Гуманітарна місія "Проліска" працює з початку війни у 2014 році та опікується людьми у загрозливих районах: тоді це були Донецька й Луганська області, нині — девʼять регіонів вздовж лінії фронту.
Волонтери і співробітники місії загалом працюють у 13 регіонах України: вивозять людей, опікуються ВПО, допомагають тим, хто залишився. З 24 лютого 2022 року "Проліска" евакуювала 22 тисячі людей, розповів керівник місії Євген Каплін.
За що бойовики на окупованих територіях назвали "американським шпигуном", якій програмі "Проліска" немає аналогів у світі та який вигляд обовʼязкова евакуація має на практиці — читайте в інтерв'ю.
"Розказували людям, що я американський шпигун, нацист":
Якщо порівняти ту місію "Проліска", яка була до 24 лютого 2022 року, і зараз — вона масштабувалася? Ви добираєте інших людей, вам у них потрібні інші навички, вміння?
Якщо казати про операцію станом на, скажімо, 20 лютого 2022 року, нашим операційними регуонами була лінія розмежування на Донеччині й Луганщині, 20 кілометрів від неї — приблизно 500 сіл, містечок, селищ.
Ми пройшли усю сіру зону: у 2014-2015 роках я заїжджав на окуповані території.
Ризик був прийнятним для вас?
Ну, а що треба було робити? Я колись приїхав до Трьохізбенки на контрольованій території у 2014 році, привіз людям харчі, а люди з прифронтової Трьохізбенки відмовились брати.
Кажуть: "У нас там у Слов'яносербську психоневрологічний інтернат стоїть на тому березі річки, там з 400 людей 150 померли природною смертю. — Це як? — Від холоду, голоду і відсутності медикаментозної допомоги".
Люди загинули не від влучань. Для мене це був дикий шок.
Це розповіли нянечки, які жили у прифронтовій українській Трьохізбенці, а ходили на роботу через лінію розмежування у психоневрологічний інтернат у Слов'яносербську, який знаходився на окупованій території. Це — за кілометр, просто через підірваний міст через річку Сіверський Донець.
Ми завели тоді перший конвой з гуманітарною допомогою: підгузками, медикаментами, продуктами для того інтернату. Їжа готувалася на мангалах, не було лікарів.
Наша кінцева мета була вивезти цей інтернат на підконтрольну територію, але проросійські бойовики цього не дозволили зробити. Вони сказали, що на територію України не відпустять, бо: "Це наші інтернатні люди". Але також вони сказали: "Якщо ви будете вивозити, наприклад, сім'ї з дітьми, де повна родина, то ми не будемо заперечувати евакуації". І ми вивозили.
Об'їхали 21 дитячий будинок сімейного типу. У сімей були певні побоювання їхати, тому, що там розповідали різні речі, але коли перша родина поїхала — я навіть зараз пам'ятаю, це пара була одружена, вони обоє були з дитячого будинку, хлопець — йому 19, а дівчина, їй — 18 чи 17 років і у них дитина була. Дитина народилася на терміні у шість чи сім місяців, і їм потрібен був медичний нагляд у перинатальному центрі у Харкові. Це була перша родина, яка поїхала. І після того, як вони поїхали, почали дзвонити іншим й казати, що тут усе добре і нас поселили.
Тобто, вони спростовували міфи російської пропаганди?
Так-так, і поїхали масово люди. Пішло "сарафанне радіо", потім в інші міста. І почав мій номер телефону інтернетом розповсюджуватися, що можуть вивезти. Ми не просто вивозили, ми ще й поселяли. Два будинки сімейного типу виїхало і виїхали десь до двох тисяч людей з окупованих територій. Поки там не помітили, що це дуже масово. Тоді відбулася провокація, під час якої затримали наш автобус на останньому блокпосту.
Конвойовували під колишню обладміністрацію Луганська, і людям абсолютно дивні речі розказували — що я американський шпигун, нацист, учасник державного перевороту, вивожу дітей на органи, жінок у проституцію і так далі, але ми їх все одно усіх цих людей вивезли, яких вони затримали.
Але це була остання поїздка?
Це була остання поїздка на окуповану територію, і вивозити їх довелося вже по іншій схемі, так скажімо, ми їх розсаджували у легкові автомобілі, щоб не привертати увагу, і їх довелося вивозити через територію Росії. Потім завозити у Харківську область, але вони усі, навіть після цієї підлої акції, хотіли виїхати.
Як і де працює гуманітарна місія "Проліска"
По суті, у вас виходить три напрямки: ви евакуйовуєте тих, хто хоче виїхати, допомагаєте тим, хто залишився, по-різному надаєте допомогу?
