Як опанувати мистецтво короткої розмови — швидко і безболісно

Як опанувати мистецтво короткої розмови — швидко і безболісно

Як опанувати мистецтво короткої розмови — швидко і безболісно

Це ставалося з кожним. Випадково зустрічаєш на вулиці людину з минулого — і хтось із вас неодмінно ніяковіє. Розмова не клеїться, ви дивитесь собі під ноги або вбік, хоча разом могли і не один пуд солі з’їсти.

Уже пізніше прокручуєш цю зустріч у пам’яті — і лише тоді на думку спадають гарні слова, які можна було б сказати, замість капітулювати зі словами "ну, треба бігти, спишемось у вайбері".

Підказуємо, що ж з цим робити та як навчитись так званим small talks — розмовам "про погоду", які можуть багато вирішувати й означати в соціальному плані.

Що про це каже наука?

Як опанувати мистецтво короткої розмови — швидко і безболісно

Незважаючи на всюдисущість феномена, йому не так часто приділяють увагу в академічних колах серйозної науки. Хоча дещо цікаве можна віднайти. Перше дослідження на цю тему датується 1923 роком — тоді вийшла праця Броніслава Маліновського "Проблема смислу в примітивних мовах". Саме він висловив цікаву і важливу для розуміння "коротких розмов" думку про те, що велика кількість діалогів взагалі не несе в собі глибинного сенсу й обміну ідеями, а натомість служить встановленню зв’язків особистого характеру. Маліновський навіть ввів термін "фатичне спілкування" — він і позначає мовлення радше як соціальний зв’язок, ніж безпосередній обмін інформацією.

Під "фатичним спілкуванням" науковець розумів "безцільне висловлення вподобань або відрази, пояснення нерелевантних, випадкових подій та коментування очевидних речей" (до речі, дуже влучне описання постів у Facebook). Він вважав, що це був лише спосіб заповнити тишу, але був зумовлений певними біологічними чинниками. Наприклад, пан Броніслав писав, що для "звичайної людини" мовчання співрозмовника не є заспокійливим фактором, а, навпаки, видається чимось тривожним і небезпечним ("він/вона мовчить, бо хоче на мене напасти" — майже тваринний рефлекс). Сучасний англійський вислів "Хороша сьогодні погода" — як і так звані "короткі розмови про погоду" — виникли як необхідність подолання дивної та неприємної напруги, що виникає, коли люди опиняються поруч і стоять мовчки.

Десятиліттями після цього small talks зберігали репутацію найнижчої форми спілкування, щоб заповнити тишу, — не варті уваги чи серйозного дослідження.

Однак у 70-х соціолінгвістика стала більш пристосованою до повсякденних форм мовлення, які зрештою становлять основну частину нашої вербальної комунікації. Зокрема, феміністична соціолінгвістика зазначила, що зневажливе ставлення до мовлення, яке встановлює та підтримує стосунки — на відміну від орієнтованого на завдання чи інформаційного мовлення — є частиною патріархальної неповаги до традиційних жіночих ролей. Подумайте про зневажливе ставлення до терміна "плітки" ("жіночі плітки"), які зрештою є розмовами про соціальну динаміку між людьми.

Відтоді у сучасній соціолінгвістиці було проведено багато наукових досліджень "соціальної мови" та проаналізовано безліч ситуацій, коли нетривалі розмови відіграють важливу роль у житті людей.

Як опанувати мистецтво короткої розмови — швидко і безболісно

І насправді Броніслав Малиновський помилявся: короткі розмови важливі не лише для тих, хто шукає товариства (або уникає мовчанки). Вони також необхідні для низки соціальних, комерційних і професійних "ситуацій". Small talks вплітаються й переплітають соціальну тканину, виконуючи та підсилюючи соціальні ролі.

Подумайте про різновиди невеликих розмов між лікарем та пацієнтом, продавцем та покупцем, роботодавцем та працівником. У кожного з них свої ритми й правила. І, звісно, характер невеликих розмов відрізняється залежно від місцевості та звичаїв. Однак мовчання вже не розглядається як загрозливе або незручне в усіх культурах. Мовчати і не спілкуватись вимушено, якщо тобі так комфортно — також нормально.

Важливо розуміти різницю: є люди, які "вміють розмовляти", бо навчені посилати правильні соціальні сигнали: доброзичливість, посмішку, невимушеність. Однак у триваліших розмовах можуть виявитись беззмістовними базіками. А є ті, хто також "вміє розмовляти" — говорить цікаві та глибокі речі, але лише за належних обставин. Одночасне поєднання цих умінь — складна наука, яка відкривається небагатьом. Тому не варто картати себе за сором’язливість чи некмітливість після невдалої зустрічі з однокласником, із яким ви не бачилися років 10 (і стільки ж не побачитесь). Такі "нестикування" переживають майже всі люди на планеті. Однак певних правил у мистецтві коротких розмов легко навчитись.

Читайте також: "12 речей, яких варто навчитись у Новому році, аби стати кращими та щасливішими"

Привіт, як справи?

Почнемо з фрази-хітмейкера. Якщо на це запитання сказати "нормально", то самому стає ніяково за свою відповідь і зростає ризик виникнення подальшого ступору. Ти розглядаєш черевики і не знаєш, як з "нормально" перейти до зв'язної розповіді, та й співрозмовнику лишається небагато варіантів продовження розмови. Виникає пауза — і що довше вона триває, то важче співрозмовникам. Є й протилежний варіант: коли питаєш "Як справи?", а тобі раптом починають розповідати всю історію життя за 2-5-10 років з рефлексивними коментарями, переліком побачених фільмів і контрольним "Розумієш, про що я?". Часом це потік свідомості, гідний Джеймса Джойса. Науці досі невідома правильна відповідь на запитання "Як справи?": не занадто коротка, не дуже довга і яка могла б одразу перевести small talk в русло предметної і захопливої розмови. Краще перекривати це питання або якимось конкретнішим, або — в разі, якщо тобі довелося відповідати — розповісти про останню цікаву подію зі свого життя (в крайньому разі вигадати її, але без перебільшень). Якщо на все це немає фантазії чи сил, краще сказати просто: "Привіт, радий/рада тебе бачити!".

