Десять українських митців десятиріччя. Рейтинг Костянтина Дорошенка

Десять українських митців десятиріччя. Рейтинг Костянтина Дорошенка

Десять українських митців десятиріччя. Рейтинг Костянтина Дорошенка undefined

Історія мистецтва завжди відрізняється від того, яке уявлення про нього мають сучасники. Гучні події, міжнародні імпрези виносять у заголовки одні імена, через роки дослідники називають геть інші як ті, що вплинули на розвиток, завдали напрямки. Мистецтво живе в соціумі та змінює його, фіксуючи певні настрої. У цьому рейтингу я подаю власне бачення знакових митців і творів, за чиєю творчістю можна прослідкувати ці коливання в Україні. Вони вловили дух часу або втілили його з певним випередженням. 

Читайте також: "П’ять скандалів в українській культурі - 2019"

2011 рік. Оксана Мась

Десять українських митців десятиріччя. Суб’єктивний рейтинг Костянтина Дорошенкаundefined

Її проєкт “Post vs Protorenessans”, представлений від України на Венеційській бієнале, став лідером за відвідуваністю серед національних павільйонів. 7 панелей 6×6 метрів — збільшені фрагменти легендарного Гентського вівтаря братів ван Ейків — було зібрано з дерев’яних яєць-писанок, які створювалися людьми з України та світу, включно з мешканцями психічних лікарень, в’язниць, жіночих колоній. Мисткиня запропонувала охочим зобразити в такий спосіб власні гріхи у мистецькому проєкті, як у спільній покуті. Здійнявши шквал критики з боку тих, хто вважає себе монополістами у визначенні мистецького обличчя країни, проєкт відтінив розділеність України, відчуття ображеності гуманітарних еліт через невизнання їх економічними та політичними, налаштованість ділити світ на своїх і чужих. Ставши одним із найзрозуміліших та найпереконливіших із тих, що були презентовані Україною у Венеції.

2012 рік. Анатолій Криволап

Десять українських митців десятиріччя. Суб’єктивний рейтинг Костянтина Дорошенка

Липневий номер українського Forbes вийшов із портретом митця та підписом: “Найдорожчий сучасний художник України”. Сучасне мистецтво назвали в часописі “найдинамічнішою галуззю української економіки”, його наповнення фіксувало гроші, як єдиний стандарт сенсу та успіху януковичівського гламуру — стилю життя та поняття престижу, пропонованого українському суспільству. Ціни на твори Анатолія Криволапа, чиї аукціонні продажі дійсно встановили рекорди на вітчизняному арт-ринку, донині викликають чимало питаннь. Хоча б тому, що митець не брав участі в жодній визначній міжнародній виставці чи бієнале, а його картини не представлені у провідних музеях і колекціях світу. Досягнення арт-дилерів Криволапа нині виглядають вітриною, простір за якою маскує певну відсутність наповнення. Як і режим президента Януковича, чия загрозливість та могутність розвіялася за одну зиму.

2013 рік. Володимир Кузнецов

Десять українських митців десятиріччя. Суб’єктивний рейтинг Костянтина Дорошенка

Стінопис "Коліївщина. Страшний суд" / Фото: Hromadske

Знищення його стінопису “Коліївщина. Страшний суд” директоркою Мистецького Арсеналу Наталією Заболотною, яка сама замовила цю роботу художнику, проявило внутрішній конфлікт, що назрів в українському суспільстві. Офіційне лицемірство, що вважало культуру ширмою, декорацією, функціональність якої можна забезпечити самим фінансуванням, зіткнулося з самою природою мистецтва, невід’ємною від соціальної рефлексії. Для виставки “Велике і величне”, задуманої для глорифікації православ’я та його ролі в історії України, художник зобразив класичний сюжет — пекельні котли, в яких варяться нечесні можновладці, багатії, священники. Можливо, президент України, митрополити та міністри й не звернули б уваги на роботу Кузнецова, але функціонерська інтуїція директорки відчула в її образах те, чого влада насправді боялася. І що отримала того ж року — сміливе виявлення народного гніву.

