Американський історик Террі Мартін очолить Український науковий інститут Гарвардського університету, змінивши на цій посаді Сергія Плохія. Відомий своїми дослідженнями національної політики Радянського Союзу, Мартін запропонував нове бачення радянського підходу до управління багатонаціональним суспільством.
Радянський Союз став прикладом багатонаціональної держави, яка не лише намагалася приборкати національні рухи, а й свідомо розвивала національну свідомість етнічних меншин через створення спеціальних національних територій, мов і культурних інституцій.
Цю складну й суперечливу політику досліджує американський історик Террі Мартін, чия праця відкриває новий погляд на багатонаціональний експеримент СРСР і розкриває динаміку радянського управління національностями у міжвоєнний період.
Суспільне Культура зібрало основні факти з біографії Террі Мартіна та ключові дослідження історика.
Террі Мартін — американський історик і один із найвідоміших західних дослідників історії Радянського Союзу, зокрема радянської національної політики. Він обіймає посаду професора історії в Гарвардському університеті (Harvard University), де викладає курси з історії Росії, СРСР, сталінізму, націоналізму та імперій.
Мартін став відомим завдяки своїй праці "Імперія позитивних дій: нації та націоналізм у СРСР, 1923–1939" (The Affirmative Action Empire: Nations and Nationalism in the USSR, 1923–1939) (Cornell University Press, 2001). У цій книжці він ґрунтовно проаналізував феномен радянської національної політики, який він назвав "імперією позитивної дискримінації" (affirmative action empire).
У чому суть його дослідження
Його головна теза полягає в тому, що Радянський Союз, на відміну від інших багатонаціональних імперій, не лише придушував націоналізм, а й навпаки — активно його стимулював серед національних меншин через створення національних територій, впровадження національних мов, розвиток місцевих еліт та фінансування культурних проєктів.
Попри всі декларації про підтримку національного розвитку, радянська національна політика з самого початку мала глибокі суперечності. Террі Мартін показує, що влада одночасно заохочувала формування національної ідентичності, але не дозволяла, щоб ця ідентичність вийшла за межі, визначені партією. Іншими словами, національні культури мали існувати — але виключно в межах радянського ідеологічного проєкту.
Одним із центральних інструментів цієї політики стала коренізація (політика залучення корінних національностей до управління, культури, освіти). Вона створила покоління нових національних еліт, які здобували освіту рідною мовою, обіймали посади в партійних і державних структурах, очолювали культурні інституції. У багатьох республіках і автономіях це дало значний поштовх розвитку національних мов, літератур, мистецтва, освіти.
Втім, національний рух, навіть якщо він формально діяв у межах радянської системи, міг швидко потрапити під підозру. Влада остерігалася, що посилення національної самосвідомості може призвести до сепаратизму чи симпатій до "буржуазних націоналістів" за межами СРСР. Тож будь-які вияви незалежності чи самостійної культурної політики трактувалися як загроза. У термінології того часу — "буржуазний націоналізм", "шкідництво", "підривна діяльність".
Особливо драматичним цей конфлікт став у 1930-ті роки. Під час Великого терору радянська влада здійснила масові чистки серед національних еліт. Людей, які ще кілька років тому були героями коренізації, звинувачували в націоналізмі, шпигунстві, зв'язках з іноземними державами. Були ліквідовані цілі групи національних культурних діячів, письменників, вчених, партійних функціонерів. Наприклад, в Україні репресували значну частину інтелігенції, що ми знаємо як "Розстріляне відродження". Аналогічні процеси відбувалися в Білорусі, Кавказі, Середній Азії, на Поволжі тощо.
Причини цього розвороту, на думку Мартіна, лежали в зміні стратегічних інтересів держави. Якщо в 1920-х роках радянська влада прагнула здобути лояльність національних меншин через поступки, то в умовах зростання зовнішніх загроз (нацистська Німеччина, Японія, Польща) і параної Сталіна щодо "ворогів народу" акценти змістилися на жорсткий контроль та репресії. В той період у СРСР почали реабілітувати "російську національність" як "старшого брата", що теж суперечило ідеї рівності всіх народів.
Праця Мартіна стала частиною ширшої інтелектуальної течії, яка переглядає уявлення про СРСР як складну систему з власною логікою управління національною різноманітністю.
Чим ще займається історик
Мартін також є співредактором (разом із Рональдом Суні) колективного тому "Держава націй: імперія та націєтворення в епоху Леніна та Сталіна" (A State of Nations: Empire and Nation-Making in the Age of Lenin and Stalin) (Oxford University Press, 2001). У цій збірці провідні дослідники аналізують, як радянська влада створювала і трансформувала багатонаціональну імперію в міжвоєнний період, спираючись на приклади з різних регіонів — від Центральної Азії до Кавказу і Східної Європи.
Крім тематики національностей, Террі Мартін досліджує ширший спектр питань радянської історії. До його наукових інтересів належать:
- історія радянських репресій та діяльності політичної поліції (зокрема НКВС);
- релігійна політика в СРСР;
- політична та адміністративна історія сталінської доби;
- феномен "радянського неотрадиціоналізму" — відродження традиційних форм культури й адміністрації в нових радянських умовах;
- порівняльна історія нацистської та радянської держав;
- соціальна історія сталінізму;
- історія радянських практик збору інформації та статистики.
Майбутні праці
Наразі Террі Мартін працює над новою книжкою, присвяченою політиці та соціології збору інформації радянською державою від революції до смерті Сталіна. Він досліджує, як радянська влада намагалася знати й контролювати своє багатонаціональне суспільство через мережу статистичних обліків, переписів, звітів, агентурної інформації та інших засобів моніторингу.
Мартін належить до покоління істориків, яке після відкриття радянських архівів у 1990-х роках дало новий поштовх дослідженню радянської політики щодо національностей і поставило під сумнів багато усталених стереотипів про "русифікацію" чи монолітний характер радянського режиму. Його праці активно цитують і вивчають як у західній, так і в пострадянській історіографії.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
