Рік тому, 15 квітня 2024-го, на фронті загинув Павло Петриченко — активіст, сержант 59-ї мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка. Він захищав Миколаїв, воював на Херсонщині та Донеччині. Нагороджений орденом "За мужність" III ступеня. Суспільне зустрілось з родиною Павла. Вони вперше після його загибелі публічно поділились спогадами про нього.
Про дитинство
"Ми його називали Павлик. Йому було чотири чи п'ять рочків, ми поїхали на дачу, хтось з гостей його запитав: "Як тебе звати?" Він насупився і каже: "Я — Павло", — згадує Людмила, мама Павла.
"У дитинстві він хотів бути відомим футболістом. Ми якось знайшли його альбом, напевно він тоді був в третьому класі, він там написав: "Я хочу стати футболістом", — розповідає вона.
"У другому класі він влітку був на Обухівщині (Київська область — ред). У місці, де були тоді ще не визначені поселення часів трипільської культури. За літо назбирав відро черепʼяних фрагментів епохи неоліту. Вони з дідом поїхали в нститут археології, там все зафіксували й визначили, що це поселення відкрив саме Павло. Ми думали, він буде археологом. Але він напевно пʼять хвилин цим попишався і забув", — говорить Віктор Петриченко, тато Павла.
"Між мною і братом була різниця у віці — не повні три роки. Я з ним робила уроки. Він інколи злився, що я заставляла його щось робити. Коли я закінчила школу, успішність Паші трошки впала. Але в нього була не по віку мудрість, до нього можна було прийти за порадами й він, як психолог розкладав тобі все", — каже сестра Марина Петриченко.
Про акції протесту
"У 2012 році був період Януковича, Табачника (Дмитро Табачник — ексміністр освіти і науки, звинувачений у держзраді — ред). Вони побудували на Осокорках школу, назвали її "Київська Русь" і хотіли зробити російською. Паша зібрав понад дві тисячі підписів, організував протести й влада Києва передумала робити зі школи російськомовну, — розповідає тато Павла. — За рік почався Євромайдан. Він нам з мамою казав приходити на протести. Ми приїжджали після роботи, Павло приводив друзів. Коли вже були гарячі події, загострення, ми возили ліки, закупляли їх".
"Павло їздив на акції на захист активіста Сергія Стерненка, був одним з засновників ініціативи "Хто замовив Катю Гандзюк?". Він був дуже справедливий. Але вважав, що в нього не було ворогів, він багатьом пробачав. Казав: "Це людина, в неї свої погляди", — говорить Людмила Петриченко.
"Вже як був у війську, Паша боровся з тим, щоб військові не грали в онлайн-казино", — додає сестра Павла.
29 березня 2024-го на сайті Офісу президента Павло Петриченко зареєстрував петицію про "Обмеження роботи онлайн-казино", де просив заборонити гральний бізнес серед військових. За півдня вона набрала необхідних 35 тисяч голосів. Президент Зеленський відреагував на петицію, а за декілька місяців підписав закон про посилення контролю на гральному ринку.
Про службу
"У нас 24 лютого 2022-го мало бути символічне свято — річниця весілля. Павло напередодні прийшов, попросив щоб ми зібрали речі. Потім з татом слухав виступ Путіна. Сказав: "Ви поїдете з міста, мені так буде спокійніше". Я просила: "Давай поїдеш теж". Він відповів, що комусь треба хліб вирощувати, а комусь — воювати. Ми виїхали недалеко, в Обухівський район (Київська область — ред). Я сказала, якщо він залишається в Києві, маємо бути неподалік", — розповідає мама Павла.
"Він до нас постійно дзвонив, казав якщо окупанти підійдуть ближче, ми маємо поїхати. Він тоді працював у благодійному фонді Сергія Притули. Притула їм казав: "Хлопці, за що вам доля така важка?" А Павло відповідав: "Ми козакуємо, ми з автоматами на машинах, що ще хлопцям треба?" Вони всі отримали зброю, він був в обороні Києва. Возили продукти в Пущу-Водицю, Ірпінь, Бучу. Багато техніки доправляли захисникам. Він був директором фонду, міг залишитись там працювати, але — ні", — говорить Віктор Петриченко.
Про фронт
"16 квітня 2022 року на свій день народження Павло приїхав до нас, одягнений у військову форму. Сказав, що прийняв присягу і йде служити. Просив нас не телефонувати йому — служба — по можливості сам набирав, щоб ми не переживали", — каже мама Павла.
"Павло був командиром відділення БпЛА в 59-й окремій мотопіхотній бригаді імені Якова Гандзюка, служив в аеророзвідці. Вмів літати на різних дронах, вишукував позиції росіян, їхнє озброєння. Заспокоював: "Я літаю на "мавіку", ми — розвідка, ми далеко, ми ж не піхота". Потім я дивлюсь в телеграм-каналі якесь відео з Херсонщини й чую голос Паші — а навколо вертольоти літають, наші росіян перемагають. Я ж знаю голос брата, перекидаю йому, питаю: це ти? А він: та ні, я навіть близько там не був. Потім все ж написав, що це був він", — говорить Марина Петриченко.
"Він ніколи не жалівся. 16 грудня 2023-го його контузило, вухо відірвало. Він о четвертій ранку подзвонив: "Мама, все нормально, їду в госпіталь". Тоді він був з побратимом в будинку і прилетів снаряд. Він переживав, що ми від когось дізнаємось про поранення. Як звільняли Херсон, він ввечері прислав голосове: "Мама, я в Херсоні". Потім ще прислав фотографію на могилі Каті Гандзюк", — згадує мама Павла.
"Паша мамі багато не розповідав, розказував мені. Я боявся, щоб він не впав духом, але він ніколи не жалівся, навіть коли приїжджав з позицій. Він був готовий, що таке може статись, казав: "Тато, людське життя нічого не варте, стільки гинуть". Я говорив: "Сина, бережи себе". Але він не любив цієї фрази — мовляв, там, на фронті, від тебе це не залежить. Останні повідомлення від нього були дуже важкі. "Сьогодні ледь вижив" — так він писав", — розповідає батько Павла Петриченка.
"У квітні 2024-го він подзвонив, сказав, що приїде у відпустку. Планував бути вдома десь місяць. 15 квітня кинув ще голосове повідомлення. Потім вони поїхали на позицію. Це було на Авдіївському напрямку, Красногорівка. Тоді мені подзвонили, що позицію накрили. Вважали, що вони поранені, але коли до них добрались щоб евакуювати, зʼясувалося, що вони загинули миттєво", — каже сестра Марина.
***
Павло Петриченко загинув 15 квітня на Донеччині, в районі Красногорівки. Наступного дня йому мало виповнитися 32 роки. Павла поховали на Аскольдовій могилі в Києві. В Дарницькому районі столиці, де він жив, пропонують перейменувати вулицю Волго-Донську на честь військового — за це проголосували у застосунку "Київ цифровий". Далі рішення за Київрадою.
