це кіно про зіткнення поколінь та водночас про надію на те, що навіть у нездатності говорити можна почати слухати", — каже кураторка фестивалю Анна Дацюк.
Благодать
Режисер: Паоло Соррентіно
Президент Італії, якого за непохитність прозвали Залізобетоном, проводить останні місяці на посаді. Поважний лідер, що подолав шість державних криз, тепер має три проблемні документи, що чекають його підпису. Це помилування двох засуджених і рішення, яке загрожує розколом суспільства — закон про евтаназію. Якщо підпише останній, стане убивцею, якщо ні — катом. Але найбільше його мучить сорокарічна таємниця: хто був коханцем його покійної дружини?
"La Grazia виглядає як спроба Соррентіно випробувати межі власної стриманості, замінюючи звичну пишність на сувору раціональність, що часом межує із самозреченням. Квіринальський палац постає не стільки осередком влади, скільки музеєм мовчазних роздумів, де президент у виконанні Тоні Сервілло втілює парадокс: людина, пригнічена відповідальністю, спустошена нерішучістю, оживлена лише ностальгією. У цій клаустрофобній атмосфері великі теми закону, віри й милосердя перетворюються на дзеркала, що відбивають його власну нездатність діяти", — описує стрічку кураторка фестивалю Анна Дацюк.
Пізня слава
Режисер: Кент Джонс
Колись Ед був поетом із богемного району Мангеттена, прагнув визнання й навіть видав книжку. Але минули роки, чоловік перетворився на нікому не відомого поштаря, а мистецьку атмосферу з улюблених вулиць витіснили дорогі бутики та житло. Аж раптом група гіпстерів, яка в пошуках чогось незвичайного та справжнього наштовхнулася на його давній твір, вирішує повернути Еда із забуття. І здається, він готовий з головою поринути в нову богемну тусовку, щоб завоювати заслужену славу та здобути увагу красуні, з якою він щойно познайомився в цьому творчому колі.
"Магнетична роль Віллема Дефо в камерній розвідці на тему визнання та мистецтва. Головний герой потрапляє у тусовку молодих поетів, що жадають слави в місті, яке давно не є тим, чим було в поезії тих, на кого вони взоруються. Жорстокість великого міста, співвідношення амбіцій та таланту, токсичність визнання та залаштунки андеґраундної поетичної сцени — все це є у «Пізній славі» Кента Джонса, кінокритика та колишнього директора Нью-Йоркського кінофестивалю", — зазначає кураторка фестивалю Дарія Бадьйор.
Ти — космос
Режисер: Павло Остріков
Український космічний далекобійник Андрій займається перевезенням ядерних відходів. Після несподіваного вибуху Землі, уламки якої знищують все навколо, Андрій залишається останньою людиною у Всесвіті. Та раптом на зв'язок виходить француженка Катрін, яка потребує допомоги. Попри відстань та перешкоди, Андрій вирішує врятувати її за будь-яку ціну.
"Так само рідко, як уявити роман після загибелі Землі, можна побачити настільки світлу історію кохання у жанрі наукової фантастики, розказану такими простими засобами, як у фільмі Павла Острикова. Його фільм водночас надихає, смішить, зворушує й розбиває серце", — зазначає Матільде Йоганне Крістіансен, членкиня Данської асоціації кінокритиків.
Таємний агент
Режисер: Клебер Мендоса Філю
Бразилія 1970-х — небезпечне місце, в якому лютує військова диктатура. Науковець Марсело проти волі стає втікачем, коли дізнається, що його дослідженнями хоче заволодіти корумпований міністр. Рятуючись від найманих убивць, чоловік рушає до місця свого народження. У цьому місті на узбережжі океану він потрапляє в хаос карнавалу, розправ поліції та таємничого руху опору. Його мета одна — возз'єднатися із сином, щоб разом покинути країну.
Фільм був показаний в офіційній програмі Міжнародного кінофестивалю в Торонто (2025) та отримав нагороди за найкращу режисуру й акторську роботу, а також Приз Міжнародної федерації кінопреси (ФІПРЕССІ) на Каннському кінофестивалі (2025).
"Клебер Мендоса Філю зрушує занадто багато тем та підштовхує до ще більшої кількості ідей у своєму фільмі, аби хтось міг очікувати на їхнє повноцінне отілеснення, але й міцно тримається героя свого фільму й оповіді його історії. Це вибагливе кіно, яке, однак, не наполягає на своїй вибагливості. «Таємний агент», відзначений низкою призів у Каннах цього року, — справді епічна мозаїка, що розбита та розсипана перед глядачами, які можуть зібрати її докупи наново у власній конфігурації або просто прийняти її як є", — зазначає куратор фестивалю Сергій Ксаверов.
Троянда Невади
Режисер: Марк Дженкін
У водах біля занедбаного селища з'являється судно "Троянда Невади", яке тридцять років тому безслідно зникло разом із командою. Для небагатьох місцевих, які пам'ятають ті часи, повернення корабля стає знаменням: він знову має вийти в море. Працювати на борту влаштовується Нік, аби прогодувати молоду сім'ю. До нього долучається Ліан, який відчайдушно тікає від свого минулого. Але згодом стає зрозуміло, що нова подорож "Троянди Невади" також буде повна таємниць.
Фільм представили в офіційних програмах Венеційського міжнародного кінофестивалю (2025), Міжнародного кінофестивалю в Торонто (2025) та Нью-Йоркського кінофестивалю (2025).
"Матеріальні текстури фільмів Марка Дженкіна — це не зовсім про стиль чи тренд. Його 16-міліметрова плівка, ручна камера, засвічені зернисті кадри та підкреслена штучність звукового дизайну роблять «Троянду Невади» черговою новаторською та оригінальною вправою у сторителінгу. Фільм стирає межі між минулим і теперішнім, вигаданим і документальним, перетворюючи кожну поверхню — від іржавих ланцюгів до подряпаних дерев'яних ліжок — на свідчення культури, що водночас занепадає і триває. У цьому сенсі стиль Дженкіна невіддільний від його тем: крихкості спільноти, економічних випробувань і примарної стійкості пам'яті", — вважає кураторка фестивалю Анна Дацюк.
Блакитна стежка
Режисер: Ґабріель Маскаро
Бразилія, недалеке майбутнє. Уряд переселяє людей літнього віку до ізольованих колоній, щоб молоде покоління могло зосередитися на продуктивності та розвитку. Тереза, якій майже 80 років, вирішує кинути виклик системі. Замість змиритися зі своєю долею, вона рушає в подорож Амазонією, щоб здійснити останнє бажання перед втратою свободи.
Фільм отримав ґран-прі журі "Срібний ведмідь", Приз екуменічного журі та Премію журі читачів Berliner Morgenpost на Берлінському міжнародному кінофестивалі (2025), а також був представлений в офіційних програмах Міжнародного кінофестивалю у Карлових Варах (2025) та Шанхайського міжнародного кінофестивалю (2025).
"Драма про емансипацію, замаскована під антиутопію про найближче майбутнє в Бразилії, яка сегрегує людей старшого віку, що виходять на пенсію, висилаючи їх у резервації. Головна героїня Тереза відмовляється жити за нав’язаними правилами, натомість прагне жити своє життя так, як вважає за потрібне. У сюрреалістичній подорожі Амазонією задля звільнення від настирливих правил суспільства вона зустріне дивних персонажів та персонажок, та найголовніше — себе саму", — каже кураторка фестивалю Дарія Бадьйор.
Неслухняні дівчата
Режисерка: Уршка Джукіч
Сором'язлива 16-річна дівчина потрапляє до католицького хору. Завдяки йому вона вперше вислизає з-під пильного нагляду матері — адже колектив рушає у літню поїздку. На цих канікулах поряд будуть лише її нова кокетлива подруга та інші дівчата. Але їхню дружбу випробує поява темноокого красеня — реставратора місцевого монастиря.
Фільм отримав Приз Міжнародної федерації кінопреси (ФІПРЕССІ) у секції "Перспективи" на Берлінському міжнародному кінофестивалі (2025), був показаний в офіційній програмі Міжнародного кінофестивалю у Карлових Варах (2025) та здобув нагороду за найкращу операторську роботу Міжнародного ігрового фільму на кінофестивалі "Трайбека" (2025).
"Режисерський дебют словенської режисерки Уршки Джукіч — це драма дорослішання, історія про 16-річну Люсію, ученицю католицької школи. Люсія співає у хорі, але через що має пройти підлітка, щоб насправді віднайти свій голос? Стрічка нагадує дебютні роботи Селін С’ямми («Водяні лілії») або Аліче Рорвахер («Небесне тіло»), але зроблена з тяжінням до мінімалізму. Чудові роботи акторок та режисерки свідчать про те, що на європейській кіносцені з’явились нові цікаві голоси", — вважає кураторка фестивалю Дарія Бадьйор.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