Станом на початок повномасштабної війни працювали на лінії розмежування у Донецькій області — на підконтрольній території. 500 сіл, селищ, містечок з населенням приблизно 600 тисяч людей — повністю уся лінія розмежування, 457 кілометрів, і там були різні програми: як надання термінової допомоги при влучаннях, так і евакуація, соціальне транспортування з ізольованих сіл, де не ходить регулярний транспорт, а людям треба, наприклад, щоб потрапити у банкомат віддати десь дві тисячі гривень за таксі, і ця програма у нас продовжується й сьогодні, тільки тепер у дев'яти регіонах України.
Ваші співробітники, волонтерами їх, мабуть, не коректно називати чи коректно?
День у них не зовсім нормований для співробітників, можна сказати, що з 9 до 18 години він — співробітник, але коли психолог розкопує трупи й допомагає людям, яких відкопали, і які залишилися живі — з 7 ранку це відбувається і зараз о 19 вони ще там.
Паралельно наші хлопці й дівчата інсталюють ОСБ у вікна, щоб при 10º морозу люди без вікон не лишалися у квартирах, то, так, вони співробітники, але, частково, вони й волонтери, тому що інколи це 24/7.
Неможливо змусити людину, яка прийшла на роботу, крутити гвинтики з 9 до 18, змусити її працювати вночі, у суботу та неділю. Це — ідеологічний колектив.
У тій операції, яка була до 24 лютого 2022 року, у нас було десь 120 людей у команді, це і волонтери, і співробітники, і контрагенти наші. Зараз — близько 500.
Було два відрізки двох регіонів, 457 км завдовжки, 20 завширшки. Зараз це 13 регіонів України. Робота з внутрішньопереміщеними особами, робота з інституціями, які приймають внутрішньопереміщених осіб. Якщо казати про Харків, то тут у нас найбільша операція, тому що тут екстрене реагування, психологічна допомога — у нас у команді наразі близько 30 психологів, психотерапевтів.
Люди у ваших блакитних жилетках одними з перших, разом із рятувальниками, з медичною допомогою на місці зазвичай працюють. Ваші психологи вміють працювати з людьми у стресі?
Так, вони працюють і для надання першої допомоги у стані гострого стресу, так і є ще рівень вище — надання пролонгованої психотерапевтичної підтримки для людей, які цього потребують. Те, що на місці, — це одне, але є люди, які повертаються за тиждень-два. Кажуть: "Мене накрило". І може бути до 12 сеансів супроводу.
"Напишіть нам, коли ви його похороните": доля літніх людей на прифронтових територіях
Якщо говорити про регіони України, де ви працюєте, де найбільше потрібна ваша допомога?
У різних регіонах вона різна. Для розуміння, Закарпатська область на сьогодні має 200 місць компактних поселень. На першому місці серед регіонів за кількістю місць компактних поселень: гуртожитків, шелтерів, гостьових будинків, в яких проживають у середньому по сто осіб.
Цим гуртожиткам треба допомагати, а допомоги для заходу немає. Донор хоче більше туди давати, де палає, а туди, де все нормально — не дає.
Люди там продовжують мешкати і в нас велика програма по допомозі МКП по країні. Там ми здійснюємо саме таку допомогу і вона критично потрібна, тому що люди досі сплять десь на матрацах на підлозі, десь на ліжках з сітки-рабиці.
Мені здається, що зло саме у цьому МКП. Фактично, це гетто?
Найпроблемніша група — це люди похилого віку, їх не дуже хочуть і МКП приймати, тому що геріатрика уся переповнена по усій країні. Такий квест знайти одне місце.
Були люди без документів, або з недійсними документами, були ті випадки, де діти не доглядали й не знали про долю своїх літніх людей. Були такі, у яких діти воювали на боці проросійських бойовиків.
Дідв 90 років ми забрали з Миронівського без паспорта: лежав у квартирі розбитій при 5º морозу, ковдрою було вікно завішене. У нього паспорт ще був радянського зразка. Він не міг влаштуватися до жодного державного геріатричного закладу. Наші працівники знайшли його дітей.
Син — полковник російської армії у Москві. Його донька — викладачка у московській академії. Співробітниця вийшла на них через одну з соцмереж, каже: "Ми розуміємо, що ви не можете приїхати до України, але може хоч батька свого хочете побачити?" Відповіли: "Напишіть нам, коли ви його похороните".
За законом для того, щоб встановити, що відбувається недогляд, це треба з цим стареньким піти до суду. Ніколи в житті, навіть найгірший батько, не піде судитися зі своєю дитиною. Тому він був нікому не потрібний.
Такі заклади, один центр, який підтримували протестанти, другий центр під Мар'їнкою підтримував православний батюшка, ще один священнослужитель — баптист підтримував.
