Чому “куратор” одна з ключових фігур у мистецтві, та які кола треба подолати, щоб відкрити виставку

Чому “куратор” одна з ключових фігур у мистецтві, та які кола треба подолати, щоб відкрити виставку

Чому “куратор” одна з ключових фігур у мистецтві, та які кола треба подолати, щоб відкрити виставку

Позиція куратора міцно закріпилась у системі сучасного мистецтва. Якщо раніше центральною фігурою виставок був художник чи група художників, то з другої половини минулого століття ситуація змінюється. Тоді термін "куратор" виникає у його сучасному значенні. Тобто коли він трактується як провідник між ідеями художника, інституцією та публікою.

Згодом виникає фігура "куратора-знаменитості" ('celebrity curator’), до числа яких належать імена з хрестоматійної книжки “Коротка історія кураторства” від не менш зіркового куратора наших днів Ганса-Ульриха Обриста. Суспільне розповідає, чому фігура куратора сьогодні одна з ключових у художньому процесі, та яким є шлях створення виставкового проєкту.

Одна з дослідниць сучасного кураторства, Доротея Ріхтер, ділиться цікавими спостереженнями щодо пози, яку у 1972 році прийняв Гаральд Зееман (так званий “батько кураторства” та куратор однієї з найбільш впливових виставок мистецтва у світі “Документа 5” (1972)). Ця поза визначила професійний образ куратора-автора виставки як автономного та креативного діяча, що організовує проєкти незалежно від інституцій. Ріхтер віднаходить цікаву фотографію Зеемана, що сидить наче на троні в оточенні художників довкола. “Те, що Зееман сидить невимушено, розвалившись у кріслі, дає зрозуміти, що тут є той, хто може дозволити собі вільностіЦитата з книжки “Художники й куратори — конкуренти, співавтори чи колеги?” Доротеї Ріхтер, с 75.

Чому “куратор” одна з ключових фігур у мистецтві, та які кола треба подолати, щоб відкрити виставку

Перший незалежний куратор Гаральд Зееман, 1972. Фото: Бальтазар Букхард.

Саме у 1972-му Зееман вперше самостійно обирав художників для проєкту (хоча раніше це робила комісія), а окремі роботи художників для нього стали лише смальтами власної кураторської мозаїки – візуальним проявом його світогляду.

Таке становище, звісно, не могло не обурювати самих художників, для яких амбіції Зеемана видавались захопленням їх території. Так, функції, що раніше виконували художники в організації виставки, поступово були підхоплені кураторами, на яких сьогодні вчаться у вищих навчальних закладах і для яких влаштовують курси неформальної освіти. В Україні цю можливість надають декілька офлайн- та онлайн-платформ, серед яких Київська академія медіа мистецтв (КАМА), “Прожектор”, “Skvot”.

Чому “куратор” одна з ключових фігур у мистецтві, та які кола треба подолати, щоб відкрити виставку

Учасники кураторської програми (CP) De Appel 2019-2020 рр. Фото: Jimena Gauna.

Необхідність навчання виникла тоді, коли стало зрозуміло, що набір функцій незалежного куратора (який не виступає від інституції, як-от музей, артцентр чи галерея) досить широкий. Куратор вільно орієнтується в історії, теорії мистецтва та сучасних тенденціях, мусить постійно тримати руку на пульсі подій у світі. До цього додається необхідність бути кмітливим менеджером та завзятим дипломатом, маневруючи щонайменше між різними агентами у процесі створення виставки. Та яким приблизно є цей шлях і хто такі ці агенти?

1. Художники. З ними обговорюють концепцію, укладають орієнтовний список робіт для експонування або погоджують створення нових, консультуються щодо ключових рішень. У процесі підготовки виставки куратору важливо особисто контактувати з художниками, бо перевтома, неочікувані зміни та хвилювання можуть даватись взнаки;

2. Партнери. До них належать інвестори, інституційні та інформаційні партнери. Куратору необхідно враховувати їх вимоги та інтереси;

3. Партнерська інституція, у якій відбувається кураторська виставка. Це може бути музей, артцентр чи галерея зі своєю стратегією, виставковою програмою, завданнями (скажімо, представляти лише комерційне мистецтво тощо). Тобто, якщо ви хотіли б показати традиційні натюрморти у галереї, що працює переважно із інсталяцією чи перформансом, то вам навряд чи вдасться домовитись;

4. Державні фонди. Вони надають грантову підтримку, якщо ваша заявка відповідає їх пріоритетам, а потім чекають на звітування по завершенні проєкту;

5. ЗМІ. Для журналістів важливо підготувати престур, влаштувати зустрічі з художниками, надати текстові, візуальні матеріали для розповсюдження та прокомунікувати ідею виставки;

6. Критики. Вони коментують виставку з позиції її значення для художнього процесу та інтеграції у те, що вже було сказане в мистецтві;

7. Широка аудиторія. Їх треба заохотити відвідати виставку, а ще краще - повернутись на неї;

8. Команда. Люди, які працюють над виставкою: менеджери, піарники, автори текстів, графічні дизайнери, архітектори, а подекуди – водії та будівельники.

