Рішучим батькам: як говорити про сором’язливість з дітьми

Рішучим батькам: як говорити про сором’язливість з дітьми

Рішучим батькам: як говорити про сором’язливість з дітьми

Якщо вірити соціальним психологам, то близько 60% людей хоч раз у житті, а то і більше (якщо не все життя), потерпали від сором’язливості. Це відчуття знайоме майже всім. У матеріалі Суспільного розповідаємо, як дитячі книжки можуть допомогти розібратися з почуттям сором'язливості.

Філіп Зімбардо, мегавідомий психолог, який досліджував сором’язливість і навіть влаштував лабораторію, де "лікував" від неї, визначив цю властивість людини дуже просто і точно. Трапляються люди, у яких є певна потреба, вони навіть знають, як ту потребу задовольнити, але утримуються від того, щоб її задовольняти.

Він жартував, що зібрав на науковий семінар найкращих студентів, які були до того ж дуже сором’язливими, і це був найтихіший семінар в історії соціальної психології: всі знали правильні відповіді та боялися підняти руку та заговорити. Зімбардо каже, що така поведінка – наслідок занадто жорсткого внутрішнього контролю, наче всередині тебе сидить тюремний наглядач і забороняє порушувати правила, які при цьому ніхто тобі не повідомив.

Результатом тихого семінару стало гучне дослідження сором’язливості, яке прочитала сила-силенна людей.

Читала цю книжку, очевидно, і норвежка Турюн Ліане, авторка серії дитячих книжок про дівчинку Алісу Андерсен (перші дві з них уже є українською і далі буде).

Дитяча література, яка допоможе малюкам розібратися і відчуттям сором'язливості

Турюн Ліане, авторка серії дитячих книжок про дівчинку Алісу Андерсен

Аліса хворобливо сором’язлива. Вона справляє враження вічно похмурої, вічно набурмосеної, вічно незадоволеної, часом навіть хамовитої. Ілюстраторка Наталка Гайда цікавезно з тим погралася: на її темних малюнках сіро-чорне дівча вдягнуте у футболку зі смайликом на грудях, типова підліткова тішотка, тільки смайлик в Аліси – печальний, а не усміхнений. Насправді все не так. Або майже не так. Вона не мале хамло-емо. Просто світ не встигає дочекатися, поки Аліса набереться сміливості з тим світом заговорити.

В першій книжці про Алісу їй випадає пережити найлютіший жах сором’язливої людини – вийти на сцену, ще й у головній ролі, ще й у ролі принцеси-на-заміну. Це, якщо вірити Зімбардо, перший пункт фобій сором’язливців: публічний виступ. На другому місці – контакт з людиною протилежної статі. Алісиним партнером по виставі має бути хлопчик, у якого Аліса очевидно закохана, якого ревнує до популярних дівчат і ніяк не може збагнути, чи вони спілкуються, бо дружать, чи тому, що просто живуть по сусідству.

Дитяча література, яка допоможе малюкам розібратися і відчуттям сором'язливості

Турюн Ліан, "Аліса Андерсен. Принцеса на лаві запасних" / Переклад Наталі Іліщук. Львів: Видавництво Cтарого Лева, 2020

Аліса на межі панічного ступору, учитель намагається її заспокоїти. У цей час дівча в голові складає списки, ким і чим на цій землі краще бути, ніж нею зараз. Китаянкою, наприклад, бо китайських дівчат так багато, що не доводиться в шкільних виставах грати – ролей на всіх не вистачить. А ще краще бути бездомним котом, бо всі обожнюють беззахисних тваринок і ніхто не любить беззахисних дівчат. У розпал цього внутрішнього монологу учитель обережно перепитує: "Алісо?". І вона йому абсолютно щиро і вкрай змістовно відповідає: "Няв". Ну от, поговорили.

Зі ступору на сцені Аліса виходить вельми специфічно: вона так боїться говорити текст на сцені, що починає його співати, при чому на мотив національного гімну. Вистава заходить на ура.

Турюн Ліане – авторка, обізнана в проблемі сором’язливості. Вона не ставить питання руба. І саме це робить її книжки корисними, щоб і собі подумати над своєю боязкістю, і з дітьми почати цю розмову. От власне, вона могла замість вистави шкільного драматичного гуртка взяти очевиднішу історію: спортивні змагання. Була б та книжка писана не норвежкою, а американкою, то точно були б спортивні ігри.

Але Ліане міркує про інший триб педагогіки. Система цінностей з акцентом на конкуренцію, яка схвалює і підносить особисті досягнення в рейтингах, страшенно посилює сором’язливість. Художні практики, мистецтво начебто дозволяють уникнути порівняння й оцінювання. Але ж Аліса грає таки головну роль, хай і не прагнула цього, бо мусила замінити дівчинку, що отримала травму. Але головну. Вона міняє умови під час виступу, заміняє монологи співами. Проте вона залишається принцесою в головній ролі.

Дитяча література, яка допоможе малюкам розібратися і відчуттям сором'язливості

Філіп Зімбардо, американський психолог і професор Стенфордського університету

Як узгодити прагнення до соціального успіху із власною сором’язливістю? Порада від Зімбардо: змінити уявлення про ідеал. "Те, що багато хто з нас не досягають свого ідеалу", – пише Філ Зімбардо, – "є недоліком ідеалу, а не відбиттям нашої нікчемності та непридатності досягати гідного результату". Порада від Аліси Андерсен: співай, коли несила говорити, няв.

Аліса – середульша дитина, має старшого брата і молодшу сестру. Дослідження Зімбардо доводить, що сором’язливість зазвичай є проблемою первістка. Перших дітей більше опікують, вони потребують більше підтримки та схвалення, які рано чи пізно перестають отримувати в тому обсязі, до якого звикли.

Почасти це й випадок Аліси: поки вона прокручує в голові свої внутрішні монологи, шукаючи відповіді на питання батька чи матері, ті уже перемикаються на молодшу дзиґу чи старшого дотепника. Кілька разів Аліса припустить: мабуть, її сором’язливість спадкова. Тільки від кого спадок? Питання це звучить, але відповіді на нього Аліса не шукає.

У дослідженні Зімбардо менш як 4% сором’язливих людей припустили, що їхні батьки теж мали цю властивість. При чому самі їхні батьки дали іншу відповідь: 40% сором’язливих людей виросли під опікою таких же батьків. Ми природно звикаємо бачити батьків такими, що швидко реагують на проблему і мають авторитет. Авторитет і швидка реакція – повна протилежність до сором’язливості.

У другій книжці про Алісу родина їде на море. Тут батько вирішує, що Аліса мусить(!) навчитися плавати. Мала ж панічно боїться води! Але батька це не зупиняє, навіть стимулює. Мало того, що він кілька днів розповідає їй свій план, чим посилює тривогу Аліси (вона певна, що потоне, і тривають останні митті її життя), то й ще відпускає її на глибині, і Аліса таки тоне. Навчитися плавати їй допоможе думка (нарешті вона зрозуміла!): занурення дають законну підставу усамітнитися, відокремитися від людей. Аліса знаходить собі в глибинах моря таку собі камеру комунікативної депривації, лагідний соціальний вакуум.

Дитяча література, яка допоможе малюкам розібратися і відчуттям сором'язливості

Турюн Ліан, "Аліса Андерсен не плаває" / Переклад Наталі Іліщук. Львів: Видавництво Cтарого Лева, 2020

Звернула б маленька увагу: у кожній сцені на узбережжі, поки батько і діти розважаються у воді, на березі самотньо сидить одна людина. І їй, до речі, дуже добре в тій самоті.

Аліса не бачить, що страшенно схожа на маму. Де б ми не подибали фру, вона буде ховатися десь поодаль від родини з книжкою. Але наполягає: у літньому будиночку не буде телевізора, аби щовечора родина спілкувалася наживо. З яким полегшенням вона той телевізор зрештою купить! Мама весь час поступається в суперечках батькові. Мама виходить із конфлікту з дітьми при першій же нагоді, програє по суті. А ще наспівує, як і Аліса, коли нервує, тобто часто. Але, звісно, Аліса не годна побачити поруч людину, яка переживає те саме, що й вона.

Сором’язливість-бо буває вкрай пихатою. Часто буває. Сором’язливість пробуджує самозамилування. З одного боку, є боязкість у спілкуванні з людьми. З другого і водночас є й вимога(!) створити комунікаційні умови, які задовольняли б насамперед боязку людину, а не її співрозмовця. Я чула колись вдале формулювання: інтроверт-ексгібіціоніст, от саме про це і йдеться.

Наприкінці другої книжки Аліса вполювала на глибині рідкісну мушлю. Вона хоче похвалитися тим хлопчику-другові, що зараз теж на морі на іншому кінці світу. Довго обирає форму: написати смс чи кинути смайлик. Зупиняється на смайлі, це їй здалося ненав’язливим. У відповідь тут же прилітає фото хлопця. Саме фото. І в руках він тримає таку саму, як в Аліси мушлю. Це гепі-енд, малята таки дуже близькі, споріднені душі – так нам натякають. Це не гепі-енд, бо хлоп зробив те, що хотіла і не зробила Аліса. Ситуація потенційно небезпечна.

Дитяча література, яка допоможе малюкам розібратися і відчуттям сором'язливості

Сором’язливість супроводжується високим рівнем пасивної агресії. Сором’язливі люди, дорослі й діти, справляють враження спокійних і збалансованих, це хибне враження, але й самим їм треба в нього повірити – щоби полегшити собі життя. Зімбардо описує вправу для тих, хто хоче взяти під контроль свою боязливість.

Уявіть, що створили злу копію вас. Ви не хочете, щоб злого двійника з вами плутали. Знайдіть у собі ту рису, яку не можна скопіювати та знецінитися, яку нізащо не зімітує зла істота. Прекрасна вправа. І не випадково в її основі лежить думка про відкритий конфлікт, про неправильно справлені враження і про злість. Обидві книжки про Алісу починаються зі сварки й закінчуються чимось, що от-от стане сваркою.

Сором’язливість часто полягає у відсутності навичок соціальної взаємодії, це не вроджена властивість, а набута риса. Так припустив зрештою Зімбардо. Дитячі книжки, як і науково-популярні посібники, мають навчити нас жити в злагоді з оточенням. Це називають екологією соціального Я. Хороші дитячі книжки та хороший наукпоп, себто, мають цьому вчити, такі, як історії хлопчика Філа і дівчинки Аліси, наприклад, вони ж бо створюють на диво гармонійну пару. У тій вправі про злого двійника є ще одне питання: хто з людей відразу зрозуміє підміну – відрізнить злого вас від справжнього? Така людина завжди є, про це написані всі добрі книжки. А чи є вона у вас?

Читайте також

7 книжок, щоб перейти на українську, від радіожурналіста Сергія Стуканова

10 лауреатів відомих книжкових премій: чим зачитувалися у 2020-му, чекаючи на кінець світу

Дівчинка, що не вижила: як Джоан Роулінґ поховала себе, "цвіркнувши" зайве

Категорії
ТеатрАрхітектураДизайнІнше