Напис на нагороді: "Та, що дарує віру, надію, любов". Історія волонтерки й військової з Дніпра

Напис на нагороді: "Та, що дарує віру, надію, любов". Історія волонтерки й військової з Дніпра

Напис на нагороді: "Та, що дарує віру, надію, любов". Історія волонтерки й військової з Дніпра Суспільне. Дніпро

6 грудня відзначають День Збройних сил України.

Дар’я Андрусенко-Якотюк понад три роки прослужила у ЗСУ. До цього займалася волонтерством. В армію пішла заради сина, після того, як її машина підірвалася на вибуховому пристрої у зоні бойових дій. Тяжких травм тоді не отримала, але це вплинуло на її погляд на війну. Два тижні тому Дар’я звільнилася з ЗСУ. Її історія — у розповіді Суспільного.

Дар’я Андрусенко-Якотюк почала займатись волонтерством від самого початку війни. Вона разом з групою дніпровських волонтерів, яка тоді налічувала близько 15 людей, збирала необхідні речі, зброю, обладнання для військових. Часто відвозила пакунки бійцям на передову сама. Таких поїздок могло бути по дві на тиждень. Дар’я розповідає, що волонтерство тоді займало близько 80% вільного часу.

«Спочатку це було по місту, тобто ліки якісь. Це був там день, ввечері малого забираєш чи з малим катаєшся, це не був цілий день. Чим більше ти дізнавався про потреби і розумів чому ці потреби виникають, звичайно, тим більше і часу було», – розказала жінка.

На початку війни сину Дар’ї Глібу був 1 рік. Про війну почала з ним говорити лише цьогоріч. Раніше він вважав, що мама їздить у відрядження та допомагає. Саме через сина Дар’я вирішила підписати контракт з ЗСУ: щоб дитина була захищена, якщо з жінкою щось станеться.

У 2016 році вона вкотре відвозила допомогу на передову і її машина підірвалася біля Зайцевого. Жінка не отримала важких травм.

«Це був той момент, коли ти вже бачив своїх загиблих друзів, ти вже бачив море крові, ти вже бачив наслідки тої війни. І коли вони не тільки біля тебе і на тебе падає, а коли тебе це зачіпляє і ти бачиш свою кров, ти вже інакше реагуєш», – каже жінка.

У Дар’ї є з десяток нагород. А ще – близько 20 шевронів батальйонів та підрозділів, яким вона допомагала разом з іншими волонтерами. Каже, найцінніша для неї відзнака від 43-го батальйону, у якому вона сама служила.

«Це нагрудний знак 43-го батальйону. Зазвичай він має номер, а в мене написано тут: «Та, що дарує віру, надію, любов», – сказала жінка.

У 43-му батальйоні Дар’я прослужила понад три роки. Розповідає: вона – не боєць. Працювала здебільшого з документами, допомагала з цим військовим, також займалася забезпеченням, інформуванням та організаційними питаннями. Звільнилася близько двох тижнів тому.

«Я розірвала контракт, тому що я не можу сидіти і дивитися на те, що роблять з тим, що ми всі будували. Це ми віддали своє здоров’я, свої сім’ї, хтось своє життя», – вважає Дар’я.

Зараз вона планує продовжувати займатись волонтерством, але змінити формат допомоги. Каже, проблеми армії знає зсередини.

Авторка – Анна Петерімова

Читайте також

  • Маленькі волонтери: учні дніпровської школи допомагають бійцям та дітям із “сірої зони”
Категорії
ПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди