Експонати з космосу, металобрухт і нічні горщики. Дивовижні музеї та де їх шукати

Киянка Катя уже три роки працює в музеї історії туалету, і вже звикла до дивної експозиції з унітазів та нічних горщиків. Вінничанин В’ячеслав працює на сміттєсортувальному підприємстві, і вже двадцять п’ять років вишукує серед металолому експонати для свого музею старовинних речей. А Наталя з Переяслава з четвертого класу пов’язана з космосом, хоча ніколи не мріяла працювати в космічному музеї. UA:Культура продовжує цикл відеорозповідей про "музейних" людей України. Матеріал Анни Єресько та Олени Зашко.

"Цей музей мене дуже змінив". Музей історії туалету, Київ

Катя Філатова зовсім не схожа на традиційну музейну працівницю. Їй 26 років, і вона завжди носить капелюшок — свій особливий аксесуар, щодня інший. Економістку за освітою, Катю зовсім не приваблює робота за професією. Натомість вона абсолютна щаслива в Музеї історії туалету, серед унітазів, пісуарів і нічних горщиків усіх зразків і калібрів, які тільки можна уявити.

В музеї наочно показано еволюцію туалету – від кам'яних сидінь та нічних ваз до сучасних унітазів. Власники зібрали тут найбільшу у світі колекцію сувенірних унітазів.

Самому музею вже 13 років, і він розпочинався із приватної колекції сувенірних унітазиків подружжя Марії та Миколи Богданенків, засновників музею. Тепер ця колекція в Книзі рекордів Гіннеса і на вітринах музею.

Перед тим, як стати частиною команди музею, необхідно пройти навчання. Працівники вивчають світову історію туалету, експонати, проводять екскурсії.

Спочатку Катерина була в музеї екскурсоводкою. Перед першою екскурсією страшенно хвилювалася, згадує вона тепер. А потім навчилася розуміти, що саме потрібно конкретному відвідувачеві: годинна розповідь про історичні факти чи кілька дотепних історичних байок.

Катя працює тут вже три роки. За цей час проводила екскурсії, нині готує квести для відвідувачів. Здебільшого це діти, але іноді бувають групи дорослих.

Каті дуже подобається тема історії туалету, бо про це можна говорити й серйозно, й іронічно. Адже еволюція ставлення людей до власної гігієни та облаштування каналізації — це важлива частина історії культурної еволюції людства, хоч відвідувачі, особливо діти, й хихотять над деякими експонатами.

"Чи є відчуття, що я знаходжуся у незвичному місці? Мені здається, що вже ні, це вже стає звичним. І взагалі, для нас нормально посидіти на троні-туалеті, подумати, попрацювати там", – говорить Катя.

Останнім часом Катя організовує і проводить в музеї квести для дітей та підлітків. Попри стереотип про суворих бабусь-доглядальниць, які фанатично охороняють експонати від рук відвідувачів,

Катя вважає, що музеї мають бути і потроху стають інтерактивними. "Сучасний музейний працівник має бути дуже просунутою людиною, що швидко і охоче розвивається і вчиться всьому новому", — говорить Катя.

"Не можу назвати це музеєм сміття". Музей старовинних речей, Вінниця

Ми у Вінниці. Разом із В’ячеславом Воєводіним заїжджаємо на сміттєсортувальну базу, де він працює вже понад 20 років. "Це ми хорошу справу робимо. Якби не ми, усе це було б у річках і лісах", — говорить він, показуючи на величезні гори пластику, металолому і макулатури.

Саме тут, серед речей, що викидають або здають на переробку вінничани, В’ячеслав знаходить багато цікавого для себе, адже вже 25 років він захоплено колекціонує різноманітні предмети старовини.

Усе почалося 25 років тому зі знайдених у бабусі старої праски та мисок. Потім переросло в справжнє захоплення. В'ячеслав знаходив речі вдома, потім почав скуповувати їх на різних блошиних ринках.

Іноді вдається щось знайти у пунктах прийому металобрухту — часто люди приносять сюди підсклянники, карбівки, деталі швейних машинок. Якісь речі потрапляють на сміттєсортувальну базу, де працює В'ячеслав.

Читайте також: "Дивовижні музеї та де їх шукати: частина перша

"Це таке в мене хобі, затягло, як у прірву", — посміхається В’ячеслав. Тепер він хазяїн великої колекції антикваріату, що не вміщається вже ані вдома, ані в кількох приміщеннях на роботі.

Головна проблема – відсутність єдиного приміщення. Експонати "розкидані" по кільком кабінетам, частина знаходиться вдома: "Мрію, що куплю якийсь старовинний будиночок і там зроблю повноцінний музей".

Чоловік мріє про справжній музей, де всі зібрані ним артефакти побуту будуть упорядковані і виставлені для людей.

"Наші вінницькі кореспонденти назвали це музеєм сміття. Але я не можу назвати це сміттям. Це історія, її треба зберігати і показувати дітям, щоб вони знали, як воно колись було", — переконує В’ячеслав.

"Я би назвав це місце Музеєм старовинних речей, адже тут дуже багато різного антикваріату", —розповідає В'ячеслав Воєводін.

У колекції В’ячеслава багато таких експонатів, що досі працюють. Тому він бачить музей своєї мрії саме інтерактивним.

"Один із десяти експонатів має працювати, щоб можна було пригостити чаєм із самовару, або приготувати щось на примусі, або послухати патефон. Отак буде цікаво", — ділиться своїми планами В’ячеслав.

Багато електроніки, яка є в музеї, працює. У майбутньому В'ячеслав хотів би розмістити речі так, аби ними можна було користуватися — слухати платівки, готувати на примусах та робити каву із самоварів.

"Мабуть, космос – це моя доля". Музей космосу, Переяслав

Музей космосу — один із тринадцяти тематичних музеїв на великій території Музею народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини в Переяславі. Він знаходиться в дерев’яній церкві святої Параскеви, що переїхала сюди із затопленого селища В’юнище.

Музей космосу розміщено у колишній церкві. Експонати не можна було лишати під відкритим небом, а іншого приміщення не знайшлося. Тут зібрані точні копії приладів, особисті речі космонавтів.

Космічні експонати — штучний супутник, місяцехід, величезний орбітальний відсік чи космічний зонд — переважно великогабаритні, саме тому їх і розмістили в будівлі церкви. І хоч експозиція музею захоплююча, суперечки щодо місця її розташування тривають постійно.

Музей потребує ремонту, також тут планують оновити експозицію. "Через вологу фарба відшаровується і опадає. Ми з цим боремося віником і шваброю", — жартує Наталя.

Це добре видно з книги відгуків, що показує нам Наталя Проскурня, доглядачка музею. "Отут людина написала великими літерами, що це скандал, бо музей знаходиться в церкві. А отут відгук Леоніда Каденюка, першого космонавта України, він дякує за дивовижну експозицію", — гортає книжку Наталя.

"До приміщення музею ставлюся, як і до будь-якого на території. Немає відмежувань: церковне приміщення і Музей космосу. У мене просто Музей космосу, у якому я працюю", – говорить Наталя.

Наталя працює в музеї вже 14 років. І хоч потрапила вона сюди випадково, її доля була пов’язана із космосом зі школи, коли четвертий клас, у якому вона вчилася, дістав ім’я Світлани Савицької, другої жінки-космонавтки СРСР. Наталя говорить, що це, мабуть, доля.

Наталя робить все: продає квитки, наглядає за відвідувачами, прибирає приміщення і територію навколо нього. Говорить, що її улюблений експонат — місяцехід.

Читайте також

Не виходячи з дому. Добірка онлайн-музеїв з різних частин світу

8 дивовижних музеїв України, які варто відвідати хоча б раз у житті

День архітектури. 10 будівель, які зачаровують