Ввечері 24 лютого 2022 року ветеран АТО Костянтин Василькевич зі Львова мобілізувався до однієї з бригад територіальної оборони. Згодом перейшов у штурмовий полк. Від початку повномасштабної війни начальник медичної служби П'ятої окремої штурмової бригади врятував життя більш ніж 800 пораненим військовослужбовцям.
Більше про історію капітана медичної служби ЗСУ дізнавалося Суспільне.
Поранені – з важкими ампутаціями
Костянтин Василькевич каже, попри свій досвід роботи військовим медиком з 2014 року, він не очікував повномасштабного вторгнення.
"Це суперечить війні. Я казав: росіянам, щоби на нас напасти, треба мобілізувати приблизно мільйон військових. Нападати двохсоттисячною армією на сорокамільйонну Україну — це нереально. Такої дурниці від них ніхто не сподівався, але вони її зробили. Тому й втікали потім з-під Києва та з-під Харкова", — каже чоловік.
У квітні 2022 року захисник став військовослужбовцем 5 окремого штурмового полку, який згодом виріс у П’яту окрему штурмову бригаду. Наприкінці липня ця бригада в районі Торецька розгорнула стабілізаційний пункт, куди везли бійців з різних напрямків.
"Сюди везли багато бійців, яким ми надавали допомогу. Зупиняли кровотечі, знімали турнікети, стабілізували стан, знеболювали. Ми виконували величезний обсяг роботи. Були також і хворі бійці, і контужені. Роботи з ними було багато", — згадує військовий медик.
Чоловік каже, що такої кількості поранених у важкому стані до тих пір не бачив.
"На Майдані були здебільшого осколкові вогнепальні поранення. У 2014 році, коли я працював лікарем в "Азові", так само були осколкові поранення. А тут вже – мінно-вибухові поранення з травматичними ампутаціями. Хоча таке бувало й у 2014. Але так масово — ні", — говорить хірург.
Згадує, що першими пацієнтами у стабілізаційному пункті у Торецьку стали місцеві мешканці: жінка, яку зачепило внаслідок вибуху міни, коли вона перебувала на зупинці громадського транспорту, та чоловік, якого під час побутової сварки ножем порізав сусід.
Стабілізаційний пункт біля Бахмута
За словами чоловіка, у стабпункт привозили людей з важкими пораненнями голови та з травматичними ампутаціями.
"І, як би це не цинічно не звучало, це ввійшло в систему та стало на колії. Ми налагодили роботу та почали працювати більш системно", — каже чоловік.
Надаючи допомогу пораненим, він увесь час розмовляв з ними, розповідає хірург.
"У лікарів це називається – заговорити зуби, щоби пацієнт легше реагував на хірургічне втручання. Ми з ними говорили про все: про обставини поранення, про родину, про будь-що. Інколи, щоби контролювати стан пацієнта та бачити, чи він при тямі, то ведеш з ним розмови", — говорить капітан медичної служби.
Згадує, як одного разу боєць з переламаною рукою спробував відібрати зброю, щоби застрелитися через сильний біль.
"Були й такі, що просили, аби їх швиденько оглянули, надали допомогу, і мали намір повертатися в бій. То ми їх насильно запихали в авто і відправляли у шпиталь. Були й такі, що переживали за своїх побратимів, як вони там дадуть собі раду без них", — згадує Костянтин Василькевич.
Одного разу до них у стабілізаційний пункт привезли юнака, який під військовою формою мав вишиванку. І коли лікарі спитали його, де і що болить, то відповів, що йому болить Україна. А за кілька годин туди ж привезли його батька, який шукав свого сина.
Станція Майорськ
Хірург говорить, що медики майже увесь час жили в лікарні, тому що поранених могли привезти в будь-який момент. За його словами, найбільший наплив поранених був зранку та ввечері: коли на позиціях відбувалася перезмінка, тоді й вивозили поранених. Але бійців у важкому стані везли якнайскоріше.
"Були випадки, що поранених не могли вивезти через жорсткі обстріли. По рації ми чули, що їх мають забрати й привезти до нас. Але їх несли на руках до найближчого транспорту", — говорить він.
За його словами, медики відпочивали уривками: привезли поранених, надали допомогу, відправили бійців у шпиталі – то йдуть відпочивати.
"У мене так борода виросла, бо моя бритва лежала у рюкзаку в Дружківці, поки ми працювали у стабпункті. А потім вже не було чого голитися", — жартує він.
Лікар пригадує, що дуже багато поранених було у жовтні 2022 року під час боїв за залізничну станцію Майорськ.
"Та станція мала всього три вулички, не було де сховатися. А росіяни дуже хотіли її захопити", — каже хірург.
Російські війська постійно обстрілювали територію, де розташувався стабілізаційний пункт П’ятої окремої штурмової бригади. І коли обривало електричні дроти та завалювало стовпи, то й лікарня залишалася без електропостачання.
"Восени, а особливо взимку там було дуже холодно. А опалення не було. Погрітися можна було біля буржуйок, але буржуйки у палаті не поставиш. Було холодно. Ми мерзли по три-п’ять днів. В операційній стояв обігрівач, він трохи нагрівав, та й працювали. Але бувало, що у лікарні було так само холодно, як і на вулиці. Хіба що сніг не залітав", — згадує Костянтин Василькевич.
Останні слова побратима
За словами лікаря, бійці, які після одужання та реабілітації поверталися на війну, приходили до нього і нагадували про себе.
"Звісно, я їх не впізнавав. Вони озивалися до мене", — каже він.
Були також випадки, коли пораненого не вдалося врятувати.
"У нас на операційному столі помирав боєць з позивним "Студент". У нього руки й ноги були переламаними у кількох місцях, він чотири години пролежав під завалами. Його останніми словами були: "Я вас всіх люблю", — згадує Костянтин Василькевич.
За його словами, лікарі використовували усі свої знання та вміння, щоб реанімувати бійців та боролися за їхні життя до останнього.
"Бували й чудесні випадки, коли вдавалося реанімувати. Хлопці виживали й з тяжкими пораненнями. Тому ми використовували все. Було дуже прикро, коли ми втрачали побратима. Але не стримати море руками", — говорить хірург.
Доводилося йому надавати медичну допомогу і російським військовослужбовцям.
"Були "вагнерівці". Їх відразу можна було впізнати за мовою. Були й кримінальні. Ці казали, що вони місцеві – хто з Горлівки, хто зі Сніжного. У мене було відчуття огиди до них. Але наша розвідка просила надати їм допомогу, бо вони – на обмін", — каже він.
Зараз Костянтин Василькевич перебуває на лікуванні. Капітан медичної служби ділиться, що щоночі йому сниться, що він повернувся в бригаду і його там радо зустрічають.