Читайте також: "Як Кмитівський музей імені Буханчука взаємодіє з сучасним мистецтвом"

2014 рік. Сергій Захаров

Десять українських митців десятиріччя. Суб’єктивний рейтинг Костянтина Дорошенкаundefined

Сергій Захаров. Фото: Facebook

Рік, коли Україна зазнала болю та зради, в які важко було повірити. Зухвала анексія Криму, введення Росією військових на підтримку сепаратистських виступів на Донбасі, формування там бандитських режимів, наруга над принципами світового устрою після Другої світової. У часи найбільшої розгубленості — на початку війни — з Донецька почали надходити новини про появу в міському просторі карикатур на маріонеткових правителів — висуванців “російської весни”. Про сміливість “донецького Бенксі” заговорили в Європі, за нього переживали, боялися, що його викриють. Це сталося: Сергія Захарова, який арт-спротивом “Мурзилки”, як Джельсоміно чарівним голосом у казці Джанні Родарі, промовляв співгромадянам правду про мізерність тих, хто захопив владу над ними, було кинуто до підвалів силовиків. Він пережив півтора місяця тортур і кілька показових виводів на розстріл, перш ніж утекти на вільну територію України.

2015 рік. Володимир Будников, Влада Ралко

Десять українських митців десятиріччя. Суб’єктивний рейтинг Костянтина Дорошенкаundefined

Укриття”. Вказівники з такими написами з’явилися на вулицях українських міст через загрозу масштабної російської агресії. Вели вони до бомбосховищ ще радянської доби, більшість із яких насправді вже не функціонують. Потреба в укритті, місці, де можна отямитися серед навали жорстокої інформації, реальності щоденних новин про загибель співвітчизників на фронті, до яких не звикнути, розуміння цинізму міжнародної політики та радикалізації власного суспільства, втрати ілюзій, друзів, надій змусила Володимира Будникова і Владу Ралко до потужного творчого осмислення. Праця в резиденції “ЧервонеЧорне” у Каневі, який обрав для життя Тарас Шевченко, але який зрештою став місцем його захоронення, розгорнулася художнім проєктом, що увібрав відчай моменту та розуміння історії, в якій люди можуть знищити саме людство. Або врятувати — знайшовши укриття в собі, власному проживанні гуманності, утвердженні її особистою працею, творенням. 

2016 рік. Давид Чичкан

Десять українських митців десятиріччя. Суб’єктивний рейтинг Костянтина Дорошенкаundefined

“Під час війни” — проєкт, реалізований художником у дніпровській галереї “Артсвіт”, що порушив тему історії України, рани якої досі не загоєні. Ба більше — не проговорені, не визнані через намагання підігнати її під певну ідеологію. Звернувшись до подій початку ХХ століття, до анархістських рухів на Дніпропетровщині, Чичкан нагадав про історичні іспити, з якими тоді українська державність не впоралась. У першу чергу, через захоплення тим, що розділяє, примат надлюдського, ідейного. Графічний цикл художника повертає нам образи тих, хто свого часу здобував перемоги, тріумфував, за кілька років перетворившись на жертву, на збитих фігур, чий спадок, одначе, може бути переосмислений з часом, знову надихаючи одних та викликаючи ненависть в інших. Змушує сприйняти власну історію не як поле перманентної битви у головах, а як текст, що потребує чесного вивчення, визнання у всіх його фактах та колізіях, і зрештою – взаємного каяття та прощення заради спільного руху в майбутнє. 