З такими приватними госпісами я вперше зіткнувся у 2014 році, коли вивозив з окупованої території Алчевська, до мене зателефонував Олег Горбачов, сказав, що вони протестанти, у них була церква, і при ній був притулок, вони його госпісом називали. До них зайшли бойовики, сказали, що вони неправильна релігія — дали 24 години або підвал.
"У нас евакуйованих з 24 лютого 2022 року на сьогодні понад 22 тисячі людей"
І війна у 2014 році збільшила кількість цих пацієнтів в рази?
Ми тоді звертали увагу держави, що є публіка, яка, за законом, нікуди не може потрапити, але тоді казали, що у масштабах країни це не суттєва проблема і волонтери вирішать.
Я привозив дві каденції народних депутатів, казав: "Давайте, може, якийсь закон розробимо, про приватні будинки для пристарілих, бо усі поза законом: і ті, які горіли комерційні, і ті, які є такими прихистками, або про будинки пристарілих сімейного типу, як дитячих. Давайте щось зробимо". Воно завжди було не на часі, а зараз ця проблема масштабувалася, тому що зараз лінією розмежування стала уся країна.
Щоб евакуювати людину з ураженої, загроженої території потрібно її бажання і згода, люди часто відмовляються. Чи так це? Як ви їх вмовляєте?
В основній масі ми працюємо там, де люди самі просять їх вивезти. Тобто, був період з 2014 до 2022 року, коли я лазив по підвалах, вмовляв людей переїжджати.
Мали програму добровільного переміщення — першу в світі. Ми купили близько 100 будинків для родин з дітьми з лінії розмежування. Раніше перевозили у нове місце і купували будинок у власність, але зараз масштаб такий, що немає ресурсу цим займатися. У нас евакуйованих з 24 лютого 2022 року на сьогодні понад 22 тисячі людей.
Чим більші ризики, тим небезпека наявніша, тим більше охочих виїхати?
Так, евакуації масові побудовані так, що люди звертаються до органів державної влади. Дякуємо за це органам держаної влади, у нас немає мільйонного трафіку дзвінків. Люди дзвонять на телефони військових адміністрацій, записуються, і з військової адміністрації нашому співробітнику пишуть: "Завтра, Торецьк, 56 людей". Ми подаємо певну точку, яку визначаємо, туди подаємо автобус.
"Вмовляти немає ресурсу": як відбувається обовʼязкова евакуація
Ті, хто мали куди поїхати, до родини, знайомих, вже виїхали? Ті, хто користуються вашими послугами та просять організованої евакуації, їм немає куди їхати? Потрібен прихисток, правильно?
Ні, по-різному. Десь 10-15% просять про прихисток, приблизно 85% їдуть до родичів або на зйомну квартиру, чи за кордон.
Постійні рейси у нас з Херсона — декілька разів на тиждень ходить; Донеччина, Куп'янщина, практично щоденно, і Сумське прикордоння періодично буває. І від Краснопільського коридору, де є пункт перетину з РФ.
Ухвали, укази місцевої влади про обов'язкову евакуацію, вони мають якийсь вплив? Вони діють чи це формальність?
На практиці — ходить поліція і вмовляє родини з дітьми виїжджати. Мішок на голову ніхто нікому не одягав, на моїй пам'яті. Вмовляти теж немає ресурсу.
Єдиний раз вмовляли — діда з Північної Салтівки, щоб переїхав до гуртожитку. Ми його колись вмовляли розселитися зі станції метро Героїв праці: мета була підняти з метро людей. 95% з них розселилися по шелтерах, цей дід сказав, що піде до своєї квартири. До будинку, в якому немає опалення, де 23 січня вибило вікна. Він сказав: "Якщо домовитесь, щоб у мене у кімнаті був свій туалет, то я поїду до гуртожитку". Зараз шукаємо варіанти.
Я коли забирав з цього легендарного будинку на Ужвій, в який влучила авіабомба, ми там у 2022 році забирали жінку. Останню мешканку. Вона не хотіла їхати без котика. І цього котика ми ловили по будинку.
Ви розумієте цих людей чи дратуєтесь на них у цю мить?
Я не дратуюся на людей. Я дратуюсь тільки на нашого сусіда, який пускає ракети о 4 ранку. Люди — заручники цієї ситуації.
Я вчора вперше зайшов до метрошколи, і мене накрило сльозами, давно такого не було. Я пам'ятаю березень, яка кількість дітей жила на станціях метро, на платформах. У нас психологи на кожній станції працювали: крім надання гуманітарної допомоги, гралися з дітьми. У деяких класах метрошколи побачив цих дітей.
15 років тому я не думав, що це усе можливо взагалі у 21 столітті. Що у цих дітей буде така складна доля, що буде така освіта в андерграунді.
Підписуйтесь на новини Харкова та області в Facebook, Viber, Instagram, Telegram, Youtube
