Луганський обласний академічний український музично-драматичний театр тепер поміщається у п’яти кімнатах київського МЦКМ (Жовтневого палацу), де тепер будує камерну сцену на 80 місць. Це вже третій переїзд театру: у 2014 році, з початком російсько-української війни, він переїхав із Луганська до Сіверськодонецька, після повномасштабного вторгнення у 2022 році — до Сум.
На службовому вході МЦКМ нас зустрічає директор — художній керівник Олександр Гришков. Він родом із Луганська, але до театру приєднався вже тоді, коли той переїхав до Сіверськодонецька, а очолює його з 2022 року. До цього протягом семи років він працював заступником попереднього директора Сергія Дорофєєва (який, до слова, зараз також переїхав до Києва і став директором-розпорядником у Молодому театрі).
Гришков проводить нас у кімнату, де планують розмістити фоє. "Коли ми приїхали, в нас навіть стільців не було. Оці пуфіки — це наші елементи декорацій, — каже директор — художній керівник. — Я пройшовся по МЦКМ, бачу — стільці! Запитав, чи можна їх взяти — вони були не проти".
За гримерними столиками звернулися до Театру Франка по сусідству, з яким дружать багато років — там якраз проводять ремонти в гримерках. Також Театр Франка віддасть Луганському костюми, які готує на списання. Добросусідські стосунки мають і з Молодим театром: їхній столяр — виробник декорацій зараз виготовляє амфітеатр для глядачів Луганського театру.
Суспільне Культура запитало в Олександра Гришкова, як разом із театром переїжджають актори й репертуар та що значить "перемістити театр".
Театр у Луганську: об’єднання і розкол трупи
За іронією, Луганський театр починався з обслуговування військових частин і шпиталів у роки Другої світової війни. Його створили в Харкові 1941 року, і він тоді мав назву Харківський український драматичний театр. Через кілька років до нього приєднали трупи з Вінниці та Запоріжжя.
До Ворошиловграда — сучасного Луганська — театр переїздить у 1944 році, й відтоді його називають Ворошиловградським обласним українським музично-драматичним театром. Тоді в Луганську були зруйновані всі театральні й клубні приміщення, тому театр базувався в області, в місті Ровеньки, а виступав у Лисичанську, Попасній, Комунарську (сучасному Алчевську), зокрема у відновлених шахтах та на будівельних майданчиках.
У 1970 році театр нарешті отримує приміщення в Луганську з глядацькою залою на 800 місць, а також сучасну назву — Луганський обласний музично-драматичний театр. Утім, там має грати дві трупи — українська та російська. Вони співіснують протягом двадцяти років.
Лише в 1990 році, беручи до уваги клопотання обласного управління культури, колективу театру і громадськості міста, театр реорганізовують у два самостійні. Перший, з українською трупою, зберігає за собою назву, а другий тепер зветься Луганським обласним російським драматичним театром. Театр російської драми залишається працювати в старому приміщенні — на Коцюбинського, 9-А, а український театр отримує нове, на Оборонній, 11. Але це стається лише в 1999 році.
На початку двотисячних у трупі українського театру — близько 70 артистів. За рік роботи вони в середньому показують 300 вистав для 75 тисяч глядачів та випускають близько семи прем’єр. У 2002 році Луганському театрові дають статус академічного.
Після початку російсько-української війни колектив театру фактично ділиться на три частини: третина акторів їде до Росії, ще третина обирає залишитися в окупованому Луганську, а інші вирушають до України.
Трупа, яка залишається в окупованому Луганську, перекладає вистави російською та відмовляється від слова "український" у назві. Театр називають "На Оборонной". Його художнім керівником стає актор Михайло Голубович (також Голубович очолював управління культури і мистецтв Луганської обласної державної адміністрації з 1996 до 2005 року — Ред.)
"Це була людина, яка асоціювалася в усіх з українським. Він знімався в гарних фільмах у Радянському Союзі (як-от "Пропала грамота", — Ред.), був заслуженим та народним артистом УРСР. Але обрав такий шлях і почав підтримувати окупаційну владу", — коментує очільник Луганського театру Олександр Гришков.
Михайло Голубович помер у жовтні 2023 року у віці 79 років — за два місяці після отримання звання заслуженого діяча мистецтв РФ. Луганський театр на окупованій території назвали його іменем.