То що нового?

Як опанувати мистецтво короткої розмови — швидко і безболісно

Запам’ятайте й використовуйте перше правило журналіста-інтерв’юера: не ставити запитань, на які можна дати односкладну відповідь. Коли запитують, що нового, то так і хочется за інерцією відповісти "нічого", еге ж? А що може бути дійсно "нового"? Життя тече, роки спливають… Сумне і занадто пряме питання, словом. Для зав’язки короткої розмови варто згадати й запитати в людини якусь конкретну деталь про її життя. "Коли ми бачились останнього разу, ти шукав роботу/квартиру/прихисток для кота на час від’їзду...". "Чи досі працюєш в такій-то компанії? Як тобі там, що за робота?". Людині, по-перше, може бути приємно, що ви пам’ятаєте про неї такі подробиці, а по-друге, це спростить вашу подальшу комунікацію, бо на конкретне запитання простіше відповісти. А далі за принципом тенісу: просто відбити м’ячик — і запитати щось навздогін.

Читайте також: "Всесвітній день подяки. Які науково доведені переваги є у відчуття вдячності"

Як там на особистому фронті?

У певному сенсі порівняння любові й стосунків із полем бою здається дуже точним. З іншого боку, саме мілітаризований підтекст у запитанні бентежить і змушує вичавлювати з себе безпорадне "Ну, нормально, все як завжди". Постановка питання не видає щирої зацікавленості співрозмовника, не викликає бажання поділитися який-небудь історією або думкою з цього приводу.

Чим замінити? Нічим. Не питайте самі. Мало хто здатен адекватно розповісти про особисте життя під саундтрек вуличного шуму, у вагоні метро чи поспішаючи додому з покупками. Краще натякніть людині (якщо дійсно цього хочете), що було б цікаво більше дізнатись про її життя за філіжанкою кави. У крайньому разі — дозвольте собі трохи невинних пліток, які дійсно можна розповідати: "Не повіриш! Х та Y одружились!"

Куди/звідки прямуєш?

Як опанувати мистецтво короткої розмови — швидко і безболісно

Тонке мистецтво короткої розмови потребує вміння відчувати й розуміти соціальну ситуацію. Тому що скоріше ви опануєте себе після випадкової зустрічі, то краще зможете відчути або навіть побачити контекст. Поміркуйте самі: ось ви вийшли в домашньому халаті до супермаркета біля дому, взяли щось на кшталт чіпсів — і тут цілком одягнена "людина з минулого" питає, куди ви прямуєте. У цьому можна побачити навіть зверхність чи сарказм. Краще ненав’язливо розповісти про власні плани — і в такий спосіб пом’якшити процедуру завершення короткої розмови і подальше прощання.

Читайте також: "Як скласти плани на наступний рік, щоб усе вдавалося"

То як тобі новий президент?

Дуже популярна історія: ніяковіння під час коротких розмовах породжує ось такі полемічні катастрофи. Співрозмовник, вважаючи, що ваша комунікація ось-ось піде на дно, намагається врятувати її суспільно-політичними темами, які дійсно стали щоденною реальністю багатьох українців. Але добре полемізувати з другом/подругою, з якими ви бачитесь регулярно. Зовсім інша (погана) ідея — робити це з людиною зі свого минулого. Ви ж чомусь припинили спілкуватись, то яким чином критика чи схвалення внутрішньої політики України може це виправити і створити здоровий градус для розмови на цю тему.

"До речі, ходила на Х? / Я тут такий фільм бачив..."

Чудово, що ви знаходите час цікавитись кінематографом. Погано, якщо це перетворюється на звичку ділитися своїми враженнями у будь-якій ситуації. Навіть коли зустрічає колишню/колишнього. Тим паче, є імовірність (якщо мова не про стрічки Marvel), що співрозмовник абсолютно не в курсі, про який кінофільм, музичний альбом (та що завгодно) йдеться. І він може поспішати — не цінуєте свій час, то цінуйте хоча б час інших! Замість розлогої усної рецензії на черговий шедевр українського кіно обмежтеся одним-двома реченнями. Тоді є шанс, що до вашої рекомендації дослухаються.

Поживемо — побачимо

Абсолютно вбивчий варіант фрази, яка у різних варіаціях завершує невдалу коротку розмову. Саме вона руйнує останній шанс ще якось врятувати ситуацію та залишити у співрозмовника гарні відчуття про зустріч. Ще один варіант: "З божою поміччю". Зазвичай цією реплікою людина прагне вдати з себе навченого життєвим досвідом мудреця або просто відповісти перше-ліпше на будь-які скарги, мрії і сумніви свого співрозмовника. У чомусь, звісно, від неї віє буддистським спокоєм, але на практиці це звучить як спроба відмахнутися від участі в розмові, як від настирливої ​​мухи.

Чим замінити: максимально короткою та релевантною розповіддю/випадком зі свого життя. Скажімо, у вас запитують: "То які в тебе плани на цей рік, друже?" Замість буркотіти "Поживемо — побачимо" розкажіть щось натхненне, мовляв, новий рік вже розпочався цікаво. Поділись тими планами, про які можна розповідати.

Читайте також: "Як прокачати силу волі. Абстрактні та конкретні поради"
Категорії
ПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди