Посунь стейк, візьми книжку: 11 романів про вегетаріанців

Посунь стейк, візьми книжку: 11 романів про вегетаріанців

Посунь стейк, візьми книжку: 11 романів про вегетаріанців

У добрих романах нема випадкових елементів. А вже ж такий важливий момент, як дієта головного героя, точно не має залишитися непоміченим. Сучукрліт може похвалитися хіба одним вегетаріанцем, зате яким – самим принцом Гамлетом: "То може ти і м'яса не їси? – Ні, не їсу я м'яса принципово". У світовій же літературі вибір героїв, які м'яса не їдять, різноманітніший, хоча принців і дещо бракує.

Мері Шеллі, "Франкенштайн, або Сучасний Прометей" (переклад Антоніни Нішти)

Студент-медик зібрав шматки мертвих тіл і зліпив з них істоту, яку оживив. Істота вийшла з-під контролю і заподіяла зло людям (постраждала і родина того експериментатора). Зрештою гине і він сам, одержимий своїм творінням, так і не отримавши відповідей, чи то він не спромігся стати Богом, чи то суто людська обмеженість. Роман, власне, і обмірковує обмеження, які роблять нас людьми.

Чудовисько Франкенштайна – вегетаріанець. Він наголошує, що його їжа не є "людською їжею", що він не занапащає живе життя, щоби втамувати свій голод, він не є людиною, бо не сотворений готовим убивати: харчується монстр ягодами і овочами. І наречену собі вимагає веганку.

Більшу частину роману істота живе на Північному полюсі, де його зрештою знайде Віктор. Либонь, чудовисько голодує. Втім, після того, як істота скоїла своє перше вбивство, ми нічого про його дієту не знаємо. І чи вирощував він шпинат в умовах вічної мерзлоти, теж невідомо. Історії про безумного анатома пасувала б бонус-байка про безумного агронома.

Посунь стейк, візьми книжку: 11 романів про вегетаріанців

Мері Шеллі, "Франкенштайн, або Сучасний Прометей"

Філіп К. Дік, "Чи мріють андроїди про електричних овець?" (переклад Тараса Бойка)

Постапокаліптичне майбутнє. 1992 рік. Виживати людям допомагають андроїди. Андроїди від людей різняться обмеженим емоційним спектром і тим, що їхні клітини не регенеруються. Живуть вони років зо чотири й не здатні на співчуття. Андроїди часто втікають, щоби їх не деактивували, і видають себе за людей. Їх відстежують спеціальні мисливці за головами. Купку таких-от втікачів має знешкодити головний герой.

В цьому світі всі вегани. Доводиться, бо вимерла худоба. Окремі тваринки ще живуть на правах домашніх улюбленців, мати таке – привілей високого рівня. Веганство для світу Діка конче важливе. Чи має тварина душу (про що ми не думали, знищуючи цілі види)? Чи має андроїд душу (про що ми не думаємо, знищуючи їх, та задумалися, коли цей вид намагається знищити нас)?

Тварина – біологічна машина: відома декартівська теза. Не менш відома за його ж: "Я мислю, отже, я існую". Непридатність раціональності декартівських підходів до біологічних машин Дік і обмірковує. Головного героя роману, мисливця, звати Ричард Декард.

Посунь стейк, візьми книжку: 11 романів про вегетаріанців

Філіп К. Дік, "Чи мріють андроїди про електричних овець?"

Ольга Токарчук, "Веди свій плуг понад кістками мертвих" (переклад Божени Антоняк)

Маленьке містечко. Учителькою літератури в місцевій школі працює дивачка-веганка, взірцева міська божевільна. Пані Душейко блукає лісом, піклується про диких тварин і ніжно любить песиків, які живуть з нею. Любила, бо одного дня хтось убиває її сучок. Скоро Душейко знаходить свого сусіда мертвим: вдавився м’ясом впольованої тварини. Скоро-скоро знаходяться ще кілька мертвих мисливців з місцевих, яким начебто мститься сама дика природа: скидається так, що убивають чоловіків олені й комахи. Особливої таємниці, хто в романі є убивцею, не буде, зате є красиве: про розслідування убивства нам розповідатиме злочинниця.

У Душейко є дуже чітка мотивація: всі убиті чоловіки – мисливці й браконьєри, вони знищують саму природу, а ще вони убили її собак. Вона мститься за себе і за саму землю. Екобогиня. Чоловік – то культурне, жінка – то природне; сотнями років нам вбивали у свідомість цю тезу. Ну от, маємо наслідки: якщо жінка – сама природа, то і жінка, яка убиває, природна. І хто ж її таку має владу покарати?

Посунь стейк, візьми книжку: 11 романів про вегетаріанців

Ольга Токарчук, "Веди свій плуг понад кістками мертвих"

Хан Канг, "Вегетаріанка" (переклад Анжели Асман)

Вона живе у дисфункціональній родині, навіть у двох водночас. Є батько-мати, що тиранять і принижують її. Є чоловік-садист-зрадник, який її і за людину не вважає. Одного дня вона бачить жахливий сон, після якого її відвертає від м’яса, суто фізично. Вона сама не їсть м’яса, і не може бачити, як хтось його споживає (складно: адже готує в родині саме вона). Згодом стає все радикальнішою: вона перестає харчуватися взагалі, вона перетворюється з людини на рослину. Ну і потрапляє в дурку, ясно.

Хан Канг пише світ начебто нормальних людей – брехунів, зрадників, грішників, до якого головна героїня за її власним вибором воліє не належати. Цей світ занадто жорстокий, люди харчуються болем один одного, пожирають плоть ближнього свого.

Вегетаріанство для Канг – метафора; вочевидь, це спосіб перестати бути людиною і, отже, стати нарешті нею. "Вегетаріанку" часто порівнюють з "Перетворенням" Кафки, і невипадково, просто героїня Канг не прокидається одного ранку деревом, а поступово ним стає. І це історія не про неї, а про родину, що не може змиритися, коли Один-з-нас стає Чужим.

Посунь стейк, візьми книжку: 11 романів про вегетаріанців

Хан Канг, "Вегетаріанка"

Арман Човель, "Зелене і червоне"

Безтурботна романтична комедія француза Човеля ширша за любовний конфлікт двох дуже різних людей. Матьє і Леа належать до різних світів, вони виховані в різних традиціях, але обоє обслуговують індустрію споживання і свідомі цього. Ніжний ромком цей є досить ядучою де-факто сатирою, м’ясоїди в цій книжці – люди вкрай неприємні, але гроші тут люблять всі, незалежно від дієти.

В маленькому містечку в Бретані сусідять два популярних заклади: м’ясний і веганський. Матьє є шефом-маркетологом найвідомішого в регіоні постачальника м’яса. Леа – власниця і шеф-кухар популярного тутешнього веганського ресторану. Босам Матьє треба вивести Леа з ринку.

Це і доручають чоловіку, який, звісно, з першого погляду захопився чарівною екоактивісткою. Він прикидається захисником тварин й інтегрується в місцеву спільноту веганів, де рулить Леа. Леа нюхом чує (буквально!) обман Матьє. Але ж і вона уже запала на того красунчика… Етичне споживання в блискучій обгортці романтичної комедії – о-ля-ля! Не переживайте, всім все буде гепі-енд.

Посунь стейк, візьми книжку: 11 романів про вегетаріанців

Арман Човель, "Зелене і червоне"

Дж. М. Кутзее, "Елізабет Костелло"

Елізабет Костелло – австралійська письменниця, їй шістдесят шість, вона приїздить до США отримувати літературну нагороду, в подорожі її супроводжує син Джон. З публічних лекцій складається життя літньої письменниці, з них же складається і роман Кутзее. З сином мати давно втратила контакт, вона емоційно закрита людина, ще й занурена в роботу. Сину Елізабет здається водночас і неприступною, і демонстративною. Він просить її припинити "вистави".

Одна з «вистав» Костелло – публічна лекція, в якій лекторка порівнює Голокост із поїданням м'яса і розвитком відповідної харчової індустрії. І це дражлива тема для сина і матері. Елізабет – принципова веганка, активна борчиня за права тварин, вона не дозволяє при собі вживати їжу тваринного походження.

