Закарпатський поет, есеїст і краєзнавець, лауреат Шевченківської премії Петро Мідянка у грудні 2019-го взяв участь у зустрічі папи римського Франциска з "русинськими католиками України". Костянтин Дорошенко розпитав "українського Малларме" про цей досвід і розуміння русинства.
Костянтин Дорошенко: Як ви опинились у цьому паломництві та яке враження на вас справила зустріч папи Франциска з представниками греко-католиків Мукачівської єпархії?
Петро Мідянка: Паломництво було присвячене 30-річчю виходу греко-католицької церкви з підпілля на радянських землях. Мукачівська греко-католицька єпархія від початку канонізації історично підпорядкована напряму Ватикану. Єпископ-ординарій Мілан Шашік таку нашу аудієнцію узгоджував з Апостольським престолом. Близько тисячі вірян на 14-ти автобусах збиралися на різних КПП на кордоні з ЄС.
Святіший отець – це світовий авторитет, чого тільки варта Латинська Америка, звідки він родом. Папа крім нас мав ще загальну зустріч, але ми були у базиліці святого Петра з ним окремо. Українські семінаристи Папі дуже гарно колядували. Для мене ця подія була грандіозна хоча б тому, як звучала українська колядка під цим куполом, куполом Мікеланджело.
Сам папа Франциск з вигляду звичайна людина, якби не папські шати. Коли він проходив поміж рядами, до його тіла тягнулися руки. Хоча поруч з ним була пристойна охорона.
Читайте також: "Десять українських митців десятиріччя. Рейтинг Костянтина Дорошенка"
К. Д.: "Мукачівська церква є матір’ю багатьох мучеників, які власною кров’ю підтвердили свою відданість Христу, католицькій церкві та єпископу Риму", – наголосив Папа Франциск у зверненні до закарпатців. Зокрема він згадав блаженного Теодора Ромжу, вбитого 1947 року за наказом тодішнього першого секретаря ЦК КПУ Микити Хрущова. Ви давно цікавитесь постаттю єпископа Ромжі, згадки про нього є у збірці ваших есеїв "Стовп у центрі Європи". Розкажіть трохи про мукачівську гілку греко-католицтва в Україні та Теодора Ромжу зокрема.
П. М.: Мукачівська греко-католицька єпархія є окремою церквою "свого права". У часи заснування Папою Климентом XIV, на її владичому троні сидів не русин, грек де Камеліс. Сьогодні – словак Мілан Шашік. Така установа Ватикану. Єпископ Андрей Бачинський одного часу був кандидатом на галицького митрополита, хотів з’єднати величезну на той час карпатську церковну структуру з Галичиною. Цьому не сприяв ні Ватикан, ані угорський примас.
Блаженний єпископ Теодор Ромжа походив з Великого Бичкова у східному Закарпатті, закінчив Хустську гімназію, потім богословські студії в Римі. Був священником у селах Хустського району, де уніатські храми були занедбані. Потім отримав владичу хіротонію в 1944 році, коли "визволителі" входили в Закарпаття. Ромжа був національно незаангажований, добрий пастир. Спецоперація фізичної ліквідації єпископа Ромжі зараз добре відома. Аварія, отруєна ін’єкція в Мукачівському шпиталі й передчасна смерть.
К. Д.: В офіційній публікації говориться про Мукачівську єпархію як про русинську – Ruthenian. Як ви ставитеся до такої назви та до русинства?
П. М.: Інформацію в інтернет-мережі подавала Піттсбурзька митрополія, де англомовні вірники-католики візантійського обряду формально ідентифікують себе русинами, як і нащадки Мукачівської єпархії в Сербії та Словаччині.
У 70-90-х роках ХІХ століття вони виїжджали в Америку як русини Австро-Угорщини. Американці довго не визнавали уніатів: або католики, або православні. Саме в Америці між малограмотними емігрантами стався конфесійний розкол. І священство МГКЄ в диптиху згадує святого Стефана, покровителя Угорщини, оскільки джерела цих вірників з нашого, на той час бездержавного народу – в Угорщині.
Русини – це радше етнічна самоназва, ніж національна приналежність. Частина України й сьогодні дискредитує титульну націю. Я як український письменник толерую науку, однак далеко не кожен заробітчанин може себе переформатувати до наукових версій. У кожному разі, більшість закарпатців визнає себе українцями.
К. Д.: Церква у вашому рідному селі Широкий Луг також була греко-католицькою, про це свідчить її архітектура, потім перебудована на православну. Яка історія цієї церкви?
П. М.: Широколужанська церква Успіння пресвятої Богородиці освячена мукачівським єпископом Юлієм Фірцаком, депутатом угорського парламенту, 1895 року. З приходом у край масариківської Чехословацької республіки почався відтік від мадяро-римської церкви.
У Широкому Лузі тоді зірвали з дверей храму кований замок, знищили парохіяльний архів, перебрали метричні книги й звинуватили отця Юлія Пукана в усіх смертних гріхах. Сто років відтоді у селі православна громада. Скоріше, втікали від мадяризації, ніж від віри, не знаючи, що потрапляють під русифікацію.
Читайте також: "За виключенням України”. Розмова з оперною дівою Марією Максаковою"
К. Д.: Якою ви бачите ситуацію із взаємодією християнських церков нині у Закарпатті?
П. М.: Закарпаття – поліетнічне, мультикультурне й багатоконфесійне. Достатньо чисельною й достатньо реакційно є церква Московського патріархату, має двох митрополитів – у Хусті й Мукачеві. Інші конфесії начебто лагодять між собою.
К. Д.: Проща до Ватикану стала для вас також подорожжю Італією – Флоренція, Венеція, Рим. Але після неї ви мені говорили, що маєте "вектор на Східну Європу". Невже Західна вичерпана для вас щодо вражень?
П. М.: Італія – фантастична країна, навіть серед романомовних. Це не лише скульптури Мікеланджело у флорентійських базиліках і на римських фонтанах. Це життєрадісні італійці в піцеріях і керфутах (різновид маркетів – ред.). Це оливкові гаї на схилах Апенінів, чайки над Колізеєм і надлишок мармурових конструкцій. Зрештою, пінії, які дуже різняться від поліських сосон. Східна ж Європа хоч і Вітчизна мені, але ще досі terra incognita. І дві мої наступні подорожі – нею. Це Київ і Мінськ.
К. Д.: Чи замислювалися ви, перебуваючи у Венеції, над тим, що 100 років тому, живучи у Широкому Лузі, були б з її мешканцями підданим однієї держави – Австро-Угорщини?
П. М.: Італійці в Закарпатті будували залізничну гілку до Рахова 1894 року. На італійському фронті в Першій світовій війні загинуло багато русинів. За цісаря, на Піяві (очевидно річка По в Ломбардії – ред.). Проте імперії приречені на розпад. Я сам пережив радянську імперію.
К. Д.: Зовсім скоро кияни матимуть нагоду зустрітися з вами. Що це буде за подія?
П. М.: 10 січня в київському музеї Михаїла Булгакова разом із дружиною Людмилою Загоруйко презентуватимемо книжки, її "Кінець географії" та мою — "Стовп у центрі Європи". Це один із небагатьох музеїв Києва, що робить серйозні авторські літературні програми.
Читайте також: "Як Кмитівський музей імені Буханчука взаємодіє з сучасним мистецтвом"
