Повнометражний дебют Павла Острікова "Ти — космос" підкорює кінофестивалі. Світова прем'єра стрічки відбулася у Торонто, а тільки нещодавно фільм здобув головну нагороду фестивалю в Страсбурзі — Golden Octopus.
За сюжетом, український далекобійник Андрій Мельник залишається ледь не останньою людиною у всесвіті після вибуху Землі, поки не зв'язується з жінкою із Франції на ім'я Катрін. Вони летять назустріч одне до одного — подорож триває три роки, протягом яких персонажі закохуються.
Павло Остріков заявив про себе як режисер короткометражними фільмами "Ґолден лав" (2016), "Випуск'97" (2017) та "Mia Donna" (2018).
У цьому інтерв'ю журналістка Суспільне Культура Альона Шилова поговорила з Павлом Остріковим про роботу над "Ти — космос", тему самотності в його кіно, а також як семирічний процес роботи над фільмом вплинув на режисера.
Що надихнуло вас поєднати історію ізоляції з безмежжям космосу?
Це виявилось логічним продовженням моїх коротких метрів, тому що вони завжди були про певну форму самотності. Я ніколи не ставив собі за мету робити фільм про самотність, але ця тема наздоганяє мене кожен раз.
Космос — це те місце, де ця самотність відчувається просто безмежною, грандіозною і невиліковною. Це місце, де ніби не мала ступати нога людини, але ми все одно туди прагнемо, в доброму значенні цього слова. Тому я хотів побудувати історію останньої людини саме в космосі.
Мене колись питали, чому я не хочу зробити цю історію на Землі. Але для мене це була б зовсім інша історія. Так, може бути якась катастрофа, через яку зникли всі люди на Землі, але все-таки космос — це ідеальне місце для цієї історії.
У багатьох ваших коротких метрах, зокрема "Голден лав" і "Випуск'97", є тема людини, яка шукає зв'язку з іншими. Чи можна сказати, що цей наратив існує і в "Ти — космос"? Що для вас він означає?
Абсолютно правильно. Він продовжується або починається. Бо мушу сказати, що основна ідея народилася ще до коротких метрів. Тому, напевно, дивно бачити, що до цього я робив таке більш провінційне кіно і раптом встрибнув у космос. Хоча насправді було навпаки. Я блукав у космосі, а потім спустився на Землю. Чому це для мене важливо? Не знаю. Напевно, це універсальне відчуття, з яким стикався кожен. Кожен відчував себе самотнім, при тому що він може бути з друзями, може мати багатьох рідних і близьких йому людей, але все одно відчувати себе самотнім.
Мені здається, що в кожному фільмі я показую якісь виходи з цієї ситуації. Що треба знайти ще когось, що ми маємо спілкуватися, ми маємо йти на контакт, ми маємо шукати собі подібних і вибиратися з цієї ями. Це дійсно велика проблема. В різних фільмах вона може мати різний ступінь, але в будь-якому разі це проблема не тільки конкретної людини, а й людства, яке з кожним століттям все більше ізолюється.
Як семирічний процес створення фільму вплинув на його фінальну версію? Які проєкт трансформувався за ці сім років?
Насамперед — він вплинув на мене. Я став героєм своїх фільмів, мені здається. Депресивним, самотнім, з якоюсь манією доробити це кіно. Воно точно мене змінило, напевно, не в кращий бік.
Я точно потребую якоїсь "реабілітації", не в глобальному сенсі, але дуже хочу якнайшвидше почути зворотний зв'язок, реакції, емоції глядачів, бо я відчуваю, що це заповнить порожнечу, яка виникла за цей довгий період.
Сама історія трансформувалася дуже сильно. Сім років — це офіційний зріз, про який ми говоримо в межах співпраці з Володимиром Яценком. Але до Володимира я довго жив сам цією історією, і відлік можна почати з 2011 року, коли народилася коротка ідея — що буде, якщо вибухне Земля, а хтось залишиться у космосі?
І ось, якщо взяти ці два моменти — "Студвесна" і прем'єра в Торонто, — то історія дуже змінилась.
Розкажіть детальніше про зародження ідеї фільму, з чого ви починали?
Коли ідея тільки зародилася, я був ще студентом, і тоді я мислив дуже наївно, по-дитячому. Сама історія була доволі проста, комедійна, можливо навіть пародійна. І з часом, коли я стикався з якимись проблемами у своєму житті або ж бачив, що світ складніший, ніж я його уявляв, змінювалась і історія. Вона ставала більш драматичною, складнішою, я почав цікавитися астрофізикою і дуже круто змінив бекграунд.
Наприклад, раніше наші герої спілкувалися без якоїсь зупинки, потім я дізнався, що на відстані 700 мільйонів кілометрів має бути затримка, тому що навіть швидкість світла не пройде цей шлях за секунду. Так з'явилися паузи між спілкуванням героїв в три години, додалися інші космічні перепони і сам герой змінився. Відповідно, змінилася історія стосунків, вона стала не такою наївною. Все, що я проживав у своєму житті за ці роки, вплинуло і на сценарій.
Але перша презентація "Ти — космос" відбулася у межах "Студвесни"?
У 2007-му вступив у Національний авіаційний університет на юриста, це моя основна освіта, і я майже відразу зрозумів, що це не моя професія. Вона була доволі суха, відрізнялася від того, що я бачив у кіно. Я зрозумів, що зі всього юридичного я хотів просто виступати в залі суду і переконувати глядачів, що мій підсудний невинний. Це все, що мене цікавило.
На щастя, в авіаційному університеті вже декілька десятиліть існує легендарний творчий конкурс, який називається "Студентська весна". Кожну весну інститут або факультет має зробити концерт на 1500 глядачів. Сам концерт має форму: в першій частині має бути театральна вистава, приблизно на 15 хвилин, потім йде антракт і друга частина велика. Це такий концерт, збірна солянка різних номерів: танці, пісні, комедійні виступи, що завгодно. Це для мене була та драматургійна школа, де я почав цікавитися історією, як вона впливає на людей і яке місце я можу знайти в цій творчості для себе.
Декілька років я просто був членом команди юридичного інституту, але в якийсь момент виникла така ідея — що буде, якщо вибухне Земля? І десь орієнтовно у 2011 році ми поставили коротку виставу на 15 хвилин. Можливо, вже тоді вона мала назву "Ти — космос", я точно не пам'ятаю, але це була історія про двох людей, що вижили в космосі, а я грав головного героя. Сама вистава тоді була доволі дурна, студентська, зі згадками про реальність, абсолютно плювала на всі наукові тези. Але історія з того часу залишилася зі мною.
Які технології та візуальні ефекти ви використовували, щоб передати атмосферу космосу?
Це був виклик для всієї команди, бо глядачу якось начхати, що це перший український фільм про космос, він вже бачив "Інтерстеллар", "Марсіанина", "Космічну Одіссею" і вже має свій смак. Ми не могли зробити щось гірше, бо тоді це було б кіно, яке не заслуговує уваги.
З нашим бюджетом це точно була та ще пригода і ми намагалися її якомога швидше вирішити. Ми знайшли команду постпродакшену Magic Room, яка була з нами до самого кінця. Вони витиснули максимум, бо, напевно, за рік до завершення фільму всі бюджети вже закінчились і люди працювали просто на виснаження, на ідею. І це, напевно, мій біль, що я знаю, що можна зробити ще краще. Але кіно — це бізнес, який дуже тримається на грошах. Деякі люди можуть працювати на ідею, а є департаменти, які, так вже заведено, працюють погодинно. Мені здається, що ми досягли гарного результату, але є ця думка — що можна було ще краще, вона не надає мені спокою. Можливо, ми колись зробимо ще якийсь сайфай-фільм, кращий.
А з погляду більш технічного підходу? Як ви працювали з простором корабля та космосу?
Ми використали доволі класичну технологію рендерукомп'ютерна візуалізація — це процес отримання зображення за моделлю з допомогою комп'ютерної програми.. Ми намагалися все, що всередині кораблів, зробити реальним. Тобто у нас є робот-аніматронік, який дійсно існує на кораблі, він рухається за допомогою дистанційного пульту. І це дуже допомогло актору. Все, що за вікном, це вже CGI, VFX, створені командою постпродакшену.
Я також співпрацював з астрофізиками стосовно того, як має виглядати космос, певні елементи, дизайн корабля.
Я дійсно дуже хотів зробити цей підхід базовим для фільму. На жаль, не все вдалося, бо дуже важко пояснити, що вогонь має бути на 30 градусів гарячішим, і люди просто не розуміють, як це впливає на історію. Я знаю, як це впливає, але ще одна графіка – це додаткові витрати з бюджету. Тож довелося робити такий компроміс між науковою реальністю і нашою — робити кіно під час війни.
Чи могли б ви розповісти про виклики у створенні динаміки між персонажами далекобійника та робота?
Напевно, було важко тільки на початковому етапі — зрозуміти, яка динаміка між ними. І коли я знайшов ось цю серцевину їхніх стосунків — те, що робот постійно набридає Андрію зі своїми жартами, які він чув уже тисячу разів за ці 10 років, то тоді я зрозумів. Вони мають пройти цей шлях від повного непорозуміння до справжньої дружби. І коли я знав точку А і точку В, то вже легше стало будувати їхню арку.
Певним чином було важко знайти акторів на роль Андрія та робота. Це дійсно був виклик, щоб передати те, що було написано. Але завдяки Аллі Самойленко (українська кастинг-директорка — прим. ред.) ми впорались. Кастинг був дуже довгий на обидві ролі, але нам вдалося знайти власних акторів. Володимира Кравчука на роль далекобійника Андрія і Леоніда Попадько як голос робота Максима. саме з ними ми вже відшліфовували те, що було написано в сценарії. Це щастя, був час на репетиції для нас трьох. І це допомогло добудувати динаміку.
Які ваші подальші проєкти або плани в кінематографі?
Зараз я точно не думаю про проєкти. Мені хочеться нарешті не думати. Відчути цей момент. І зрозуміти, що закінчилось це виробництво. Що я можу просто споглядати і набиратися якогось нового досвіду. Але, так, звичайно, у мене є проєкти.
Один із найбільших готових — це проєкт "Трагедія", який насправді є трагікомедією. Це історія про недалеке майбутнє, де ми бачимо двох героїв — професора грецької міфології і його студента, які стають свідками того, що на землю повертаються давньогрецькі боги.
Вони обоє втратили своїх рідних, професор — дружину, а студент є сиротою. І це все відбувається після війни. Герої тільки починають відчувати наслідки цієї війни і намагаються з ними впоратися. Тоді вони розуміють, що якщо повернулися давньогрецькі боги, то, значить, десь є підземне царство, а значить, можна повернути своїх рідних. І у фільмі також будуть пісні.
Поки важко уявити, як це все буде, але мені дуже подобається ця історія, тому що вона розкриває тему втрати, яка зараз дуже болюча для кожного українця. Майже кожна сім'я втратила когось на цій війні і нам треба якось це пережити. І я задумую цей фільм як терапію. Можливо, це комусь допоможе.
Підтримайте збір Суспільного Мовлення разом із Фондом "Повернись живим" для батальйону безпілотних авіаційних систем 14 Окремої механізованої бригади ЗСУ.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