Родина Джона дотримується іншої дієти, через що його дружина і діти не можуть бути за одним столом з Елізабет, через що на Джона регулярно чекають дві сцени: одна від матері вдень у їдальні, одна від дружини ввечері в спальні. Здається, Джон переконаний: любов матері до тварин є способом продемонструвати свою нелюбов до сина.

Посунь стейк, візьми книжку: 11 романів про вегетаріанців

Дж. М. Кутзее, "Елізабет Костелло"

Джозеф Д’Лейсі, "М'ясо"

Ричард працює на м'ясопереробці: мало хто витримує бути забійником, божеволіють. Ричард підносить пушку для забою до голови тварини й натискає на гачок, день у день, це конвеєр, він працює без пауз зі швидкістю 130 голів на годину. Родина Ричарда м’яса не їсть, харчуються садовиною і рисом, хоч це тут за їжу не вважають. Ричард, його дружина, доньки голодують, бо рослинної їжі мало. Дружина шантажем змушує Ричарда принести додому м'ясо.

У цьому світі вже давно нема тварин, худобу поїли. А тваринний білок вважається панацеєю від усіх хвороб, обов’язковим і елітним харчем. Той, хто їсть м’ясо, сам не є м’ясом. Максима "якщо ти не платиш за товар, то ти є товаром" набуває жахливого виміру у Д’Лейсі. Кілька поколінь тому виокремили групу людей – Обраних, підкріпили новою релігією, яка робить ставку на самопожертву. Обрані стали в цьому світі тваринами і їжею.

Але не все втрачено. Об’явився чолов’яга, який вчить відмовлятися від м’яса і харчуватися сонячним світом та береться ладнати нову релігію на противагу канібалам. Пророк цей чомусь схожий на Ричарда, як ті дві краплі води.

Пекельно страшна книжка, після якої й сам автор став веганом.

Посунь стейк, візьми книжку: 11 романів про вегетаріанців

Джозеф Д’Лейсі, "М'ясо"

Крістан Крахт, "Імперіум" (переклад Богдана Сторохи)

Реальна історія: на початку ХХ ст. німець купив плантації на Новій Гвінеї, там мали б жити родини коковарів-колоністів. З цієї історії Крахт робить злісний смішний роман. Його Авґуст – юнак принциповий і прогресивний: нудист, натурист, антисекс, веган, сироїд, лише злегка расист. І він ніц не розуміє, як вести бізнес на островах і як в ту кокосову секту заманювати людей та не заморити їх при цьому голодом. А ще Крахт подовжив життя своєму героєві, і, попри те, що в романі Авґуст кілька разів мирно помре (тричі щонайменше), ми його побачимо і після Другої світової. На правах божевільного свідка безумного ХХ ст.

Харчування самими кокосами (і трішки канібалізму) є актом символічним. Кокос нагадує зовні людську голову, людина створена за подобою Бога, значить, їсти кокос – те саме, що причащатися. Щось таки канібальське. "Дієта" – буквально "режим". Саркастична проза Крахта написана про режими, етичні насамперед. І от в побудові досконалої режим-утопії гуманізму хтось забуває врахувати нестабільний людський фактор. Любити тут доведеться реальних недосконалих людей. Їсти, до речі, теж.

Посунь стейк, візьми книжку: 11 романів про вегетаріанців

Крістан Крахт, "Імперіум"

Рут Озекі, "Мій рік без м’яса"

Роман нової літзірки Озекі переспівує класичні "Джунглі" Ептона Сінклера. То була книжка про страждання емігрантів-пролетарів в Чикаго початку ХХ ст. Основним місцем дії був завод з переробки м’яса; описане шокувало настільки, що роман вплинув на прийняття санітарних законів для харчових виробництв. "Націлився на серце читача, а влучив йому в живіт", – констатував Сінклер. Минуло понад сто років, і Озекі натякає: юридичні закони не передують етичним установкам спільнот.