"Я маю відчуття, що вони (Луганський театр на окупованій території — Ред.) стежать за нами. Але ми за ними не стежимо", — додає Олександр Гришков. Раніше він жив навпроти будівлі театру в Луганську.
Переїзд до Сіверськодонецька: єдиний театр у регіоні
Тим часом наприкінці 2014 року український театр переїздить із Луганська до Сєвєродонецька (нині Сіверськодонецьк). Що означає цей переїзд на практиці? Його тодішній очільник Михайло Кошовий бере печатку, статут, одного актора й головного бухгалтера та переміщається в інше місто.
За пів року директор іде на пенсію, і на посаду приходить Сергій Дорофєєв. "Спадок, який мені дістався, — три тисячі гривень у касі театру, менш як десять акторів, одна вистава в репертуарі, дві — в розробці", — розповідав він. Майже синхронно з Дорофєєвим у театр приходить і Олександр Гришков, який стає його заступником.
Директор — художній керівник починає обдзвонювати акторів, які вже опинилися в різних куточках України, і деякі з них погоджуються приїхати. Хтось відмовляє, бо вже знайшов собі роботу в інших театрах, поки театр розв'язував питання переїзду. Також на роботу беруть випускників та студентів театральних вишів із Луганська, Харкова, Києва та Дніпра. Таким чином вдається сформувати трупу з близько 20 артистів.
Трохи пізніше, у 2016 році, до театру доєднується Володимир Московченко, який і раніше був там головним режисером. У 2014 році Московченко також виїхав із Луганська. Посаду головного режисера обійматиме до 2021 року. Після другого переїзду театру продовжить ставити вистави як запрошений режисер у Сумах.
Спочатку театрові, який був єдиною театральною установою не лише в місті, але й у всьому регіоні, доводиться виступати на різних майданчиках. У Сіверськодонецьку їм пропонують приміщення колишнього театру драми, яке протягом 15 років перебуває в аварійному стані: ще у 2001 році пожежа на бульварі Дружби народів, 21, знищила частину глядацької зали, гримерних, даху. Сама трупа на чолі з керівницею майже у повному складі виїхала до Росії у 2014 році. Тих акторів, які залишилися, взяли на роботу до Луганського театру.
Приміщення було в жахливому стані, із дірками в підлозі й стелі, згадує Олександр Гришков. Поки тривав ремонт, майже рік репетиційною базою для артистів був дитячий садочок. У процесі ремонту виявили, що під фундаментом там був закопаний танк часів Другої світової війни. Його не змогли витягнути, тому просто розпиляли на дві частини. На одній із них збудували фундамент нового театру. Це підтвердило міську легенду про те, що у фундаменті законсервований радянський Т-34, підбитий у 1943 році.
"Коли ми будували театр у Сіверськодонецьку, то в нас було відчуття, ніби ми будуємо свій власний дім. Ми і ставилися до театру як до свого дому", — каже Олександр Гришков. Новозбудований театр — із фонтаном у дворі та сучасним звуковим і світловим обладнанням — відкривають у 2017 році.
До Сіверськодонецька переїздить не лише театр, але й багато луганців, які любили туди ходити. Утім, аудиторію складали й місцеві. За словами Олександра Гришкова, вони прийняли українськомовний театр не одразу: "Коли ми вже відкрили будівлю театру, біля входу висіла афіша казочки. Пам’ятаю: повз проходили бабуся з дитиною, і дитина захотіла піти на цю казочку. А бабуся їй відповіла: «Ето нє на нашем язикє». Але поступово нам вдалося змінити ставлення, спільними діями ми почали українізацію. Нарешті, коли ти приходив у аптеку та звертався українською мовою, тобі відповідали українською. І це теж заслуга нашого театру".
Двадцять третього лютого 2022 року в театрі ще тривають репетиції, а вже наступного дня там починають готуватися до евакуації. Трупа залишила Сіверськодонецьк майже в повному складі — 98 %. На окупованій території залишилася лише частина технічної команди й декілька акторів, уточнює Гришков.
Будівлю театру, де в перші місяці повномасштабної війни облаштували гуманітарний склад, військові армії РФ розстріляли з танка в червні 2022 року. Ось що каже під час допиту в СБУ один із російських військових родом із Донецька, якого українська армія взяла у полон (подаємо переклад українською):
"Перша ціль [у Сіверськодонецьку] — це був драмтеатр. Треба було із заднього боку будівлі розібрати прохід для піхоти. У тому, що там ЗСУ, впевненості не було, але в драмтеатрі були мирні мешканці, які забарикадувалися…"
Театр повністю вигорів ізсередини, залишилися лише стіни та кілька вцілілих кабінетів. Те, що не зруйнувала армія РФ, зруйнував час. Щоправда, окупаційна влада оголосила про намір відновити театр, каже Гришков: "Вони вже відбудували будівлю апеляційного суду, який розташований навпроти театру, але сам театр поки ні".
Театр у Сумах: два колективи під одним дахом
Після початку повномасштабної війни частина трупи поїхала до Дніпра, частина — до Дрогобича Львівської області. У Дніпрі трупа кілька днів жила просто в театрі "Драміком", куди запросив директор — художній керівник Сергій Мазаний. "Місто було повністю забите, було навіть важко знайти місця в готелі", — згадує Олександр Гришков, який також поїхав до Дніпра.
За кілька місяців ухвалюють рішення переміститися до Сум. "По-перше, на той момент у Сумах було спокійно, росіяни вийшли з області. По-друге, треба було зберегти колектив, не можна було допустити, щоби люди порозходилися. До того ж Сергія Дорофєєва запросили очолити Сумський театр імені Щепкіна, і сама будівля театру була доволі велика", — розповідає Олександр Гришков. Після переїзду він стає директором — художнім керівником Луганського театру. Дві трупи починають співіснувати під одним дахом.
Коштів знову не вистачає, але основна частина трупи все-таки переїздить удруге: 1 серпня 2022 року колектив уже в Сумах, а вже 16-го дає у місті першу виставу. Від переїзду відмовляються здебільшого ті, хто після евакуації із Сіверськодонецька потрапив до Києва та Дрогобича, згадує Гришков. Деякі артисти балету виїхали за кордон.
Під час сумського періоду театру двоє працівників театру доєднується до лав ЗСУ. Це артист балету Сергій Єрошкін та Роман Багуля (столяр декорацій). Раніше у військо пішов також актор Євген Гавва, який після повномасштабної війни поїхав до Львівського театру імені Дрогобича. Працівникам театру, які служать, допомагають коштами в разі потреби.
Крім того, частина колишньої команди приєдналася до трупи в Сумах пізніше, як-от керівниця пошивного цеху Олена Рижичева, яка встигла попрацювати у Львівському театрі імені Дрогобича, та акторка-вокалістка Юлія Сідорченко, яка також приїхала зі Львова.
"Актори Луганського театру пішли працювати у Сумський на 0,5 за сумісництвом, і навпаки — актори Сумського театру за 0,5 працювали в Луганському. Іноді вони так захоплювалися роботою, що забували, де вони працюють, і доводилося їм нагадувати, що це різні установи, — каже Олександр Гришков. — Не можу сказати, що у нас із Сергієм Дорофєєвим зовсім не було конфліктів, але ми разом шукали рішення, їздили на гастролі, закривали разом театральні сезони. Тобто нормально жили".
Зараз Сумський театр, судячи з афіші, грає вистави лише в укритті. За словами Гришкова, про переїзд він задумався ще у 2024 році, коли стало очевидно, що безпекова ситуація у Сумах погіршується.
"Три дні в місті могло бути тихо, а потім гучно. Суми — невелике місто, всього 250–300 тисяч населення (приблизно як у Голосіївському районі Києва). Якщо вибухи на одному кінці міста, дуже добре чутно й в іншому", — каже директор — художній керівник.
Спочатку він шукав варіанти у Львові, де, як здавалося, найбезпечніше. Але тоді не отримав підтримки колективу, тож продовжив пошуки в Києві. Звертався і до Луганської адміністрації, яка зараз базується у Дніпрі. У столиці мали кілька домовленостей, але врешті погодили з Луганською адміністрацією суму оренди в МЦКМ.
Театр у Києві: головне — це люди
До Києва театр переїхав на початку серпня 2025 року. "На щастя, із Сум нам вдалося вивезти все. Дуже переживав за вартісне звукове і світлове обладнання, тому вивезли його раніше і зберігали на складах Театру Франка. Щодо іншого, то частину відправляли «Новою поштою», частину вивозили вантажівками, а потім разом розвантажували протягом двох днів. Було важкувато, бо почалася гроза, все залило. Довелося сушити костюми, але нічого, ми впоралися", — каже Олександр Гришков.