Читайте також: "Не наш "Чорнобиль". Якої номінації не вистачає Шевченківській премії"

2017 рік. Володимир Воротньов

Десять українських митців десятиріччя. Суб’єктивний рейтинг Костянтина Дорошенкаundefined

Інсталяція мистецької акції "За/Схід"

У 2017 Володимир Воротньов реалізує безпрецедентну мистецьку акцію “За/Схід”. Узявши шматок вугілля у своєму рідному Червонограді, шахтарському містечку на Львівщині, художник пішки вирушає до Лисичанська на Донбасі, де також видобувають вугілля. Вугілля, як символ модерністського світу, життя якого закінчується на наших очах цифровою революцією, а також ганебно ретроградними війнами за території та ресурси, судомами того модерну, він проносить всією Україною, фіксуючи її реалії на камеру мобільного телефона і викладаючи в Instagram. Політичним заявам про необхідність зшивати країну, воланням про відсутність внутрішнього діалогу, потугам розбудувати внутрішній туризм фестивалями кави чи вареників митець протиставляє власний досвід подорожі та зустрічі з буденною правдою. Фотоінформація, зібрана ним, є промовистим соціологічним, антропологічним і культурологічним дослідженням, правдивим портретом України сьогодні, якого ми й потребуємо. Бо заміна правди зручними комусь версіями — підґрунтя конфліктів.

2018 рік. Кирило Проценко

Десять українських митців десятиріччя. Суб’єктивний рейтинг Костянтина Дорошенка

Іноді побачити справжню силу художника змушує його смерть. Так сталося з Кирилом Проценком і посмертною ретроспективою його проєкту “Палкий” у Мистецькому Арсеналі. Взявши яскравий мистецький старт у водночас демонізовані й сакралізовані 90-ті, Проценко зберіг власну тональність та інтонацію в ті й наступні галасливі часи. Знаний як один із учасників культового нині київського сквоту “Паркомуна”, він залишав собі право на власний, дивний, спосіб осмислення життя, приватних, соціальних та економічних відносин у ньому. Одним із головних медіумів мистецтва він обрав принципово простецьке випалювання на фанері, грав із банальними образами радянського та пострадянського світу, розкриваючи через них небанальність прагнення людини до краси. Краса та свобода — головні теми мистецтва Проценка ховалися ним за ширмами іронії, кемпу, панку. Щоб залишитися не замацаними цинізмом часу. У своєму мультимедійному доробку Проценко постає митцем людяним, таким, що зберігає інтимність з її кумедністю в жорстокості перманентних суспільних змін.

2019 рік. Арсен Савадов

Десять українських митців десятиріччя. Суб’єктивний рейтинг Костянтина Дорошенка

Фрагмент відео "Голоси любові"

Його “Голоси любові” не були представлені Україною на Венеційській бієнале цього року. Світова прем’єра та дослідження чекають на проєкт у майбутньому. Проте навіть начерки відео, з якими можна ознайомитись у соціальних мережах, справляють враження. Для тисячі українських вояків, що прямували на фронт, та на самій лінії розмежування Савадов організував концерти, що відтворювали виступи Мерілін Монро перед американськими військовими часів Корейської війни. Роль Мерілін виконували оперна співачка, колишня депутатка Держдуми РФ Марія Максакова, що емігрувала до України, та поп-артист El Кравчук. Фантасмагорійне відео, де образи свободи та права на пошук себе надихають тих, хто пішов за свободу своєї країни проливати кров, є водночас документальним кіно, в якому війну зображено без військових дій, а патріотизм — без гасел. Не як відданість абстрактному “святому”, а як шлях розуміння батьківщини, як цінності, що гарантує інші важливі цінності — права і свободи людини. Українські солдати у Савадова, в першу чергу, люди. Вони хочуть радості, співають і танцюють, це не машини для вбивства. І його твір дає нам цілющий погляд на себе та на майбутнє.

Думка автора може не збігатися з позицією редакції

Читайте також: "Декомунізація чи дегероїзація? Костянтин Дорошенко про спадок тоталітарного минулого"

Категорії
КонцертиТеатрАрхітектураДизайнІнше