Останні події в історії країни змушують нас наново оцінити важливу роль гумору як соціального клею української ментальності. Якщо президентом зумів стати телевізійний комік, це щось говорить про нас самих — і це варто дослідити. Що ми й зробили, виокремивши декілька визначних моментів в історії українського гумору та сміхової культури.
Звісно, їх існує набагато більше, тож ми закликаємо, по-перше, розпочати власні дослідження та вивчення теми (хтозна, може, серед сучасних гумористів причаївся Пророк Нашого Часу?). А по-друге, писати в коментарі інших вартих згадки українських творців комедії, щоб ми зробили гідне продовження (бо комедійні аспекти творчості Шевченка й Гоголя точно потребують окремої статті).
Зеленський в даному випадку виступає як точка зворотнього відліку: відштовхнувшись від нього, ми заглиблюємось в історію. Щоби трохи пізніше, грунтовно вивчивши історію нашого гумору, зуміти адекватно оцінити цю подію і вплив комедії «95 кварталу» на суспільство взагалі.
Іван Вишеньский — православний полеміст (1550-1621)
У 1600 році була укладена знаменита "Книжка" Вишенського — українського православного полеміста й сатирика. Його літературний голос пролунав у часи відчаю українського народу, в період розгулу польскої та литовської шляхти — і відіграв роль у збереженні української державності. У своїх творах Іван Вишенський займав принципову позицію: завжди ставав на захист знедолених і відтворював реальні картини з побуту та життя співвітчизників. "Гумор" і сатира в його творчому доробку слугували інструментами нищівного таврування й висміювання усіх "кровоїдів, сластоїдів, куроїдів та шафранолюбців", які посміли наживатись на народному горі.
Найбільше зло письменник вбачав у діях вищого українського духовенства, яке занедбувало святі місця, накопичувало багатства й оточувало себе непомірною розкішшю з тих грошей, що натруджені руки вірян давали на віру Христову. Однак його "Книжка" за зрозумілих причин так і не була надрукована, а ім’я Вишенського забули аж на 250 років, допоки в 1865-му його наново не "відкрив" Микола Костомаров.
Читайте також: "Гід по дитячому контенту: від Біллі Айліш до Майнкрафту"
Лист запорожців турецькому султанові (1676)
Мабуть, це був перший "вірусний пост" за три з гаком сотні років до Facebook та соцмереж. Чудовий приклад особливого козацького гумору. Як ми знаємо з історії, турецький султан Мухамед IV в 1675 році вчинив набіг на Кримське ханство, після чого написав козакам своєрідний "ультиматум". У ньому він терміново наказував запорожцям здатись і намагався придушити їхню волю своїми численними титулами ("брат Сонця і Місяця", "цар над царями", "ніким непереможений воїн"). Козаки не лише не злякалися, а ще й написали саркастичний коментар до цього пафосного звернення, ключовим мотивом якого є фраза "Не будеш ти годен синів християнських під собою мати". Гумористичне оформлення цього листа — щось подібне до хіп-хопового батлу — не тільки смішить українців уже декілька століть, а й послугувало приводом для всесвітньо відомої картини Іллі Рєпіна, який дуже надихнувся цією незвичною, як для міжнародної дипломатії, ситуацією.
Григорій Сковорода — геній з народу (1722-1794)
Про Сковороду вже багато чого написано, а про його численні "заняття" досі ходять легенди: філософ, поет, байкар, педагог, "скоморох Божий". Висловлювання Сковороди про світ, який ловив його, та не спіймав, міцно викарбувано на національному тлі. Митець зробив багато чого для становлення української гумористичної традиції, "оженивши" її з сучасністю. Абсолютною класикою вітчизняного гумору вважається його вірш "Всякому городу нрав і права". Тут завдяки сатиричним прийомам під роздачу підпадають і кар’єристи, які для чинів "вугли панські труть", і купці, що "при аршині все лжуть", і юристи, що "строять на свій тон права"... Відповідно до своєї природи Сковорода, як відомо, багато подорожував та мав звичку дослухатися до всіх соціальних верств населення — полюбляв створювати таку собі поліфонію тогочасного українського соціуму.
Його гумор, радше, був смішним саме тому, що кожному в картині світу Сковороди знаходилось місце — і кожен міг упізнати себе (та свої недоліки). Будучи "народним письменником", він віддячив за це українському народу відомим циклом байок: "Голова і тулуб", "Бджола і шершень", "Олениця і кабан", "Баба та гончар". Ці оповідки зараз вважаються справжньою вершиною українського народного гумору, адже Сковорода наділив їх численними прислів’ями та приказками. Деякі з них стали культовими: "Якби не був свинуватий, то не був би і багатий", "Пан не любить правди, як пес мила", "Нема гіршої долі, як жити без волі", "Яка пташка, така й пісня", "Не той козак, що за водою пливе, а той, що проти".
Читайте також: "Чого нас вчить і що показує сучасне українське кіно"
Іван Пастелій — сатиричний поет (1741-1799)
Життєвий шлях Пастелія, попередника Григорія Сковороди та послідовника ідей Вишенського, проходив через духовний сан. Він сповідував ортодоксальне християнство, але у гуморі вбачав можливість достукатися не лише до "віруючої публіки", а й до більш широких загалів. Найвідомішим його твором вважається "Пісня Пастелія", в якій Іван дошкульно опонує пастирам і сановникам: "Апостольство тобі єсть поручено / Людей просвіщати од Бога дано / А ти сам во тьмі ходиш / І всіх за собою вводиш / Во ров пекельний!".
Іван Пастелій в першу чергу намагався врятувати основні принципи християнської віри заради простого люду, показати їм те, що багато тогочасних духовників замилюють їм очі заради користі, а справжня віра та життя за Божими законами виглядають трохи інакше. Поет акцентував на тому, що кожна людина в першу чергу має власні індивідуальні стосунки з Богом, які необов’язково довіряти, так би мовити, "посередникам".
Іван Котляревський (1769-1838)
"Енеїда" Котляревського — новий етап розвитку сміхової української культури. Авторське використання модної бурлескної традиції допомогло письменнику в його небезпечній хрестовій ході проти феодально-кріпосницької системи в Російській імперії. "Енеїда" стала першою друкованою книжкою, написаною українською розмовною мовою — і це мало колосально позитивний ефект на всю національну словесність. До появи цього твору ніхто не спромігся так тонко відтворити буденне життя українського суспільства, з усіма проблемами й негараздами, вдавшись при цьому до ювелірної стилізації під поему давньоримського поета Вергілія.
Остап Вишня (1889-1956)
Знамениті "усмішки" Павла Губенка під псевдонімом "Остап Вишня" — це, знову ж таки, Facebook до того, як з’явився Facebook. Він не одразу прийшов до письменництва та журналістики, спочатку пропрацювавши фельдшером в армії та хірургічному відділі Південно-Західної залізниці. Це дало Павлу змогу надивитися на людські характери і досхочу назбирати персонажів, до того ж у різних складних умовах. Саме там він помітив, що навіть у скрутному становищі сміх є великою розрадою для людини, влучна гумореска допомагає переносити страшенний біль, а усмішка та блиск в очах повертають волю до життя.
Тож після навчання та фельдшерської практики з 1919 року Губенко почав писати свої фейлетони — і публікував їх у щоденних газетах. Лишив велику спадщину: приблизно дві з половиною тисячі коротких, влучних, дотепних, але добрих за своєю суттю творів, в яких намагався відтворити вади людини і суспільства без сатиричного загострення. Викликати усмішку в читача та, можливо, змусити його замислитись над важливими речами.
Джентльмен-шоу (1998-2005)
Олег Філімонов із друзями звів одеський фірмовий гумор у сталу величину, популяризувавши цей символ Південної Пальміри. Перевтілення Школьника і Гоппа, вуса Євгена Хаїта і лисина Влада Царьова стали атрибутами відмінного вечора. Школярі, які начепили білі шарфи на піджаки або пальто, прозивались джентльменами. Хлопчаки в сірих майках — жителями комунальної квартири, а всі "наймодніші" були корєшами, як герої буффонади "Елка і корєша". Завдяки "Джентльмен-шоу" ми вперше дізналися про телефонний тероризм, високу моду і комп’ютерну графіку для заставок.
Шоу довгоносиків (1996-1999)
Заставка цієї програми за рівнем саспенса перебуває на одному рівні з телекомпанією "ВІД". Навіть якщо зараз спробувати відшукати випуски "Довгоносиків", то від самої мелодії в голові з’являються спогади про дитячий страх, коли з заплющеними очима біжиш вимикати телевізор, щоб потім не снилися кошмари. Дивно уявити, що шоу, побудоване на гуморі з таким рівнем карколомного абсурду, протрималося 70 епізодів на українському телебаченні кінця дев’яностих. Адже те, що виробляли на екрані харизматичні актори на чолі з Віктором Андрієнком — це абсолютно гідна відповідь британським класикам абсурдного гумору "Монті Пайтон".
Каламбур (1996-2001)
Таку назву носила геніальна комік-трупа з Одеси, створена на основі унікального колективу "Маски-шоу". Це було навіть не скетч-шоу, а такий собі телевізійний комедійний журнал з кількома постійними рубриками. Якогось додаткового представлення герої шоу не потребують.
Одна лише німа "Дєрєвня дураков" (Баба, Мужик-вусань, Морячок, Ведмідь) може вважатися повноцінним психоделічно-гумористичним досвідом будь-якого українця, який мав телевізор у середині 90-х. Нині "Каламбур" є класикою української телевізійної комедії, до якої цікаво звертатися досі.
Уникаючи ненормативної лексики в дусі якого-небудь "Камеді клабу", у цьому тележурналі багаторівневі складні жарти могли поєднуватись з абсолютно банальною комедією положень про сп'яніння від самогону — і в будь-якому випадку було неймовірно смішно.