Він додає: "Для мене такий переїзд удруге, але для багатьох із нашої команди — уперше. Вони дуже сильно сумують. Коли я переїздив уперше, також дуже страждав. Втрачати вдруге вже простіше. Ще з часів Сіверськодонецька я кажу команді, щоби вони не прив’язувалися до міста і до людей, бо буде важко втрачати. Але все одно прив’язуєшся. Хоч і розумієш, що більше туди не повернешся або повернешся дуже нескоро".
На момент нашої розмови [9 вересня] директорові важко підрахувати, скільки артистів у трупі: дехто починає працювати з 15 вересня, дехто — з 1 жовтня. Загалом Гришков планує набрати 58 людей, але вважає, що це небагато для театру. Переїздити до Києва відмовився лише один актор, який має поважну причину.
З Луганським театром залишилася Наталія Карчкова, яка працює тут уже 10 років: акторка приєдналася до театру в Сіверськодонецьку, потім переїхала до Сум, а тепер і до Києва. Подвійний переїзд, із Сіверськодонецька до Сум, а потім із Сум до Києва, здійснила Ася Снітко родом із Луганська, яка працює у театрі вокалісткою, а також родина акторів — Денис Пономаренко й Анастасія Адначева-Пономаренко. Під час періоду театру в Сумах у Дениса та Анастасії народилася дитина, тож зараз вони переїхали до Києва вже втрьох.
До трупи знову приєдналася Тетяна Мерзлякова — акторка, яка раніше працювала в Луганську, потім — у Сіверськодонецьку, а у 2020 році разом з чоловіком Євгеном, який зараз служить у лавах ЗСУ, переїхала до Києва. "Тетяна дуже чекала, коли ми приїдемо до Києва, і нарешті дочекалася", — каже Олександр Гришков.
"Для мене театр — це не будівля. Він не починається з фоє. Театр роблять люди, тому наша команда — це найголовніше", — додає він.
Крім трупи Луганського театру, до Києва також виявили бажання релокуватися четверо працівників Сумського, серед яких акторки Христина Зограбян і Катерина Саченко та новий головний режисер Луганського театру Владислав Писарев.
Також оголосили великий конкурс на артистів театру. На кастинг отримали більш ніж сто заявок, каже директор — художній керівник. За кастингом, зокрема, взяли режисерку та актора, які переїхали до Києва після роботи в Одеському театрі імені Василька. Ми зустрічаємо Валерію і Володимира Романків на вході в МЦКМ. Володимир — ветеран російсько-української війни, який отримав поранення.
Сімох кандидатів із Києва, Маріуполя й Сум довелося залишити в резерві, бо поки що для них немає роботи, зізнається Гришков. Однак уже в наступному році планують збільшувати кількість проєктів та виходити на велику сцену.
Поки театр не може грати вистави для великої сцени, показуватиме камерні з попереднього репертуару, як-от "Емігранти" за Славомиром Мрожеком у постанові Романа Козака та моновиставу "Деціма" з Наталією Карчковою в режисурі Володимира Московченка (за п’єсою Сергія Марена).
Також хочуть відновити постанову "Хто я" за "Бридким" Маріуса фон Маєнбурга (режисер Станіслав Садаклієв), і готують прем’єри за сучасною драматургією: "Бука" (текст Лєни Лягушонкової і Катерини Пенькової у постанові Владислава Писарева) і "Пам’ятники" (ставитиме Дмитро Некрасов за п’єсою Оксани Гриценко "Виживуть тільки пам'ятники").
"У Києві живе 55 тисяч українців із Луганської області, тож ми плануємо звернутися і до них. Зараз робимо казку для дітей, «Коти-біженці» [за текстом Марини Смілянець та Людмили Тимошенко в режисурі Владислава Писарева], вона майже готова. Ми би хотіли, щоби дітей не пригнічував статус внутрішньо переміщених осіб, і ця казка якраз дуже добре з цим працює, — каже директор — художній керівник. — Ми дуже переживаємо за Луганську область. Думаю, зараз наш театр має бути тим самим місточком до Луганська".
Грати в МЦКМ планують три дні на тиждень, а відкрити сезон хочуть наприкінці вересня чи на початку жовтня — коли добудують сцену, каже Гришков: "Дуже хотілося би прискорити відкриття сезону, але треба зробити все якісно".
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