9. Видавництво. У випадку, якщо до проєкту готується друкований каталог або книжка.

Звісно, у кожного із агентів різна залученість та інтереси. Коли ці інтереси конфліктують, відповідальність за винайдення компромісу бере на себе саме куратор. Як говорить вищезгаданий Ганс Ульрих Обрист: “Куратор – це той, хто має владу поєднувати точки”. Бути куратором – вміти встановлювати зв’язки на різних рівнях, мати високий рівень комунікативних навичок та щоденно працювати над собою. Бо основний інструмент для роботи куратора – це він сам, його особистість та досвід.

Чому “куратор” одна з ключових фігур у мистецтві, та які кола треба подолати, щоб відкрити виставку

Після вернісажу робота куратора не завершується, адже з моменту відкриття куратор проводить екскурсії, бере участь у публічній програмі, спілкується з журналістами. На куратора спрямовується увесь фокус уваги. Так куратор став публічним інтелектуалом. Проєкт закінчується тоді, коли відбувається демонтаж усіх творів. Експоновані твори повертаються до художника або нових власників, а куратор звітує перед партнерами та фондами.

Сьогодні у художників паралельно з мистецькими є завдання, пов’язані із пошуком кураторів (хоча і куратори звертаються із запрошенням взяти участь у проєкті), комунікацією з ними, обговоренням концепцій, експозиційних рішень. Натомість куратори здійснюють studio visit (відвідування майстерень), щоб ознайомитись із художньою практикою та зробити відбір робіт, а опісля формують концепцію.

Сучасні українські художники акцентують на важливості співучасті куратора в процесі створення проєкту, коли можна "сісти куратором за проєкт iз чистим листом" (Алевтина Кахідзе), або коли "в основі кураторських ідей — смислові перепасування куратора з художниками» (Микола Коломієць), а сам процес співпраці — це "відчуття певного творчого шляху та лінії взаємного становлення, трансформації, коли немає відчуття, що хтось на когось тиснеЦитати художників з книжки “Де кураторство”, с 8." (Юрій Лейдерман)

Відтак куратор — це ще й однодумець для авторів. Він створює проєкти, що включають художню багатозначність, і це визначає точку, в якій кураторська практика перетинається з художньою. Тому куратор може брати на себе функції продюсера, менеджера, піарника, але саме його художнє мислення, взаємодія з авторами та авторками, розуміння контексту та відчуття самого мистецтва і визначає його статус як куратора.

Корисна література на тему кураторства:

  1. Краткая история кураторства, Ханс Ульрих Обрист, 2008, Ад Маргинем
  2. The Curator's Handbook, Adrian George, 2015, Thames & Hudson
  3. Пять лекций о кураторстве, Виктор Мизиано, 2015, Ад Маргинем
  4. Художники й куратори — конкуренти, співавтори чи колеги?, Доротея Ріхтер, 2018, IST Publishing
  5. Пути кураторства, Ханс Ульрих Обрист, 2016, Ад Маргинем
  6. Осмысляя современное кураторство, Терри Смит, 2015, Ад Маргинем
  7. Історія кураторства в Україні. Том 5. Неформальні мистецькі простори Західної України. Львів–Ужгород, 1993–2013, Лізавета Герман, Марія Ланько, 2015, NIICE Publishing
  8. Де кураторство, Валерія Лук’янець, Катерина Носко, 2017, IST Publishing
  9. Кураторський посібник, Олександра Погребняк, Дмитро Чепурний, Катерина Яковленко, 2020, ІЗОЛЯЦІЯ. Платформа культурних ініціатив

Читайте також

Інтерв'ю з Андрієм Сігунцовим, новим куратором Музею сучасного мистецтва Одеси

Мистецтво, створене для Інтернету та з Інтернету: що ми знаємо про нет-арт

Інтерв‘ю з Дмитром Логвиним про досвід створення музею сучасного мистецтва в Україні

Категорії
ТеатрАрхітектураДизайнІнше