Олексій Ануля з Чернігівщини був кікбоксером і з початком повномасштабного вторгнення пішов служити кулеметником 21-го окремого стрілецького батальйону. Брав участь в боях за Лукашівку в кінці лютого — на початку березня 2022 року, потрапив у полон. Після звільнення вперше приїхав на місце боїв, знайшов свій автомат, який заховав 20 місяців тому після бою, та шеврон з прапором України, схожий на який його росіяни змушували їсти в полоні.
У Лукашівці загинули побратими Олексія — Артем Шеремет та Юрій Ворона.
"Це місце нашого крайнього бою в селі Лукашівка. В нас тут була лінія оборони. Поряд зі мною Галина Олександрівна. Це мама Юри Ворони, мого товариша. На фото ще Шеремет Артем Валерійович, другий кулеметник нашого розвідвзводу, який також загинув на цьому місці", — каже Олексій.
У березні 2022 року росіяни все-таки зайшли в село. Вцілілому Олексію довелося переховуватися на околицях.
"Я сів під стовп, і бачу як танки вже пішли в село. І перший танк їхав, башту в мою сторону. І у мене така думка – оце життя так якось закінчилося… Просто все. Я просто лежав. Мені потрібно було прийти в себе. У мене було поранення. Пищали вуха. Контузія. Мені потрібно було відлежатися і набратися сил. Так я пролежав 12 годин".
Тоді Олексій вирішив сховати свій автомат, документи, нашивку з українським прапором та медаль учасника АТО, яка належала на той момент вже загиблому побратиму Артему Шеремету.
"Зі мною були нашивки, був автомат. Я автомат поклав під себе. Поклав автомат під підборіддя… Я думав застрелюся, і все".
В Лукашівці Олексій переховувався кілька днів. Потім пішов до Слободи, де жив його кум. Там думав пересидіти, але потрапив у полон.
"Я почав вибігати з села, і побачив уже на інших вулицях підбиті танки, БМП, збиті траки. І спочатку в одну сторону – там побачив російських солдатів, потім в іншу сторону – там також російські солдати. Хтось уже сказав, що я перебуваю у селі, і почалась зачистка подвір’їв усіх. І я просто підняв руки й пішов на них".
У полоні Олексій пробув 10 місяців – спочатку в Чернігівській області, потім його вивезли до Росії. Каже, вижити допомогла спортивна підготовка. Обміняли 31 грудня 2022 року. Після цього проходив реабілітацію. До Лукашівки приїхав з мамою загиблого Юрія Ворони — Галиною Бухмій.
"25 років йому було. Він 16 січня повернувся з Англії. З роботи тільки. Він у мене не був військовою людиною. Він навіть в армії не служив. Він у мене був боксер, спортсмен, триразовий чемпіон Чернігова. Останній раз я з ним говорила 6 березня це було. Він сказав мені таку фразу: «Як помирати – значить, доля така». У мене троє дітей, але Юра був особливою дитиною. В нього було велике добре серце", — розповідає пані Галина.
На місці останнього бою Юрія, його мама разом з Олексієм Анулею замінили український прапор.
Підписуйтесь на Суспільне Чернігів і на інших платформах: Telegram, Facebook, Viber, YouTube.