Відому репортерку Тагакі (вона напівкровка, американка і японка) наймають продюсером на нове тб-шоу, яке спонсорує американський бізнес з експорту м’яса; передача має заохотити японців споживати більше яловичини. Акцент реклами морально сумнівний: більше м’яса – більше шансів народити здорову дитину. А репортерка тим часом дізнається, що виробники використовують небезпечний гормон DES. Чи вона наважиться вкусити руку, яка її годує?

Паралельно розказують історію японської домогосподарки, на яку націлене те шоу. Акіко хвора на булімію, живе з владним чоловіком, де-факто домашнім насильником (це бос Тагакі, між іншим), і її життя повністю залежить від його самодурства. Та чи наважиться вона на відкрите протистояння? Акіко, до речі, була колись відомою манґакою і спеціалізувалася на сценах канібалізму і розчлененки. Жінки відважуються на зміни. Чому б не почати з відмови від м’яса?

Посунь стейк, візьми книжку: 11 романів про вегетаріанців

Рут Озекі, "Мій рік без м’яса"

Джон Ґрін, "Провина зірок" (переклад Віри Назаренко)

Головній героїні роману шістнадцять років, вона не їсть м’яса, бо таким є її спосіб "мінімізувати кількість смертей", за які вона несе відповідальність. Вона добре знається і на відповідальності, і на смерті. Останні три роки живе дивом – у неї рак у термінальній стадії, за допомогою експериментального лікування вдалося зупинити ріст пухлин, але її легені уже не працюють самостійно.

Вона помирає, повільно і болісно. Розраджує її книжка нікому не відомого письменника з Голландії про дівчинку, що помирає від раку. Ця книжка не має фіналу. На групі підтримки для хворих на рак підлітків дівчина знайомиться з хлопцем, котрий виконує її бажання, останнє бажання: везе в Голландію в гості до письменника, щоб дізнатися, чим закінчиться роман.

Трепетна сльозогінна історія першого кохання без гепі-енду, бестселер з мільйонами відданих фанатів. Ідеальні героїні підліткових романів – вегетаріанки, що відстоюють право на життя. Ґрін – розкішний піарник, сподіваюся, ком’юніті оцінило його роботу.

Посунь стейк, візьми книжку: 11 романів про вегетаріанців

Джон Ґрін, "Провина зірок"

Дон Ле Пен, "Тварини"

Недалеке майбутнє. Землі гаплик. Через серію екологічних катастроф у світі не залишилося тварин. Їсти нікого, а м’яса хочеться. Поміркували й вирішили: а давайте-но з’їмо людей з ментальними й фізичними відхиленнями. Людей з інвалідністю (то мають бути вроджені дефекти, бо ми ж не звірі якісь!) відгодовують на спеціальних фермах і переробляють на м’ясо.

Головний герой – глухий хлопчик-сирота Сем, якого бере за домашнього улюбленця одна досить-таки ліберальна родина. Мати не може піклуватися про особливу дитину, тож просто полишає її. І ще один момент: через нестачу їжі (тотальна екологічна катастрофа) все більше людей народжуються з дефектами, їх все складніше класифікувати, тому простіше назвати всіх народжених особливих – нелюдьми. А про нелюдей, до речі, уже слід піклуватися, власне, як про домашніх, приручених тваринок.

Послідовне жахіття.

Посунь стейк, візьми книжку: 11 романів про вегетаріанців

Дон Ле Пен, "Тварини"

У Ле Пена є один герой-дослідник (і багато генерованих ним посилань), який жахливо переконливо виводить цей новий порядок з демографічних і фінансових криз початку ХХІ ст. Основна думка "Тварин" теж у своїх простоті і очевидності шокує: спільна робота, яка націлена на суспільне благо, не обов’язково є добром, радше обов’язково ним не є. А той розумака-науковець, між іншим, – рідний брат "дворняги" Сема. Йому не до брата, він пише застереження людству.

Читайте також

8 книжок, які можна "проковтнути" за кілька вечорів

Якими вони нас зображають. 10 іноземних книжок, героями яких є українці

Міфологема Донбасу. Рецензія на книгу Олександра Михеда "Я змішаю твою кров із вугіллям"

Категорії
КонцертиТеатрАрхітектураДизайнІнше