Менше як рік у Львові на території колишнього ринку в районі Підзамче існує галерея "Товари з Європи". Це яскраво-блакитний кіоск, який художники Анастасія Шергіна й Ігор Тимощук заповнюють сучасним мистецтвом та розмовами про культуру.
Такі простори, засновані художниками, для Львова не є чимось незвичайним. Станом на зараз однією з найдавніших таких галерей є Detenpyla Gallery, що була заснована колективом "Відкрита група" 5 березня 2011 року (вона розташована у квартирі на вул. Кардинала Гузара, 7).
Прикладом кіоску як центру, де створюються мистецькі проєкти, є "Міський театр" у Києві — його історію Суспільне Культура розповідало у матеріалі. Такі центри здебільшого постають в умовах, коли до виставкового простору музею, артцентру чи галереї немає або бракує доступу — більше про це ми розповідали у нашому матеріалі.
Як та чому постала галерея "Товари з Європи"? Чому отримала таку назву? Всі ці питання Суспільне Культура поставило її засновникам Анастасії Шергіній та Ігорю Тимощуку.
Хто та коли створив галерею "Товари з Європи"?
Анастасія: "Товари з Європи" або ж просто "Товари", як звикли їх називати ми та наші гості, були створені у жовтні 2024 року двома молодими, амбіційними, трохи фрустрованами та з різних сторін дотичними до культури й мистецтва Анастасією Шергіною та Ігорем Тимощуком.
Ігор: "Руйнація відбувається там, де втрачається спільність. Простір набуває мистецької цінності через наявність творчих інтервенцій, які надають йому значення. Вони ж, своєю чергою, формуються завдяки участі спільноти та визнання цього простору як значущого. То що ж необхідно, аби урбаністичний занепад став частиною культури?" — з таким словами "Товари з Європи" вперше відкрили свої двері для глядача 12 жовтня 2024 року о 17:00 з однойменною виставкою.
Впізнати її можна було за властивим синім кольором та підозрілим скупченням людей на, здавалось би, вже закинутому ринку. Ще декілька років тому на цьому місці продавалася іспанська оливкова олія, польські йогурти та італійська кава, а раптом в один день з'явилося мистецтво.
Для чого ви особисто це робите? Що вас у цьому процесі надихає?
Анастасія: Якби мене спитали, навіщо взагалі я займаюсь мистецтвом, одна з моїх головних думок полягала б у тому, що воно дає мені відчуття свободи. Так само і наш простір — це такий собі невеликий синій острівець свободи, який з'явився в дивний час у дивному місці.
Якщо позбутись смішних метафор, то основна мета нашої діяльності полягає у створенні альтернативного та незалежного простору, який би міг стати платформою для ряду висловлень, які не приймуть формальні інституції.
Тут ми маємо можливість не просто виставляти художників, а й формувати власну позицію шляхом кураторської роботи. Об'єднання не просто навколо ідеї, а й навколо конкретного місця, часу та подій дає набагато сильніший поштовх нашим ідеям і баченням.
Ігор: Я помітив, що чим активніше моє існування в культурній площині, тим більші дистанції треба долати заради спільнотності. В якийсь момент думаєш — а чи можна зробити так, щоб усі збиралися поруч з тобою? Як виявилось, можна. Можна взагалі багато чого.
Справді надихає свобода.
Скільки проєктів вже було реалізовано? Який ваш бюджет кожної виставки?
Анастасія: За 9 місяців існування "Товарів" ми реалізували 6 виставок, 1 концерт, 5 артісттоків, 3 фінісажі та 1 публічне обговорення.
Наші події не мають сталого бюджету, оскільки все фінансування здійснюється виключно з нашої власної ініціативи та за власний рахунок. Нашим резидентам ми надаємо все необхідне обладнання, технічний супровід для монтажу та, за наявності, покриваємо інші витрати, пов'язані з проєктом.
Ігор: Я розкажу хронологію виставок:
- Жовтень 2024: "Товари з Європи", Анастасія Шергіна, Тимощук Ігор;
- Листопад 2024: "Здоровий сон, страшної людини", Олег Сусленко;
- Грудень 2024: "На місяці оголошено погіршення погодних умов", Анастасія Шергіна;
- Січень 2025: "* ******* ***** ****** * **** **** *****", Гліб Ященко;
- Квітень 2025: "Усюди і Ніде", проєкт It’s Love Darling;
- Червень 2025: "Що в собаки в голові?", Ганна Гак.
Хто ваша аудиторія?
Анастасія: Складно окреслити в кількох словах. Насамперед це люди, які поділяють з нами спільні цінності та фрустрації.
Думаю, це ті, хто так само прагне мати певну альтернативу та вільний для висловлювань майданчик.
Ігор: Гості простору кожен раз відрізняються — від ексцентричних персонажів району Підзамче, місцевих працівників і до затятих представників мистецької спільноти.
Наші двері відкриті для кожного: ось цей вільний незаангажований настрій багато кому до душі, і це приємно. Хто б з якими регаліями не прийшов, отримає рівноцінне ставлення.
Як працівники ринку ставляться до сучасного мистецтва? Чи можете згадати першу реакцію ринкових продавців на ваш проєкт?
Анастасія: Від самого початку ми прекрасно усвідомлювали, що є чужорідним об'єктом в очах місцевих працівників та жителів. Та "вмонтувати" себе у вороже середовище було абсолютно свідомим рішенням, така собі "зворотна джентрифікація", дзеркальна ситуація того, що відбувається через дорогу (йдеться про Jam Factory Art Centre, — Ред.).
За весь час роботи ми зіткнулися з повним спектром реакцій в бік нашої діяльності: від тотального нерозуміння того, хто ми і що тут робимо, та, відповідно, відкритої агресії до повного прийняття тої ситуації, що склалась. У всіх випадках ми працюємо над тим, щоб пояснити мету і наміри діяльності "Товарів з Європи".
Галерея не випадково розміщена не за закритими дверима квартир чи під'їздів, а працює в публічному просторі, даючи змогу потрапити до неї не лише закритому колу осіб, а й випадковим перехожим.
Ігор: Ще перша однойменна виставка була націлена на дослідження наших стосунків із цією екосистемою. Тут грає цікавий фактор, що ти не вибудовуєш знайомий для себе контекст у зручних стінах, а радше втручаєшся у кардинально чужий, намагаєшся порозумітися з усіма процесами навколо. Що для нас, що для місцевих це вихід із зони комфорту, бо завжди легше обгородитися, аніж безпосередньо взаємодіяти з незрозумілим. Ми провели так багато часу на цьому місці, що уже знали графік кожного працівника, їхні імена, історії та звички, документуючи це для себе. Але для них, на той момент, ми й надалі залишалися невідомими особами, що роблять якісь невідомі речі.
Інсталяція, яку ми побудували, частково дала поштовх для першого контакту: білі стіни та розсипані гроші — іронічно, але саме так бачать сучасне мистецтво через дорогу не тільки люди не "в контексті", але й ті хто безпосередньо з ним працюють. Ось так деякий час і стояв ларьок, наповнений фальшивими грошима, — річ, яка точно викликає питання, і ми радо на них відповідали.
Так із кожним наступним проєктом у "Товарах" ми все більше звикаємо одне до одного та приймаємо певні особливості в робочих процесах. Уже не так дивно, якщо якийсь пан на Підзамчі вітається з тобою і питає, чи у нас відкрито і чи є що нового глянути, коло його улюбленого генделя на ринку. А ти відповідаєш: "Галереї в понеділок не працюють". У відповідь отримуєш: "О, нічого собі, буду знати".
Ваша галерея розміщена в ларьку на ринку, де головними є товарні відносини, сформовані капіталістичним світом. Водночас ваша галерея є некомерційною. Чи є вона соціально критичною або навіть політичною? До кого чи до чого спрямована критика?
Анастасія: "Товари з Європи" першопочатково були утворені як критика, передусім ситуації, що склалась на той момент у Львові серед галерейних просторів. Я особисто відчула гостру кризу серед просторів і платформ. Відсутність фізичного місця, де я би хотіла презентувати своє мистецтво, стала одним із основних поштовхів для пошуку альтернативи. Її відсутність посприяла організації власного суб'єктного майданчика.
Ігор: Я люблю казати, що ми будь-яким проєктом чи то подією робимо стейтмент, а глядач сам вирішує, чого він стосується, і чи стосується взагалі. Це дає простір для обговорення без прямої пропаганди якихось думок.
Яке місце у вашій роботі займає іронія?
Анастасія: Іронія була і є важливою складовою нашої діяльності, нею просякнута наша комунікація та частина запрезентованих у "Товарах" проєктів.
Складно не сприймати власну діяльність без іронії, враховуючи саму абсурдність існування галереї в ларьку на закинутому м'ясному ринку, що розташований навпроти величезного артцентру.
Передусім ми націлені на максимальну відкритість та відсутність цензури, за такої позиції важливо зберігати іронічне ставлення до навколишніх процесів, щоб не перетворитись в n-ну закриту тусовку "для своїх".
Ігор: Чим більше я про це думаю, тим більше я усвідомлюю, наскільки наш підхід пронизаний іронією. Ти працюєш на ринку, але твоя першочергова мета — це не продаж робіт. Наш умовний логотип — це зірки Євросоюзу, які зараз часто майорять серед логотипів інституційних партнерів, але усю роботу та забезпечення галереї ми фінансуємо самостійно. Дизайн-код, який ми створили, також працює десь "на межі". Згадалося, як наші перші афіші у місті зривали, бо думали, що це реклама реального магазину, а не заклик прийти на відкриття виставки. Та, як на мене, ця іронія зовсім не в'їдлива, а підкреслює загальний абсурд усього, що відбувається навколо.
Чи можете сформулювати, яке мистецтво вас цікавить?
Анастасія: Я зацікавлена і відкрита до цілком різних та контрастних проєктів. Не існує якогось одного чіткого критерію, за яким відбувався би відбір робіт, які ми хочемо показати, що, власне, і можна прослідкувати від початку нашої діяльності.
Єдина умова, на яку ми звертаємо увагу наших резидентів, — це специфіка самого місця, його архітектура та культурні нашарування. Нам важливо, щоб представлені проєкти брали до уваги ці фактори в експозиційних або сенсових навантаженнях.
Ігор: Дійсно цікавлять ті, хто зможе відчути це місце так, як змогли ми. Тому кожен із резидентів перед початком роботи отримує не лише ключі, а й ряд екскурсій та спілкування, що допоможе налаштуватися.
Мені до вподоби реалізовувати щось, що Львів ще не бачив, дебютні виставки або нові контексти уже знайомих на території авторів.
Як "Товари з Європи" формують довкола себе спільноту?
Анастасія: Спільнота, що формується навколо "Товарів" — це стихійне у всіх проявах явище. Ми не мали конкретних плану чи стратегії стосовно аудиторії, яку зацікавить наш простір, все відбулось і продовжує відбуватись у максимально природний шлях.
Ми пропонуємо місце та можливість опинитись поза звичним форматом. За час діяльності знайшлось доволі багато людей, які хотіли б скористатися цією опцією.
Ігор: Для мене "Товари з Європи" відповідають на питання: що ж буде, якщо створити мистецький простір у місці, де від початку немає попиту? Де так званого мистецтва ніхто не просив і просити не буде. Такий контраст спрацював нам на користь. Колоритний простір весь час змінюється і заростає новими контекстами та історіями, в які будь-хто може бути залучений.
Досвід кожної події — це теж щось кардинально нове. Мабуть, ось це відчуття неочікуваності й приваблює таку кількість людей. Що буде сьогодні? Офісні монітори на торговельних рядах? Свіжий компот та пиріжки на фуршеті? Нові галерейні стіни? Чи делегація іноземних гостей?
У Львова досить велика історія низованих галерей та ініціатив, більшість із цих галерей були створені через брак інституцій. Як ви гадаєте, чому ця практика тут є важливою та актуальною у різні роки?
Анастасія: На мою думку, відповідь уже закладена в самому питанні: брак можливостей породжує логічне бажання ці можливості створити. За тих чи інших причин, аналізувати які я наразі не берусь, у Львові досі гостро відчувається відсутність платформ та майданчиків для висловлювань, а також спільності й спільнотності, які мали б формуватись навколо.
Ігор: Молоді ініціативні люди щось робили, роблять і далі будуть робити. А коли перестануть робити, то будуть ходити й підтримувати наступних молодих та ініціативних. Природний стан речей — най воно так і буде.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
